Розділ 14

Після того відпочинку у мене ще більше закралося підозр, про те, що Олексію я не байдужа. Тим більше, якщо про це ще і Сергій заговорив…

І до речі про Сергія. Він почав ревнувати, так як ще ніколи до того. Хоча не безпідставно ж так відбувалося.

Але найголовніше, у мене постійно було таке відчуття, ніби та поїздка запустила якийсь механізм, від якого скоро зміниться життя нас усіх.

І як виявилося потім, це відчуття було не даремним.

***

Одного дня Льоша з Настьою вкотре запросили нас в гості. Вони частенько організовували ті зустрічі й поїздки, щоб Настя, так би мовити, влилася у компанію.

Так ось.

Ми зібралися всі у Олексія на вечерю.

Настя нас радісно зустріла при вході, провела до столу. Льоша ж сидів у своїй майстерні.  А коли прийшов до нас, то був у якомусь не зрозумілому настрої.

З Сергієм теж, щось було не так.

Останні дні хлопець все частіше почав питати мене про свого брата, через що інколи виникали сварки, але ми згладжували якось це все і мирилися.

Та я розуміла, що так не може довго тривати.

Все йшло до того, щоб використати план «B” – втекти від них обох.

Я весь вечір сиділа і думала про це.

Олексій був якийсь сумний.

Сергій постійно слідкував за тим як ми з Льошою поводимо себе один перед одним. Чи дивимося один на одного, й так далі. І те ж саме робила і Даша, до речі. Різниця лише в тому, що дівчина ще  насолоджувалася цим.

Вона із задоволенням спостерігала за тим, як добре працює її план.

«Хм… Недарма я оці декілька днів постійно телефонувала Сергію». – думала Дарина. - «Типу просто запитати як справи, а насправді, щоб ще більше посіяти підозр. І так. Це явно спрацювало».

А от всі інші, просто безтурботно веселилися і спілкувалися. Хоч я навіть і не розуміла чому і не слухала про що вони говорять.

- Мені треба до вбиралні. – сказала я хлопцю.

- Ага. Ти ж пам‘ятаєш де вона?

- Так.

***

Я стояла перед дзеркалом і дивилася своєму відображенню в очі.

- Ох… Це все треба закінчувати, інакше від моєї нервової системи більше нічого не залишиться. Ночами не сплю, не їм нормально, постійно в напрузі. Більше немає сил терпіти. Та і не чесно це по відношенню ні до Сергія, ні до Насті та і Льоши також. Це ж треба було сходити пару місяців назад у кіно, щоб там познайомитися з Сергієм, і тепер оце все переживати. – я похилила голову. – Ні. Досить. Краще це все просто закінчити прямо зараз, ніж заставляти себе любити людну, і тим самим приносити їй муки. Завтра мене вже тут не буде.

***

Олексій сидів біля Насті, і заставляв себе її обіймати, притворяючись, що відчуває щось до неї.

Всі інші просто говорили про щось. Про щось… Чоловік їх не слухав.

Сьогодні він закінчив портрет. Той самий портрет, який приховував від всіх. Крім Олі.

Цілий день він просидів у своєму кабінеті з пензлем, дивлячись на обличчя, яке приносило йому скільки щастя і одночасно суму і болі.

Це обличчя стояло в нього перед очима весь вечір.

Чоловік хотів повернутися і глянути на неї справжню, але не міг. Бо знав, що брат почав підозрювати і помічати щось. Тож будь-який зайвий погляд може ще більше підсилити його ревнощі.

Раптом задзвонив телефон.

- Вибачте. Важливий дзвінок по роботі. – сказав Льоша і вилетів з кімнати, на кухню, де і підняв слухавку. – Алло, Оля!

- Привіт. Ну як ти там?

- Ніяк… Цілий день як примара. Вони зараз у нас в гостях, і вона сидить напроти мене, така якась змучена, сумна. А я навіть і заговорити з нею не можу, бо Сергій останнім часом ревнувати почав. Ігнорую її весь вечір. Хоча, так важко.

У цей момент, я як раз вийшла із ванної кімнати, і так як вона була поряд із кухнею, почула голос Олексія. Він з кимось розмовляв.

Клянуся, я не хотіла підслуховувати. Все що я почула далі, було випадково.

- Оля, я не знаю що мені робити. Я не можу викинути її із своєї голови ні на одну секунду. Чорт візьми! Хотів знайти якісь там чорні плями і недоліки у Мілі, а в результаті закохався по самі вуха, що тепер аж дихати боляче.

- Що? – я шоковано закляла не знаючи, що мені робити. З очей рікою потекли сльози. Стало важко ихати.

здавалося, ще мить і я зомлію.

- А ще, я сьогодні домалював її портрет. Ця картина постійно перед моїми очима. Те як вона з тією плямою на обличчі стоїть посміхається. Я ще ж обіцяв їй показати свою майстерню. А як, якщо там…

- Портрет? З плямою фарби на обличчі? – в цей момент мій мозок відключився повністю, і я просто невідаючи що роблю, швидко пішла до тих дверей, біля його спальні, які Олексій тоді не захотів відкривати.