Настінний годинник у вітальні показує 23:00. Андрій досі не повернувся. Будинок занурений у морок, і лише глухе цокання механізму розтинає липку, важку тишу, яка отруює кожну хвилину мого очікування.
Раптово екран мого телефону спалахує яскравим світлом, змушуючи мене здригнутися. На екрані — незнайомий номер. Затамувавши подих я натискаю на клавішу відповіді й притискаю слухавку до вуха.
— Ну що, люба, сумуєш? — у слухавці лунає отруйний, глузливий голос Влада. — Твій ненаглядний Андрій зараз глушить віскі в барі мого близького друга. Він уже ледь тримається на ногах. Якщо ти зараз же не накинеш щось і не вийдеш на задній двір маєтку до альтанки, я просто зараз відправлю йому на телефон повний архів тих фотографій. Повний пакет, розумієш? Він прочитає все це в п'яному стані, приїде й просто вб'є тебе. У тебе є дві хвилини.
Слухавка вибухає короткими гудками.
Кров холоне в жилах, а серце починає шалено калатати десь під саме горло. Руки дрібно тремтять, коли я гарячково накидаю на плечі темний плащ і, намагаючись не шуміти, щоб не пробудити нікого в будинку, вислизаю через бічні двері в темний, прохолодний сад.
Колючий осінній вітер боляче б'є в обличчя, розвіваючи волосся. Я майже біжу по вологих гравійних доріжках до віддаленої альтанки, загорнутої в густі, непроглядні тіні садових дерев.
Тільки-но я ступаю під її дерев'яне підніжжя, із суцільної тіні виринає висока постать Влада. Перш ніж я встигаю бодай зойкнути чи відступити, він грубо хапає мене за передпліччя й силою притискає до масивної опори альтанки, повністю перекриваючи шлях до втечі. Від нього віє холодним розрахунком, тютюном і глухим, відразливим цинізмом.
— Пусти мене, Владе! — хрипко шепочу я, судомно намагаючись вирватися з його мертвої, залізної хватки. — Що тобі ще потрібно?!
— Заткнися й слухай уважно, — зло сичить він мені прямо в обличчя, силою втискаючи в мої занімілі від страху пальці невеличку пластикову флешку й цупкий анонімний конверт без жодних підписів. — Завтра в Андрія ювілей компанії. Великий прийом, купа преси, партнерів та поважних гостей. До початку свята ти покладеш цей конверт і флешку йому в особистий сейф у кабінеті. Або я сам влаштую шоу з цими матеріалами прямо перед усім вищим світом міста. Вибирай, Маріє: або ти робиш це тихо, або завтра твоє життя перетвориться на попелище при всіх.
— Ти божевільний... Це ж твій брат! — з розпачем і глибокою огидою вигукую я, з силою відштовхуючи його від себе та вириваючи руки.
Я роблю крок назад, дихаючи важко, урвисто . Влад лише отруйно посміхається, спокійно поправляючи манжети сорочки й явно задоволений викликаним жахом у моїх очах.
Але в цей самий момент темряву осіннього саду розтинають дві потужні, сліпучі смуги світла. На задній двір маєтку з гуркотом і свистом гальм вилітає позашляховик Андрія. Світло його фар на секунду яскраво вихоплює з темряви нашу з Владом постать біля альтанки...
#182 в Любовні романи
#36 в Короткий любовний роман
#87 в Сучасний любовний роман
владний герой, від ненависті до кохання, протистояння характерів
Відредаговано: 19.11.2026