Моя колишня дружина

Глава 24. Марія

Мої пальці стискають цупкий папір, і я швидким, судомним рухом заштовхую крафтовий конверт у кишеню халата. Серце калатає десь у самому горлі, розганяючи по тілу крижані хвилі паніки та змушуючи скроні пульсувати від болю. Я бачила це фото. Влад лишив його як отруйне нагадування: напівпритомна я на дивані, його обличчя поряд і отруйний напис на звороті: «Таймер цокає, Маріє. 13 днів».

Але Андрій усе помічає.

Його погляд миттєво темнішає, перетворюючись на дві суворі, непроникні глиби, у яких спалахує небезпечний вогонь. Він робить кілька стрімких кроків у мій бік і затискає мене біля кухонного острова, перекриваючи всі шляхи до відступу. Його висока, міцна постать нависає наді мною, розчиняючи весь мій особистий простір, а від його тіла віє важкою, придушеною люттю, що заповнює всю кухню.

— Що ти ховаєш, Маріє? — його голос лунає низько й небезпечно, відбиваючись від гранітної стільниці та змушуючи мене дрібно здригнутися.

— Нічого, — вичавлюю я, міцно притискаючи руку до кишені, де лежить отруйний папірець.

— Не бреши мені! — Андрій робить крок ще ближче, його пальці міцно впираються в край острова по обидва боки від моїх стегон, повністю блокуючи мене. — Я бачив, як ти схопила конверт. Що це таке? Покажи.

Паніка всередині мене переливається через край і раптом спалахує відчайдушною, палаючою злістю. Я більше не можу терпіти цей безупинний тиск, цей постійний страх і щоденний допит!

— Це мої особисті медичні рецепти! — викрикую я йому просто в обличчя, гарячково вигадуючи на ходу й відчуваючи, як до очей підступають гарячі сльози розпачу. — Приписи лікаря після операції! Ти що, тепер і мій смітник перевірятимеш?! Чи, може, роздягнеш мене й обшукаєш?!

— Якщо знадобиться — обшукаю! — розтинає повітря його гримучий голос, від якого дрижать шибки в вікнах. — Ти перебуваєш у моєму будинку, Маріє! І після всього, що сталося, ти не маєш жодного права щось від мене приховувати!

— Я людина, Андрію, а не твоя власність! — мій голос зривається на крик, емоції вибухають, як закладена вибухівка, знищуючи залишки мого самоконтролю. — Ти поводишся як справжній тиран! Ти закрив мене тут, ти контролюєш кожен мій крок, кожен подих! Чого ти від мене хочеш?!

— Чого я хочу?! — Андрій нахиляється ще нижче, його очі палають темним вогнем, а на скронях пульсують напружені вени. 

— Я хочу, щоб у моєму будинку не було брехні! Ти втратила будь-яке право на довіру, Маріє! Втратила того дня, коли втекла, як боягузка, кинула мене й шість років приховувала від мене рідну доньку! Ти зруйнувала все, а тепер смієш звинувачувати мене?!

Його слова б'ють під дих із силою важкого молота, змушуючи мене безсило похилитися. Я задихаюся, не в змозі ковтнути повітря. Моя удавана провина шість років тому — це залізний ланцюг, яким він прикував мене до стіни, і мені немає чим захищатися від цього нищівного болю.

Андрій кілька секунд важко дихає, роздивляючись моє бліде, мокре від сліз ,обличчя. Потім у його очах щось остаточно гасне, перетворюючись на згарище. Вся пристрасть і гнів миттєво випаровуються, поступаючись місцем звичній, бритвено-гострій кризі. Він закриває своє серце на замок, розпрямляється й відступає на крок.

— Відпочивай, — сухо й відсторонено кидає він, заковуючи свої почуття в залізну броню. — Я йду до Оленки.

Він різко розвертається й карбує крок, виходячи з кухні.

Тільки-но лунає стукіт зачинених дверей, я зриваюся з місця й біжу до гостьового туалету на першому поверсі, прагнучи якнайшвидше сховатися від чужих очей. Замикаю двері на засув, дрібно тремтячи всім тілом.

Мої пальці не слухаються, коли я витягаю з кишені цей клятий конверт і виймаю з нього глянцевий фотопапір. На ньому — огидний доказ мого «падіння», зроблений руками Влада. Я дістаю з шафки запальничку, яку випадково помітила раніше, і підношу вогник до краю знімка.

Світлина підхоплюється полум'ям, скручуючись у чорну попелясту кірку. Чорний, смердючий дим в'ється над фаянсовою раковиною, а попелясті пластівці повільно падають на дно. Я дивлюся, як згоряє мій кошмар, і безсило опускаюся на підлогу, затискаючи рот руками, щоб не закричати від дикого, удушливого страху перед тим, що станеться через тринадцять днів.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше