Розділ 41 «Право господаря»

Омелія залишилася в будинку повністю надана своєму чоловікові.

Тієї ночі Браян вихлюпнув усю свою лють і нереалізовану хіть на дружину. Хоча його чоловічність ще не запрацювала на повну силу, він все ж таки зірвав на ній свою образу за втечу Сари, свою власну неміч та отруйну злобу на весь світ. Двері спальні зачинилися, і для Омелії настали довгі, безкінечні години пекла. Вона лежала під важким, гарячим тілом чоловіка, вдихаючи його перегар, терплячи грубі дотики й огидні шепотіння, заплющивши очі й стиснувши зуби до болю. Браян став ще більш жорстким у дотиках. Він безжально стискав її тіло, залишаючи на ніжній шкірі темні сліди.

Вона терпіла і плакала беззвучними сльозами, що стікали в подушку, але в глибині душі отруєно твердила собі: «Нехай так. Я стерплю. Аби тільки Мейсон був тільки моїм...»

Мейсон повернувся на світанку, коли сірий туман підступав до вікон. Його плащ просочився холодною росою, в очах була лише порожня втома. А Омелія зустріла цей ранок зламаною, з синцями на зап'ястках і шиї але з непохитною, дикою впертістю в серці.

Ранкове світло, сіре й холодне, ледь пробивалося крізь затягнуте хмарами небо. Мейсон ступив до вітальні, струшуючи з плаща нічну росу. У його грудях усе ще палав глухий, важкий гнів — гнів на Омелію за її самоуправство, за дріб'язкові ревнощі й за те, що вона викинула беззахисну дівчину на вулицю.

Але коли він підвів очі й побачив її, увесь його гнів миттєво випарувався, поступившись місцем крижаному, дикому жаху.

Омелія сиділа на низькій лаві біля застиглого каміну. Її погляд був ніби випалений. На блідій, майже прозорій шиї чітко вимальовувалися темні, пурпурово-сині сліди від чужих пальців, а на тонких зап’ястках запеклися синці.

— Омеліє... — хрипко вирвалося з грудей Мейсона.

Він у два кроки подолав відстань між ними й впав перед нею на коліна. Його гарячі долоні обережно, ледь торкаючись, лягли на затерплі тонкі пальці. Коли він побачив садна на її плечах і цей погаслий погляд, усередині нього щось остаточно обірвалося. Роки стриманості, поваги, братньої терпимості й страху перед гріхом миттєво згоріли в цьому згарищі.

У цю мить із кабінету, важко ступаючи й потягуючись, вийшов Браян. Він був у розстебнутому жупані, з червоним, набряклим від п'янства обличчям. Побачивши брата і дружину, він лише самовдоволено вишкірився, почесав за вухом і гидко кинув:

— О, повернувся, блудний братику? А ми тут із дружиною чудово провели ніч. Дівка втекла, тож довелося Омелії відробляти за двох. Щоправда, я трохи перестарався, проте  нагадав, хто її чоловік і господар...

Браян не встиг договорити.

Звірячий, нелюдський рик вирвався з грудей Мейсона. Він зірвався з колін так рвучко, що лава під Омелією здригнулася. Уперше за все своє життя Мейсон втратив будь-який контроль над собою.

Він у два стрибки опинився біля Браяна й з розмаху врізав йому важким кулаком просто в щелепу. Звук удару пролунав у тиші будинку, мов постріл. Браян відлетів назад, з гуркотом врізаючись спиною в комод, і важко впав на підлогу. З його розбитої губи бризнула кров.

— Ти... ти що, сказився, Мейсоне?! — загорлав Браян, витираючи кров рукавом і намагаючись підвестися. У його очах спалахнув дикий, переляканий подив — він зроду не бачив тихого, покірного брата в такому стані. — Я твій старший брат! Вона моя дружина!

— Заткнись! Заткнись, виродок! — просичав Мейсон,  витріщивши безумні від гніву очі.