Розділ 41 "Жіноча мудрість"

Усі ці скарби Омелія непомітно винесла у двір і заховала в старій, порожній діжці за погрібом, прикривши сухою соломою.

Пообідді вона знайшла Сару на кухні.

— Ходімо зі мною, — м'яко, але беззаперечно мовила Омелія. — Допоможеш мені перевірити дещо в саду.

Дівчина слухняно кивнула й пішла слідом. Вони повільно блукали занедбаними алеями садиби, де пожовкле листя тихо шелестіло під ногами. Омелія поводилася спокійно й лагідно. Попри свій молодий вік, вона володіла тією жіночою мудрістю й проникливістю, яких мають зовсім не багато і значно старших жінок.

— Скажи мені, Саро... — тихо розпочала Омелія, неквапливо ступаючи поруч. — Про що ти думаєш, коли лягаєш спати? Яке майбутнє ти бачиш для себе в цьому будинку?

Сара зніяковіла, опустивши очі й блукаючи пальцями по фартуху:

— Я... я просто вдячна, пані. Ви й пан Мейсон так добрі до мене...

— Мейсон — добрий чоловік, це правда, — Омелія зупинилася й м'яко торкнулася плеча дівчини, змушуючи її подивитися собі в очі. У її погляді не було люті чи зверхності — лише глибокий, спокійний жаль. — Але ти повинна дивитися на речі тверезо, мила. Мейсон — із поважного роду. Це зовсім інший світ, де панують свої правила й умовності. Він жаліє тебе, як жаліють поранену пташку. Та він ніколи не буде твоїм. А Браян... Ти його ще не знаєш. Це сьогодні він п'яний і безсилий, а завтра дурман мине, і він перетворить твоє життя на пекло. Ти застрягла між скаженим господарем і чоловіком, який тобі не належатиме ніколи. Скільки по твоєму це може тривати? Доки Браян таки не затягне тебе в спальню силою? Чи ти вже згодна спати з ним?

Ці слова впали на підготований ґрунт. Сара й сама дріботіла від думки про майбутнє, а з вуст Омелії це звучало як незаперечна, гірка правда. У сірих очах дівчини заблищали сльози.

– Мені дуже шкода, дівчинко, що ми втягли тебе в цю історію. – знизивши голос додала вона тихо.

— Я знала... я все розумію, пані, — з гіркотою зашепотіла Сара, ледве ковтаючи сльози. — Я б утекла, пішла б просто зараз! Але куди? У мене немає жодного цента, немає навіть власного одягу. На вулиці я або помру з голоду, або замерзну... чи знову опинюся в руках якогось нелюда.

Наївна, пригнічена дівчина сама вимовила те, до чого її вели.

Омелії було шкода дівчину, та за своє кохання вона буде боротися, чого б їй це не коштувало.

— Ходи за мною, — тихо мовила місіс Гоґґан.

Вона підвела Сару до старого погріба, нахилилася й дістала з діжки згорток. Розгорнувши тканину, вона показала дівчині монети, теплий одяг і той самий мішечок із перцем. Сара аж рота відкрила від подиву — для неї це багатство здавалося казковим.

— Це твій шанс на нове життя, — сказала Омелія, вкладаючи згорток у тремтячі руки дівчини й стискаючи її долоні. — Слухай мене уважно. У цьому мішечку — чорний перець. Не міняй його у першого-ліпшого перекупника. Піди до великого міста, пройдися по заможних бакалійниках або аптекарях, розпитай ціну, поступися третиною й продавай по унціях. Цих грошей тобі вистачить на їжу та щоб винайняти чисту кімнату на рік. А там зможеш знайти роботу служниці у доброму, багатому домі, де господар не буде простягати до тебе руки.