Ранок зустрів будинок сірим, холодним світанком.
Омелія була спантеличена й травмована всім жахом, що стався в шлюбну ніч і вчора вдень, бо зовсім не була готова до такого повороту, але вона не була й слабкодухою. Перші шок і переляк, які скували її, поступово відступали. Дівчина швидко оговтувалася. Якщо доля кинула її в цю пастку й уникнути цього було неможливо, Омелія не буде безвільною жертвою. Там де зможе, вона відвоює своє місце в цьому домі, крок за кроком, сантиметр за сантиметром.
Попри біль у тілі й душевну розпуку, Омелія мала твердий намір перебрати на себе роль справжньої господині цього будинку. Вона не збиралася залишатися безправною бранкою чи безпомічною лялькою, з якою можна робити все, що заманеться.
Тому, дівчина піднялася ще до світанку. Вона тихенько, майже не дихаючи, сповзла з ліжка, аби не розбудити Браяна, який важко й гучно хропів на весь дім і уникнути ранкового виконання того самого подружнього обов’язку, про який попереджувала мама перед весіллям.
Зійшовши на нижній поверх, дівчина знайшла на кухні простий полотняний фартух, заповзято зав'язала його на талії й заходилася готувати сніданок. Насправді вона зовсім не була такою безпорадною та ні на що не здатною, як про неї думали Браян і Мері. Батьки добре виховали й навчили доньку. Вона була грамотною й освіченою, вправною господаркою, прекрасно шила, вишивала, трохи малювала та співала— одне слово, уміла робити геть усе, що личить справжній леді.
Омелія впевнено закрутилася біля печі: дістала борошно, віднайшла свіжі яйця й масло. Їй кортіло довести собі й усім у цьому домі, що вона — не іграшка для чужих знущань, а повноправна господиня, яка триматиме цей лад у своїх руках.
— Це мій фартух! — голосно гримнула з-за спини Мері.
Омелія здригнулася від несподіванки, трохи не випустивши з рук важку глиняну миску з тістом для пирога, але швидко опанувала себе. Повернувшись, вона зіткнулася з отруйним, зневажливим поглядом служниці. Мері стояла на порозі, уперши руки в боки, готова до чергової бійки за свій статус у цьому домі.
Ранок зустрів будинок сірим, холодним світанком.
Омелія була спантеличена й травмована всім жахом, що стався в шлюбну ніч і вчора вдень, бо зовсім не була готова до такого повороту, але вона не була й слабкодухою. Перші шок і переляк, які скували її, поступово відступали. Дівчина швидко оговтувалася. Якщо доля кинула її в цю пастку й уникнути цього було неможливо, Омелія не буде безвільною жертвою. Там де зможе, вона відвоює своє місце в цьому домі, крок за кроком, сантиметр за сантиметром.
Попри біль у тілі й душевну розпуку, Омелія мала твердий намір перебрати на себе роль справжньої господині цього будинку. Вона не збиралася залишатися безправною бранкою чи безпомічною лялькою, з якою можна робити все, що заманеться.
Тому, дівчина піднялася ще до світанку. Вона тихенько, майже не дихаючи, сповзла з ліжка, аби не розбудити Браяна, який важко й гучно хропів на весь дім і уникнути ранкового виконання того самого подружнього обов’язку, про який попереджувала мама перед весіллям.
Зійшовши на нижній поверх, дівчина знайшла на кухні простий полотняний фартух, заповзято зав'язала його на талії й заходилася готувати сніданок. Насправді вона зовсім не була такою безпорадною та ні на що не здатною, як про неї думали Браян і Мері. Батьки добре виховали й навчили доньку. Вона була грамотною й освіченою, вправною господаркою, прекрасно шила, вишивала, трохи малювала та співала— одне слово, уміла робити геть усе, що личить справжній леді.
Омелія впевнено закрутилася біля печі: дістала борошно, віднайшла свіжі яйця й масло. Їй кортіло довести собі й усім у цьому домі, що вона — не іграшка для чужих знущань, а повноправна господиня, яка триматиме цей лад у своїх руках.
— Це мій фартух! — голосно гримнула з-за спини Мері.
Омелія здригнулася від несподіванки, трохи не випустивши з рук важку глиняну миску з тістом для пирога, але швидко опанувала себе. Повернувшись, вона зіткнулася з отруйним, зневажливим поглядом служниці. Мері стояла на порозі, уперши руки в боки, готова до чергової бійки за свій статус у цьому домі.