«Чоловікова зрада і поцілунок Тіні»

Він виходив зі спальні ще більш розлюченим, ніж увійшов. Браян хотів було піти до стайні, аби хоч якось випустити пар, та Мері перестріла його просто в дверях. Вона все зрозуміла з першого ж погляду на його роздратоване обличчя.

— Що це ви, господарю, такий сердитий? — солодкаво, з хижою усмішкою мовила служниця. — Чи то молода дружина не задовольняє пана?

Вона звивалася навколо господаря, немов змія: зазивно терлася пишними грудьми об його груди, навмисно повільно проводила рукою по халявах його штанів, зачіпаючи внутрішній бік стегна. Браян спочатку важко дихав від гніву, та від цих звичних, безсоромних рухів помалу почав відгукуватися на пестощі.

— Змініть гнів на милість, хазяїне... — гаряче шепотіла Мері, впиваючись пальцями в його плечі й дивлячись знизу вгору. — Пожалійте бідолашну, вироблену працею жіночку, приголубте...

Браян грубо вишкірився. Ця жінка знала всі його найбрудніші закутки, знала, як роздмухати в ньому полум'я, коли молода дружина залишила лише розчарування. Вхопивши Мері за волосся, він із силою притягнув її до себе, впився в губи й поволік на кухню.

Там, не витрачаючи часу, Браян грубо розвернув її до себе спиною, з силою спер об масивний дерев'яний стіл і, задерши спідниці, опанував жінкою прямо серед кухонного начиння.

А Мері... Мері, яка віддавалася йому з п'ятнадцяти років і терпіла безправний статус вічної служниці-коханки, звивалася в його обіймах з дикою, нестримною жагою. Вона жадібно впивалася пальцями в його руки і стегна, притягуючи до себе, ловила кожен його владний рух із божевільною, рабською насолодою й нестримно стогнала, здригаючись від кожного пориву. Мері ненавиділа його за нову молоду дружину, але водночас сліпо кохала й прагнула довести, що лише вона здатна дати йому те тваринне задоволення, якого він жадав.

Вона отримувала те, чого прагнула — доказ того, що нова молода дружина в ліжку виявилася безкорисною колодою, а справжня, безумна пристрасть господаря належить тільки їй. Браян лише хижо й зневажливо посміхався, відчуваючи свою абсолютну, безкарну владу над обома жінками в цьому будинку.

Виглушивши за вечерею добру пінту віскі прямо з пляшки й задовольнивши свої тваринні апетити тепер він голосно хропів на своєму боці ліжка. Від нього тхнуло перегаром, потом і тютюном. Його гучне, переривчасте хропіння лунало на всю спальню, заглушаючи навіть цвіркунів за вікном.

Омелія лежала на самісінькому краю ліжка, згорнувшись калачиком і підібгавши коліна до грудей. Вона боялася навіть поворухнутися, аби випадково не розбудити чоловіка. Сльози давно висохли, залишивши на щоках пекучі, стягнуті доріжки, а тіло нило від синців та внутрішнього болю. Дівчина довго дивилася в темряву широко розплющеними очима, не в змозі заснути.

Раптом тихий, заледве чутний скрип підлоги біля дверей змусив її серце завмерти.

З нічної темряви коридору рівно й беззвучно, мов привид, до кімнати ковзнула висока тінь.

Вона зупинилася біля ліжка.

Серце Омелії ладне було вистрибнути з грудей, а голос кудись зник. Дівчина змогла лише відкрити рота й беззвучно видихнути. Тінь тихо й нерухомо стояла над нею, а потім нахилилася й ніжно торкнулася губ Омелії поцілунком. Він був легким, мов подих теплого вітру, й лагідним, наче дотик крила метелика.

Омелія поворухнулася, і тінь так само беззвучно зникла в темряві, залишивши по собі лише солодкий, трепетний спогад.

Дівчина залишилася лежати нерухомо, боячись навіть дихати. На її губах усе ще палало це дивне, незрозуміле тепло — єдиний живий острівець серед крижаного болю й огиди, якими була просякнута ця кімната. Вона плуталася у власних думках, не розуміючи, чи це був привид із нічних жахіть, чи чийсь цілком реальний, але прихований порив. Може, це саме божевілля прийшло до неї, аби врятувати від розпуки? Притуливши пальці до вуст, Омелія вперше за цей довгий день відчула не страх, а дивну, трепетну надію — і з цим відчуттям сон урешті-решт зморив її.