Глава 1. Свобода та новий шлях

Стася, повне ім'я Анастасія, стояла біля дверей університету, вдихаючи морозне ранкове повітря. Вона щойно отримала свій останній залік. Це був довгий шлях, повний безсонних ночей, недописаних курсових та суперечок з викладачами. І ось тепер усе це залишилося позаду. У руках – диплом, який вона встигла закинути у рюкзак.

Довге пряме волосся, яке вона недбало прибрала у високий хвіст, розсипалося вздовж плечей. Вона інстинктивно поправила комір пальта, спостерігаючи за натовпом студентів, які поспішають до аудиторій. "Ну все, хлопці, тепер ваша черга мучитися", - подумки посміхнулася вона. Її карі очі, як вугілля, дивилися з викликом на навколишній світ, а губи вигиналися в хитрій усмішці.

Стася щойно закінчила навчання на юриста. Але це був не просто юрист із класичними знаннями про права та закони. Вона обрала собі спеціальність "Міжнародне право". Її цікавили складні суперечки між корпораціями, дипломатія та великі угоди, в яких вага одного слова могла змінити долю мільйонів.

— Ну що, пані майбутній адвокат міжнародного рівня, які плани? — спитала подруга Іра, яка стояла поруч із нею, обіймаючи свій стос підручників.

— Перше, що я збираюся зробити, — це забути про все, що тут відбувалося, — засміялася Стася, показуючи очима на університет. - Друге - поїхати на море. Третє… Третє – знайти роботу та завоювати цей світ.

- А ось про "завоювати світ" ти, мабуть, погарячкувала. Спочатку хоча б нормального роботодавця знайди.

Стася посміхнулася.
— А ти знаєш, Іро, я люблю виклики. І потім хто сказав, що завоювати світ — це складно? Головне – правильно почати.

Шлях до професії

  Її вибір професії завжди викликав багато запитань. Батько, інженер, вважав, що Стася надто емоційна для такої серйозної роботи, як право. Мама, навпаки, підтримувала дочку: "Тобі завжди вдавалося сперечатися до переможного. Ти просто створена для того, щоб відстоювати справедливість".

Ще на другому курсі Стася зрозуміла, що працювати зі "звичайним" кримінальним чи цивільним правом їй буде нудно. Міжнародне право здавалося чимось більш захоплюючим: важливі договори, переговори, де не можна показати слабкість, та азарт гри, в якій виграє той, хто впевненіший.

Вечір святкування

Пізнього вечора вона сиділа в колі своїх подруг. Вони зняли затишний будиночок неподалік моря, щоб відзначити закінчення навчання. На столі стояли шампанське, фрукти та піца. Дівчата сміялися і згадували свої найбезглуздіші історії з університету.

— Стасю, — звернулася до неї Катя, поправляючи свою розпатлану чубчик. — Адже ти вже придумала, куди підеш працювати?

— Звичайно, — не замислюючись, відповіла та. — Я хочу спробувати себе у великій міжнародній компанії. Чим більший, тим краще. Хочу розбирати суперечки, брати участь у переговорах, а там… дивишся, і до ООН доросту.

— І ти справді думаєш, що вони візьмуть випускницю без досвіду? - Засумнівалася Іра.

— Вони навіть не зрозуміють, що я не маю досвіду, — усміхнулася Стася, хижко блиснувши очима. — Головне — подати себе так, щоб вони самі захотіли запросити мене.

Її голос звучав упевнено, але десь у глибині душі вона розуміла, що це буде непросто. На неї чекала довга боротьба, не лише за місце під сонцем, а й за право залишитися собою у світі, де жорсткі правила диктують успіх.

Так розпочиналася її історія.