64. Юлія. Сестра чоловіка

Я поглянула на Рому і сказала, взявши його за руку:

 — Я теж не відмовлюсь від тебе. Якщо буде потрібно, поїду хоч за тридев’ять земель, порву всі стосунки зі своєю родиною… Але буду з тобою, що б не сталося… Нас ніхто не зможе розлучити! 

— Так, ми тепер точно впораємось з будь-чим, найстрашніше вже, в принципі, відбулось. Наші родини дізнались, — кивнув Рома. — Далі нам лишається тільки якось це все розрулити. Думаю, у нас вийде. Не хочу, щоб ти рвала стосунки з рідними. Батько тебе дуже любить. 

— Я теж люблю і тата, й маму, і брата, — зітхнула я.  А потім додала тихіше. — Це вже сьогодні ти отримаєш все необхідне для… нашого досліду?

— Так, — він кивнув. — Ми можемо поїхати за обладнанням прямо зараз, воно вже готове, мені написали якраз півгодини тому. 

 — Супер, давай поїдемо, мені не терпиться вже щось дізнатися, — кивнула я.  — Я можу відволікти маму, а ти все зробиш, Але треба буде ще вимкнути камеру спостереження в кабінеті…

— І як її вимкнути, щоб це не побачили інші камери… — замислився Рома. — Щось я цей момент не продумав.

 — Отож. я не дуже розбираюся в техніці, але в будинку охорони можуть помітити, якщо якась камера вийде з ладу…

— Ну, я ще проконсультуюсь з тими людьми. Може, достатньо буде приєднатись до локальної мережі і так передати файл-жучок, не входячи в комп фізично, а тільки через мережу з іншого пристрою. Це був би ідеальний варіант. 

 — Так, думаю, це було б безпечніше, — кивнула я, хоча не дуже уявляла, як це все робиться. — Заберемо обладнання, а потім повечеряємо десь?

— Так, давай повечеряємо, — усміхнувся Рома. 

***

Ми обрали невеличкий затишний ресторан італійської кухні, і вже сиділи за столиком в очікуванні, поки нам принесуть замовлення, як раптом я побачила, що вираз обличчя Роми змінився, став зосередженим. Він дивився на когось за моєю спиною. 

Я озирнулась і побачила  молоду жінку, в якій упізнала Ромину сестру. Колись, ще перебуваючи в його будинку, я бачила її і чула їхню розмову. І пригадувала слова Роми, що брат його невеликого розуму, а от сестра дуже розумна і може бути небезпечна…

Здається, її звали Ярина? Вона підійшла до нас і усміхнулася Ромі:

 — Привіт, братику! Яка несподівана зустріч! Познайомиш мене зі своєю обраницею?

— Привіт, Ярино, —  Рома ледь напружився, я помітила це по його виразу обличчя. — Ніби батько тобі не розповідав про мою обраницю… Не кажи дурниць. Але добре, я познайомлю. Ярино, це Юля, моя дружина, Юлю, це Ярина, моя сестра.

 — Дуже приємно познайомитися, — сказала я, не знаючи, чого чекати від цієї зустрічі. Чи піде Ярина на примирення? Чи в ній ми з Ромою наживемо ще одного небезпечного ворога? 

— І мені, — кивнула Ярина, дивлячись на мене, а потім повернулася до Роми. — Так, братику, тато нам говорив, що ти одружився з донькою свого найлютішого ворога. Він був такий розгніваний, що розгромив свій кабінет, порозкидав там усе…

— Ну, це було очікувано, — Рома знизав плечима. — Хочеш, сідай до нас. Якось недобре говорити, коли ти стоїш, а ми сидимо. Розкажи ще про батька… Що він робив потім? Що вам сказав ще?

 — Сказав, — продовжила Ярина, сідаючи за столик. — Що він вирішив поділити все своє майно між мною і Костею, а тобі не дістанеться нічого. Так і прокричав, що раз ти переметнувся до Грози, хай він тобі допомагає у всьому. А тебе він більше не вважає своїм сином…

— Ну, це все я і так знаю, — Рома зітхнув. — Певно, ви з Костею раді, що так вийшло? 

 — Ну, Костя радий, — знизала плечима вона. — А я навіть не знаю. Все ж це трохи несправедливо — отак викинути тебе з родини. Але, думаю, він ще може змінити своє рішення, якщо ви розлучитесь. 

Я відчула, як моє серце на мить завмерло в грудях. Невже Рома може захотіти розлучитися зі мною, щоб вберегти свою долю спадку?

Але він сказав:

— Ну, цього не буде, — Рома взяв мене за руку під столом, переплівши наші пальці. — Я кохаю Юлю і не збираюсь з нею розлучатися.

Я усміхнулася йому, міцно стиснувши його долоню.

Відчувала себе зараз на сьомому небі від щастя, бо він не відмовився від мене, і вірила, що разом ми подолаємо усі негаразди…