Крила

- Бувайте і бережіть себе там, - я по черзі поцілувала маму й тата в щоку.

Я ледь не плакала від думки, що не побачу їх цілих два тижні! А я ж лишень три дні тому з академії повернулася! Ми перед тим цілий тиждень не бачились, поки я диплом захищала, і ось знову… Татові протягом місяця, поки я складала практику, довелося переробити багато відкладеної божественної роботи, а мама рідко бувала в Орії через свою роботу в Міжсвітовій варті. За цей час батьки майже не бачились. Вони щосили старалися побути зі мною, коли випадала бодай вільна годинка, за що я їм вдячна.

Ця відпустка – це  їхній шанс побути вдвох… Але я тааак сумуватиму!

- Доцю, пам’ятай, що я тобі казав про душі, - нагадав тато. Його вітри таки пішли в заслужену річну відпустку, тож поки всі божественні турботи про цей світ тато красиво спихнув на мене, аргументуючи тим, що підготувавшись як слід, я стану богинею цього світу. Ага, я його наміри миттю розкусила: він хоче на мене відповідальність звалити, а сам чкурне бозна-куди. Як не прикро це визнати, але таки правду Меґера казала про те, що тато радий перекласти свою роботу на інших. – Кожного вечора на заході сонця приходь в Захмарний палац і рознось душі на переродження. Смаріере, поки моя донька буде літати з душами, за її тілом наглядаєш ти, ясно?

- Очей з неї не спускатиму, - спокійно і впевнено пообіцяв Смарагд.

- Добре, я тобі вірю. Розносити душі – це все, що від тебе вимагається, доцю. З рештою справ я дам раду, коли повернуся через два тижні. Вікі, не забула, як переносити і вживляти душі?

- Таке забудеш… - я здригнулася, коли згадала, як вчора власноручно вкладала душі в діток, які мали народитися сьогодні. Я тоді ще увійшла в якийсь божественний режим, лишила своє тіло відпочивати, схопила найближчу до себе душу і, невидима, полетіла її доставляти… І так разів сімсот моталася туди й сюди. Можливо, я й не експерт, але для такого маленького світу цифра приросту населення щось аж надто висока.

- Пиши нам обов’язково і розповідай про все-все, - попросила мама, чисто материнським жестом поправляючи мені комірець сорочки.

- Обов’язково, - я ще раз міцно-міцно її обійняла.

- Бережи себе, - тато, ледь стримуючи сльози, по-ведмежому незграбно обійняв мене. – Ми з мамою не надовго їдемо, тільки на два тижні, тож бережи себе поки нас не буде.

Тепер настала черга Смарагда прощатися.

- Легкої вам дороги і приємного відпочинку, - сказав він з повагою та ввічливістю.

Таки довго він до істот звикає… Але це нічого, я його ще встигну вилюднити.

- Не будь таким холодним, синку, - дзвінко засміялася мама і тепло обійняла мого нареченого. – Ти вже родина, тож не поводься, як чужий.

Я вже казала, що обожнюю свою маму?

- Так, хлопче, ти в родинному колі, тож відкинь свої формальності. Годі бути таким замкнутим, - тато доброзичливо поплескав Смарагда по спині. – Світлячку, що ти робиш з цим хлопцем, що він такий мовчазний соціофоб? Дай йому трохи ніжності – хай відтане!

Я просто знизала плечима.

- Тільки ви ж нам внуків поки не наробіть.

- Тату!

- Вітре, ти ж думай, що говориш! – мама штурхнула його ліктем.

- Ні, ну а що я? Я ж знаю, як воно – бути молодим. Сам це діло пережив, - він замріяно зітхнув, з любов’ю дивлячись на дружину, а його волосся цілком змінило колір на рожевий. Вкрай кумедне видовище, скажу я вам. Пам’ятаю, як ледве стримала відвертий сміх, коли вперше це побачила. Та мене й досі на сміх пробиває. Хі-хі. – Ех, хороші часи були…

- Все, йди в портал і не псуй дітям їх уявлення про здорові стосунки.

Тато, буркочучи, увійшов у портал.

- Але, між нами кажучи, раджу вам двом не затягувати. Хоча що я вам тут лізу зі своїми порадами! Ви ж уже дорослі, самі розберетеся, - мама підморгнула нам і теж сховалася в порталі, не даючи мені змоги обуритися.

Ну ось, завдяки цим двом між мною та моїм Безцінним тепер дивна двозначна тиша. Дякую, мамо! Дякую, тату! Ви лише ускладнили наші і без того ускладнені стосунки! Щиро вам вдячна!

Вже минув місяць з часу нашої епічної перемоги над піратами.

Я успішно склала практику і отримала свій вистражданий диплом універсала. Не червоний, але біс із ним. Меґера, правда, часто мене дістає з цього приводу, стверджуючи, що я мала всі шанси отримати червоний диплом, але через свою ліниву дупу… Ну, ви зрозуміли. Єдине, що мене засмутило, так це те, що з Ліною побачитися в універі не вдалося, бо її затримали справи на практиці. Там щось пов’язане з оформленням авторських прав на її експериментальну розробку, над якою подруга працювала вже роки три, і ось вона її закінчила! Я відчувала таку гордість за неї, якої я навіть за себе ніколи не відчувала!

А з Фурією ми стали подругами. Ще під час моєї практики вона забила на свої обов’язки куратора і готувалася до весілля, тож брати і виконувати завдання я мусила сама, без її допомоги. Правда на завдання ходити мені доводилося рідко – тільки коли вдавалося втекти від товариства Тетрани і її нескінченних питань про підготовку до весілля. Чесне слово, я думала здурію, коли ми вагалися, замовляти їй посуд з тоненьким блакитним візерунком чи брати з золотими завитками! Кортіло рявкнути «та яка різниця?!», але я надто ціную життя… Я тоді попросила пані Лонш відволікти Тет і банально втекла від знервованої перед весіллям подруги на завдання. На жаль, Смарагд не давав мені нічого складного чи небезпечного (хоч я й просила), тож з кожного завдання я поверталася до Фурії раніше, ніж хотілося б. Під час практики мені не можна було залишати Орію, тож  Тетрані доводилося приїздити сюди, щоб обговорити зі мною і пані Лонш чергову дрібничку. Разом з демоницею в палаці гостював і Кейріс, її наречений. Хоч я спочатку й остерігалася дуже високого, гінкого і рогатого демона зі сташним поглядом і доброзичливою усмішкою, яка через ікла скидалася на хижий оскал, ми з ним таки знайшли спільну мову і періодично виручали одне одного від надмірних переживань його нареченої. Офіційною метою візитів Кейріса було укласти ще кілька торгових і військових договорів з королівським радником Смаріером, але я ж бачила, що він просто ні на мить не хотів залишати свою Тет.