Глава 8

Прокинулась з жахливим головним болем. Поклавши руку на потилицю, намацала запечену кров.

"Якщо кров уже застигла, значить, я перебуваю тут вже чимало часу», - аналізувала я ситуацію. - «Потрібно вибиратися звідси. Але головне питання ... Де я взагалі знахожусь?»

Я намагалася розглянути щось у непроглядній темряві, в якій знаходилась. Піді мною була жорстка, але широка, дерев'яна лавка, накрита тонким покривалом.

Це все, що я встигла розглянути перш, ніж почула скрегіт від повороту ключем в замку. З протяжним скрипом двері відчинились. Я спробувала прикинутися сплячою, але мене різко скинули з мого ложа. З глухим стуком ударившись головою об кам'яну підлогу, побачила зірочки перед очима і не змогла стримати стогін болю.

- Прокинулася? Вставай, - прошипів чоловік.

У мене заклало вуха і я не почула, що мені сказали, за це і поплатилась. Мене підкинуло в повітрі і з силою вдарило об протилежну стіну. На цей раз постраждала спина і ребра, а не голова. Щось противно хруснуло. Я лантухом звалилася на підлогу, намагаючись не робити різких рухів і не дихати.

- Що ви від мене хочете? - просипіла я, валяючись на підлозі. Перед очима все пливло, в вухах дзвеніло.

- Вставай, - знову повторив чоловік. Я змогла почути, але не робила ніяких спроб встати. Цей голос здався мені смутно знайомим.

- Хто ви? - запитала я.

- Ти мене не впізнаєш? - відповіли. Тоді я підняла голову і, нарешті, побачила хто це.

- Вальтес? - мої очі розширилися від жаху. Я згадала сон і ту моторошну картину, де він убив мою справжню маму.

- Дізналася, дитинко? - засміявся Вальтес. - Вставай! Чи тобі допомогти?

- Сама, - злякалась, що він знову може мене вдарити. Я повільно піднялась, хапаючись за стіну.

- Тепер іди вперед переді мною, - вказуючи на двері, наказав Вальтес.

Ми довго брели по темному коридору, я весь час спотикалась. Впавши черговий раз, вже не могла встати.

- Вставай! - схопивши мене за волосся, наказав Вальтес.

- Не можу! - я дійсно не могла встати. У грудях боліло, що я не могла нормально дихати, в голові паморочилось, тіло не слухалось.

- Я сказав встати! - відпустивши волосся, загрозливо сказав Вальтес. - Даремно.

Це було останнє слово, яке я почула. Він вдарив мене з усієї сили важким черевиком по ребрах. Моє тіло відлетіло від нього на кілька метрів. Біль був нестерпним і я втратила свідомість.

***

- Що ти наробив, Вальтес? На дівчинці живого місця не залишилась, - прокинулась я від криків.

"Мама», - зраділа я, поки не згадала, що вона в змові з Вальтесом і вони вбили мою справжню маму.

Все тіло боліло. Я відчувала себе одним суцільним синцем. Мені було важко дихати. Спробувавши поворухнутись, голова закрутилась і я відразу ж опустилася назад.

Трохи полежавши, я відкрила очі, щоб розглянути обстановку. Ми перебували в величезному приміщенні. На всіх стінах і стелі, які я змогла розгледіти в своєму становищі, були намальовані дивні візерунки. Вони періодично переливалися від зарядів сили.

«Скрізь ці візерунки. Мабуть, вони несуть в собі магічну силу і захист", - міркувала, продовжуючи огляд.

Я лежала на чомусь твердому й холодному, перебуваючи над рівнем підлоги на метр висоти. Вальтес з моєї несправжньою мамою розмовляли на далекій відстані від мене, але це не заважало їх чути. Говорили вони голосно і відлуння їх голосів відбивалося від стін, додаючи гучності.

Я вирішила не показувати, що отямилась, щоб почути про що вони будуть говорити. Може це допоможе вибратися звідси.

- Елінор, вона все одно помре після ритуалу, - відповів Вальтес лже-мамі.

«Елінор? Отже її справжне ім'я - Елінор», - здивувалася я спочатку. Поки до мене не дійшов весь сенс його фрази. - "Я помру? Після якого ритуалу? »

- Це не привід з нею так обходитись. І їй не обов'язково вмирати. Можна просто позбавити її сили, - намагалась захистити мене Елінор.

«Невже вона ще відчуває щось до мене?» - з'явився слабкий проблиск надії.

- Ні, нам не потрібні зайві свідки. Якщо хтось дізнається, що ми вбили Володаря, всі повстануть проти нас. Яку б силу ми тоді не мали, влади нам не бачити. Рада вищих лордів знайде спосіб нас вбити. Нинішній Володар ще живий, незважаючи на його жорстокість, тільки тому що він все ж дотримується законів, - відповів їй чоловік.

- Але ... - хотіла заперечити Елінор.

- Питання закрито. Це не обговорюється. Чи ти передумала мстити? - грубо обірвав Вальтес. Повисла тиша. - Перевір, чи не прокинулось дівчисько.

- Добре, - відповіла лже-мама і підійшла до мене. Я зажмурила очі.

- Я бачу, що ти вже прокинулась, донечко. Можеш не прикидатись, - сказала Елінор і ніжно погладила мене по голові.

"Як раніше. Неначе нічого не змінилось і вона не обговорювала щойно мою смерть», - гірко подумала я. Мені так не вистачало цієї ласки, але не після того, що почула і дізналась.

- Елінор, навіщо це все? - запитала я.

- Ми хочемо помститись, - сумно відповіла вона. Її погляд затуманився болем, мабуть, згадуючи найгірше, що було в її житті.

- Але при чому тут я? - уточнила.

- Ти головне ланка в нашому плані, - важко вздихнула Елінор.

- Як я взагалі сюди потрапила? І де ми знаходимось зараз? - хотіла я вивідати корисну інформацію.

- Давай я відповім на твої питання, але по порядку.

Про те, як ти сюди потрапила, то це було не складно. Ми підкупили слуг в будинку Даніеля Полум'яного і пробрались всередину. Точніше, пішов тільки Вальтес. Його провели до твоїх дверей. Там виявився потужний магічний захист. Але нам пощастило - ти сама пішла до нас в руки. Вальтес вирубав тебе і порталом перемістився сюди.

Цей будинок під надійним захистом, тому переміщення не зможуть відстежити. Це наш головний прихисток. Звідси не поширюються магічні сплески сили від ритуалів. Зовні він виглядає як звичайний будинок, але насправді це не так. Тут найсильніший захист від будь-якого втручання і є можливість перекрити магічний зв'язок. Даніель не зможе тебе тут знайти, яким би сильним він не був, - із захоплення описувала Елінор цей будинок.