Глава 5

Посидівши поруч з Олею, я повністю заспокоїлась і повірила, що все буде добре. Ми зможемо їй допомогти, а з рештою розберемося потім.

У тиші кімнати, як грім серед ясного неба, пролунало бурчання голодного шлунка.

- Ой, - зніяковіла я.

- Ходімо поїмо, а то я теж зголоднів, - посміхнувся Даніель.

Я мовчки встала і пішла за ним у відкриту воронку порталу.

- Я починаю звикати до таких швидких переміщень. Це дуже зручно. Не те, що нам, людям, доводилося довго йти або їхати, щоб дістатися до потрібного місця, - міркувала я про позитивні сторони життя в магічному світі, виходячи з порталу.

Ця кімната була дуже великою і шикарною. Стіни прикрашені красивими візерунками золотистого і фіолетового кольору. Все так цікаво перепліталося, ніби маленькі іскорки іноді пробігали, вимальовуючи якісь фігурки. Або це була просто гра уяви?

На стелі висіла велика кругла люстра, яка спалахнула яскравим світлом, коли ми увійшли. Посеред кімнати стояв величезний стіл, чоловік на двадцять, не менше, але накриті були тільки два місця, які знаходилися поруч. Туди ми і пішли.

Спочатку я хотіла вести себе культурно і не поспішаючи їсти. Але, як тільки ми сіли за стіл, здалась, так як була шалено голодною. Опустивши голову, я швидко набивала рот всім, що було під рукою.

- Ммм, все таке смачне, - але помітивши, що господар будинку не їсть, припинила жувати, згораючи від сорому. Миттєво почервоніли щоки, поширюючи жар по обличчю, далі на вуха та шию.

- А чому ти не їси? Говорив же, що теж зголоднів, - поклала я виделку на стіл.

- Мені більше подобається дивитися, як ти їси з таким апетитом. Це так мило, - посміхнувся Даніель.

- Я просто зголодніла. Стільки всього сталося за ці дні, що я взагалі забула про їжу. А тут все таке апетитне.

- Я радий, що тобі смачно, - взявши мою руку в свою, він ніжно поцілував моє зап'ястя. Мурашки пробігли по тілу від дотику його гарячих губ до чутливої шкіри.

Але довго побути вдвох нам не дали. В кімнату швидким кроком увійшли близнюки.

- Князю, вас терміново викликає Володар!

- Як він так швидко дізнався? - насупився Даніель, думаючи про те, що йому варто очікувати, і розраховуючи свої подальші дії. Його риси обличчя загострилися, ніздрі хижо роздулися. Він виглядав так, ніби прямо зараз готовий зірватися в бій.

- Щось не так? Тебе і раніше викликав батько, так в чому проблема? - запитала я, поклавши руку на його стиснутий кулак. Від цього жесту він відразу заспокоївся і у відповідь погладив мою кисть великим пальцем.

- Все в порядку, mea maalum. Я скоро повернусь. Почекай мене тут, - встав зі стільця Даніель і ​​відпустив мою руку.

- Я піду з тобою! - схопила його за рукав, не даючи піти. Я відчувала неясну тривогу і не хотіла відпускати Даніеля одного.

Перед очима з'явилась картинка, де він прикутий ланцюгами висить на кам'яній стіні. Дан ледве дихає, тіло перетинають моторошні рани, ніби шкіру здирали шматками. Поруч стояв чоловік з батогом і я знала, що наступний удар буде останнім.

- Ти не підеш зі мною. Почекай мене тут. Я швидко, - сказав Даніель, відкриваючи портал.

- Сам ти туди не підеш! - прийшовши до тями від побаченого, викрикнула, щоб встигнути його попередити. - Я відчуваю, що якщо ти підеш, то трапиться щось погане. Я бачила, як ти вмираєш.

- Я не можу проігнорувати наказ. І тебе взяти з собою не можу. Кірстан приглянь за дівчиною. Ручаєшся за нею головою, - відчепивши мою руку і передавши її одному з близнюків, наказав Даніель.

- Я сказала, ти не підеш! Я не збираюся тебе втрачати! - крикнула я. Затремтіли стіни, розлетілось скло на вікнах на дрібні осколки, зачинився портал.

- Добре, тільки заспокойся Меланіка, а то рознесеш мені весь замок, - підійшов до мене Даніель і притиснув до себе. - Це прокидається твоя сила.

І, коли я змогла взяти себе в руки, він несподівано сказав те, чого зовсім не очікувала:

- Ти знала, що твоя мама була найсильнішою провісницею?

- Не знала... Так це було видіння? І ти справді помреш? - злякалась я.

- Можливо. Але видіння не означає, що буде саме так, як ти побачила. Майбутнє можна змінити. Провісниці - хранителі нашого світу. Вони бачать майбутнє, а значить можуть його змінити або підказати комусь правильний шлях. Так само, як у випадку, коли я знайшов тебе. Якби це не побачила провісниця, то ми б могли ніколи не зустрітись, - заспокоював мене Даніель.

- Князю, Володар чекає, - нагадав один з близнюків про предмет нашої суперечки.

"Я і забула, що в кімнаті є хтось ще", - подумала, не маючи наміру відпускати Даніеля.

- Почекає ... - відповів Дан. І мені стало легше від того, що він мені повірив.

«Значить, я важлива для нього і ми зможемо бути разом», - зраділа я.

- Провісниць не можна не слухати, - закінчив говорити Дан і моя надія на наше спільне світле майбутнє стихла.

- Тобто, тільки тому, що у мене може бути сила передбачення, ти мене зараз слухаєш? А так би ти все зробив по-своєму? - роздратовано уточнила я. Долоням стало гаряче і, подивившись на свої руки, побачила, що вони світяться темно-червоним полум'ям.

- Контролюй свої почуття. Ти зараз нестабільна і в тебе можуть відбуватись такі викиди сили. Судячи з інтенсивності кольору полум'я, твоя сила дуже велика і продовжує зростати. Зупинити твій викид енергії або зменшити його наслідки зможу тільки я. Так що будь обережна, коли мене немає поруч, - знову ігноруючи моє запитання, приобняв мене за плечі Даніель і повів у невідомому напрямку.

- Куди ми йдемо? - запитала я, намагаючись взяти свої почуття під контроль.

- Потрібно заховати тебе в безпечне місце. Порталом користуватися не варто, тому що твої сили нестабільні та може відбутися збій. У кращому випадку ми просто вийдемо не там де планували, в гіршому - може бути летальний кінець, - кров застигла в жилах, коли уявила гірший варіант.

- Навіщо мене ховати? Думаю, що мені все ж варто зустрітися з батьком, - сказала я впевнено.