Розділ 14. Шпилька Сили. Непереборне бажання

Ранок у мене почався з неприємного тріску будильника та міцних чоловічих обіймів. Смикнувшись, я почула бешкетний сміх Іріана, а потім відчула гаряче дихання у себе на шиї.

- Доброго ранку, моя принцеса, - не знаю, як йому вдалося проникнути в мою кімнату, але це було чи не найприємніше пробудження в моєму житті.

- Привіт, - я розгорнулася, дивлячись у яскраві смарагди навпроти. - А як ти…

- Тссс... Нас можуть почути, - принц приклав палець до моїх губ, торкнувшись їх своїми. - Це величезний секрет, - підморгнув мені, ковзнувши гарячими долонями по моїй спині.

- Як же чудово прокидатися поряд з тобою. Я дуже хотіла б, щоб цей день був тільки наш, але…

- Але ми повинні допомогти Крістіану, і це не обговорюється, - я кивнула у відповідь, важко зітхнувши. – Ну, маленька, я тобі обіцяю, що наш день буде нічим не гіршим. Ось розберемося з цією справою і зробимо собі вихідний. Домовились? - Від м'якої посмішки Драгонійського я танула, і мені зовсім не хотілося його нікуди відпускати, тільки от...

- Мені треба збиратися, ми виїжджаємо за годину, - неохоче потяглася, виплутуючись із теплого кокона ковдр.

- Хвилин за сорок я заїду за тобою. Цього разу я з'явлюся як годиться - з привітанням родичів увійду через парадні двері, - я реготнула на таку заяву коханого, помічаючи, як він вибирається через відчинене вікно.

А ось і відповідь на моє перше запитання.

Посміхнувшись, поспішила до ванної кімнати, щоб встигнути вчасно зібратися. А вже за півгодини я зустрічала свого нареченого у вітальні нашого особняка. Мама намагалася посадити «дорогого гостя» за стіл, але Іріану вдалося відбитися, посилаючись на те, що ми вже практично запізнюємося на диліжанс.

Вискочивши з-під батьківського піклування, я буквально влетіла в карету, на якій прибув принц, і полегшено видихнула, дивлячись на те, як мійкоханий займає місце навпроти.

- Поїхали, - почувши команду господаря, кмітливий візник направив екіпаж по бруківці, виїзжаючи на центральну вулицю столиці.

Діставшись до придорожнього кафе на околиці Аверії, ми зайняли столик біля вікна. Відвідувачів тут було не те щоб багато, але більша частина приміщення була заповнена парочками та самотніми мандрівниками.

- Диліжанс до Октіленду вирушає за п'ятнадцять хвилин. Пасажирів просимо зайняти свої місця, - прокричав худий хлопчина, так і не переступивши поріг таверни.

- Люба, я у вбиральню, почекаєш мене на вулиці? - голосно промовив мій наречений, полишаючи наш столик.

Я ж дожувала смачне тістечко, кидаючи акуратний погляд на двох кумушок, які вже добрих півгодини не зводили з нас своїх очей. Закінчивши свій сніданок, я вийшла на ґанок, спостерігаючи за сполошеною парочкою, яку відволік розгублений дідусь.

- Пішли швидше, - я відчула, як моя долоня перекочувала на зігнутий чоловічий лікоть, після чого ми відразу ж пірнули у вже практично заповнений диліжанс.

Озирнувшись на свого супутника, я помітила впевнене обличчя Крістіана, який, не роздумуючи, зайняв місце поряд зі мною. Ну, от і помінялися… Тепер Іріан їхав у кареті голови таємної поліції на північ, тоді як ми з Арменійським уже виїжджали у бік південної провінції.

Крістіан

Все йшло за планом. Нам вдалося легко обвести навколо пальця шпигунів, яких до моєї помічниці приставив хтось із особливо цікавих. При цьому роботу свою «агенти» виконували геть погано, проморгавши свою підопічну на першій же зупинці.

Я навіть спершу не повірив, вирішивши, що таким чином вони намагаються відвернути нашу увагу від головних переслідувачів, і перші півгодини продовжував придивлятися до пасажирів у диліжансі. Але ні, навіть найменшого натяку на присутність небезпечних для нашої операції осіб не виявилося.

- Дивіться, Крі... - Еріка осіклася, злякано зиркнувши в мій бік. - Дивись, там море! - Дівчина швидко виправилася, дивлячись захопленими очима на хвилі, що плескалися вдалині.

- Угу. Вони сині і мокрі, - не поділяв я захоплення дівчини, за що заслужив обурений вигук із сусіднього сидіння.

- Ось і мій чоловік такий самий, ні краплі романтики. Так і помер, не сказавши мені навіть крихітного компліменту, - огрядна леді в бордовій перуці дивилася на мене з явним несхваленням. – Думаєте молодість та краса вашої дружини вічна? – я хотів було заперечити на її зауваження, але вчасно згадав, що ми наче парочка з Веалірійською.

Зітхнувши, я кивнув на підказку мадам, і заговорив із помічницею у вже більш м'якшому тоні:

- Скоро ми приїдемо, і ти побачиш справжню красу тутешніх місць. Я покажу тобі те, що корінні жителі називають «перлиною морського змія», а потім розповім легенду, пов'язану з ним, - побачивши великий палець, який мені показала незнайома леді, я посміхнувся у відповідь, обережно знизавши плечима.

Схоже, я дійсно забув, як це бути звичайним чоловіком поряд із жінкою, яка мене цікавить. Адже так легко проколотися на найлегшому.

На моє щастя подальша наша поїздка пройшла без ексцесів, і я стоїчно переніс ті моменти, коли потрібно просто мовчати, повторюючи лише: "так, люба", "ти безумовно права" і "мені теж дуже подобається". З цим непосильним завданням я все ж таки впорався і полегшено видихнув, коли наш екіпаж прибув на центральну площу приморського містечка під назвою Октіленд.

Розпрощавшись із нашою мимовільною супутницею, ми поспішили до будівлі з величезною вивіскою, на якій значився простий, але досить місткий напис: «Камелія. Найкращий готель в окрузі». Ось зараз і перевіримо, чи це так.

Вдершись у напівтемне приміщення, ми ніби потрапили до раю. Після жахливої полуденної спеки на нас буквально впала приємна прохолода, наповнена ніжними ароматами свіжої випічки та польових квітів.

- Номер для молодят? - Відразу оцінила нас молода жінка за стійкою, весело при цьому защебетавши. – У нас є якраз одні чудові апартаменти з терасою та виходом на самотній пляж. Бажаєте подивитись? – я невпевнено зиркнув на напарницю, поглядом питаючи її думки.