Глава 13. Пазл починає збиратися

Щойно наша команда повернулася у відомство, як ми з Іріаном отримали нове завдання від Арменійського:

- Я не довіряю Міффіну, тому ви маєте відшукати всю можливу інформацію про Ланцюги Вічності. Щось там не чисто, може, цей бандит водить нас за носа, прикриваючись своїми зв’язками. Тож відправляйтеся в архів, я відкрию вам доступ на помаранчевий рівень. Але доступ буде лише до розділу артефактів. Зрозуміло? – Я кивнула у відповідь, дивлячись на свого нареченого.

- А ви куди? – Принц не поспішав підкорятися голові таємної поліції, адже сподівався головувати у цьому розслідуванні.

- Спробую дізнатись про шпильку Сили, що була на першій жертві під час викрадення. І ще, Еріко… - начальник зупинився, розмірковуючи, чи варто мені щось казати при Драгонійському. – Пошукай там про вівтарі. Мені здається, ми щось упускаємо.

- Добре, - я кивнула, потягнувши Іріана за собою.

Опинившись серед справжнього містечка книжок, ми невпевнено звернулися до доглядача, простягнувши йому перепустку начальника.

- Ходімо зі мною, - промовив чоловік, відштовхуючи кудись убік невеличку шафу у себе за спиною. – І щелепи підніміть, а то раптом вітром надує, - посміхнувся він, дивлячись на наші здивовані обличчя.

Так ми опинилися в одному з найтаємничіших місць у нашому відомстві. Колись, навчаючись в академії, я чула багато історій і байок про те, що  архіві таємної поліції можна знайти інформацію навіть про самого імператора.

- Що ж, почнемо, - я закатала рукава, підходячи до одного зі стелажів, що стояв біля самого входу.

- Ми так і за рік не впораємося, - приречено промовив принц, але від справи не відмовився, вставши поряд зі мною.

Один за одним ми переглядали давні документи, намагаючись спростити для себе систему пошуку. І, здається, нам-таки вдалося розібратися з тематикою трактатів, що оточили нас. Але, нажаль, це не зовсім нам допомогло.

Витративши майже пів дня на пошуки, ми знайшли лише кілька згадок про Ланцюги Вічності. Здається, ці артефакти були настільки таємними, що навіть архів не мав докладної інформації про них.

З надією на кращий результат, ми перевірили розділ, що містив відомості про шпильку Сили, але там теж не відшукалося нічого корисного. Ми були зневірені, адже не отримали нічого, що могло б допомогти в розслідуванні.

- Може, ми щось упустили? - запитав Іріан.

- Можливо, але що саме? Ми перевірили все, що могли, - відповіла я, зітхаючи.

Заплутана таємниця Ланцюгів Вічності здавалась надто складною для розкриття.

Не втрачаючи надію, я все ж підійшла до наступної шафи, потягнувши на себе темно-синю книжку зі знайомою позначкою «V». Разом із трактатом на мене полетів маленький клаптик паперу, на якому нерівним почерком були виведені наступні слова:

«Ланцюги Вічності – Стефан Карповський».

Повертівши записку в руках, я більше не помітила нічого дивного, але прізвище здавалося мені досить знайомим… Де ж я його вже чула?

Згадуючи свій перший день на посаді помічника голови таємної поліції, я вивудила із пам’яті досить важливу деталь. Адже саме тоді я оглядала справи барона Свартинського, записуючи імена у свій блокнот.

Швидко кинувшись до своєї сумки, що я залишила на зрубному диванчику, я витягла з неї свій записник, нервово перегортаючи сторінки.

Є!

«Старший сержант Едмонд Карповський – підозрюваний у справі зникнення баронеси Бріджіт Свартинської».

Святі панталони!

- Іріан, ми маємо швидко повертатися, - смикнула свого нареченого.

- Ти щось знайшла? – принц відклав убік книгу, дивлячись на мене з цікавістю.

- Не знаю, я не впевнена. Але це може бути важливо, - поки Драгонійский складав все назад на полички, я вже бігла до дверей, щоб покликати доглядача. Нас ще звідси випустити треба було.

Вдершись у кабінет, я ледве не знесла Арменійського з ніг, але вчасно зупинилася, потрапляючи в міцні обійми чоловіка.

- Кхм... Дай вгадаю, ти щось знайшла? - Крістіан відсторонився, перш ніж мій наречений міг щось помітити.

- Здається так. - Я простягла начальнику коротку записку, знайдену мною у таємному відділі архіву.

- Що там? - Іріан заглянув через моє плече, вчитуючись у слова. - Хто це? Ваш знайомий? – я похитала головою, простягаючи свій блокнот.

- Можливо, він якось пов'язаний з одним із підозрюваних у справі баронеси Свартинської, - висловила я своє припущення, на що мій начальник невиразно гмикнув.

- Отже, що ми маємо: Перчатка Могутності знаходиться в Центральному банку Аверії, де заправляє заступник міністра з фінансів маркіз Істринський. Одна із трьох Шпильок Сили зараз перебуває у володіннях штатного мага в Октиленді. А тепер ще й Ланцюги Вічності якось пов'язані із сімейством третього підозрюваного старшого сержанта Краківського. Прямо "бінго"! Три із трьох. Схоже, ми справжні везунчики, - веселість у голосі голови таємної поліції якось не надихала, та й очі його говорили про протилежне. - То що? Хто перший? Чи кинемо монетку? – шеф покосився спочатку на Іріана, а потім і на мене.

- Пропоную почати з найдальшого і менш помітного, - сьогодні я просто фонтанувала ідеями.

- Чудово, отже, їдемо на південь. Купальники усі прихопили? - Не знаю, що сталося уАрменійського, але я раніше не помічала за ним такого почуття гумору. Невже нервує? Але з чого?

- Мені варто з'їздити до палацу за речами? - Не так сприйняв жарт мій наречений, на що я голосно пирхнула, а Крістіан так і зовсім розреготався. - Здається, ви вже непогано спрацювалися, - пробурчав у відповідь принц, дивлячись на нас із образою.

- Вибач, це нервове, - я опинилася поруч зі своїм чоловіком, поклавши свою долоню поверх його. - Шеф, що з собою беремо? – Подивилася на голову таємної поліції, який, схоже, вже розробляв подальший план наших дій.

- Нам доведеться розділитися. У вас видався вихідний на роботі, поки самодур-начальник перевіряє Мортіланію. Ваша Високість, чи готові ви побути головою таємної поліції? - Іріан в нерозумінні витріщився на співрозмовника, не усвідомлюючи до чого той хилить.