Розділ 10. Світ на краю

Не в силах дочекатися початку робочого дня, я пропустила сімейний сніданок, кинувшись першою до відомства. І уявіть моє здивування, коли я вломилася в кабінет і побачила Арменійського, що сидів за столом.

- Доброго ранку, - радісно привітала начальника, помітивши, як чоловік смикнувся, обдарувавши мене сонним поглядом. - Ой, я вас розбудила? - сказала чомусь пошепки, щільно прикриваючи за собою двері.

 - Я вже майже прокинувся, - пролунало у відповідь, і я знизала плечима, займаючи крісло за своїм столом. - Зараз трохи освіжусь і дещо тобі розповім, - Крістіан попрямував до книжкових стелажів, відсуваючи один з них убік, і я з подивом витріщилася на вхід до потайної кімнати.

Оце так! Адже я навіть не здогадувалася, що тут є щось подібне. Хоча, дуже зручно, коли є де привести себе в порядок і розслабитися... за умови, що ти все ж таки дістанешся до місця відпочинку, а не заснеш прямо в робочому кріслі.

Вирішивши не витрачати часу задарма, я відкрила другу книгу, поки чекала повернення шефа, а почувши тихий скрип дверей, підняла погляд на чоловіка, з цікавістю розглядаючи його волосся, яке трохи розтріпалося, та не повністю застебнуту сорочку.

Здається, я побачила набагато більше, ніж планувала, і від цього мене кинуло в жар. Побачивши мою реакцію, Арменійський моментально розвернувся до мене спиною, невпевнено пробурчавши вибачення:

- Пробач, я ніяк не звикну, що працюю з дівчиною. Весь час забуваю, - кинув на мене винний погляд, але я вже зібралася з думками і постаралася зробити якомога байдужіший вигляд.

- Не страшно, ви ж не голим до мене вийшли, - від почутого голова таємної поліції поперхнувся, але все ж таки не став коментувати слова своєї дурної помічниці.

І треба ж було мені таке ляпнути!

- Що там у тебе? - Тим часом Крістіан опинився поряд, заглядаючи в мій блокнот. - Тобі вдалося щось знайти? — Схоже, це він планував зі мною чимось поділитися, але ж добре, що начальник помітив мої старання, тим більше, що інформація, яку я почерпнула з книги, здавалася мені дуже важливою.

- Так, я знайшла відомості про Чорні вівтарі Сили. Ось... - Протягнула трактат шефові, вказуючи на абзац, в якому розповідалося про ув'язнення останнього золотого дракона. - Тільки в ньому відсутня остання сторінка, і цілком можливо, втрачено важливий шматок тексту, - поки я бухтіла над вухом у начальства, той ворушив губами, вичитуючи рівні рядки чийогось акуратного почерку.

- Чорт! - вилаявся мій співрозмовник, голосно закривши книгу. - Чорт, чорт, чорт! - Я так і зовсім нічого не розуміла, але судячи з того, як поводився чоловік, справи і справді погані.

- Що там? Я чогось не помітила? Все настільки жахливо? – питання сипалися з мене одне за одним, і я вже побоювалася почути відповідь.

- Гірше, ніж хотілося б. Я знайшов інформацію по вівтарях, але ніяк не міг зрозуміти, для чого створюється «жертовне коло», але тепер…

- Що таке це «жертовне коло», звучить трохи зловісно… Хоча, про що це я, виглядає це не менш страшно, - промовила задумливо, дивлячись на похмурого Арменійського.

- Це магічне зосередження темної Сили, створеної шляхом укладання в деяку концентричну послідовність кількох невеликих джерел, - от чорт!

- Таких, як ланцюжок із чорних вівтарів Сили? – Здається, у мене в голові почала складатися не надто райдужна картинка.

- Так, і створюють його для…

- Воскресіння полоненого імператора, - закінчила за Крістіана, який ствердно кивнув мені у відповідь. - Чокнутий фанатик! І скільки їх має бути, щоб задум спрацював? - Хотілося б знати, наскільки цей маг близький до виконання свого божевільного плану.

- Не знаю, але, судячи з того, що пропало одинадцять дівчат, - тобто у нас є дев'ять постраждалих, і йому доведеться відшукати ще двох. - Але на цьому погані новини не закінчуються, - ну хто б сумнівався.

- Що ще? - що може бути гірше за воскреслого розлюченого правителя, заточеного за Гранню на кілька тисячоліть?

- Знайдені вівтарі не дезактивовані, вони все ще є одним цілим. Це можна побачити по тих нитках, які їх з'єднують, - отже, все ж таки він продовжить, одержимому не доведеться шукати нових жертв і починати спочатку. – І ще… – А може не треба? Адже у нас і без того проблем вище даху.

- М?

- Ідеальний час для проведення ритуалу воскресіння - ніч повного місяця, - до якого у нас залишилося десять днів.

Просто чудово! З такими темпами я довго на цій роботі не протягну… Хоча, якщо магу вдасться зробити задумане, то всі ми проживемо не набагато більше.

– І який у нас план? – Не повірю, що глава таємної поліції готовий заразитися панічним настроєм, не маючи при цьому пари ідей на випадок Кінця Світу.

- Шукаємо решту вівтарів і намагаємося не дати цьому фанатику створити непоправне. В усякому разі ми знаємо, чого чекати від нашого супротивника, а це вже не мало, - Крістіан виглядав повністю зібраним, і ніщо не видавало в ньому втомленого чоловіка, який всю ніч провів за вивченням матеріалів, пов'язаних із справою, що зараз розслідувалася. – Мені зараз треба з'їздити до палацу з особистого питання, тож я залишу тебе. Але не розслабляйся. Тобі, можливо, доведеться самій побувати у баронета Свартинського, він казав, що сьогодні вони виводитимуть Мартена із відновного сну. А мені, як і раніше, потрібна вся можлива інформація, яку ти зможеш отримати від помічника маркіза.

- Зрозуміла, я постараюся здобути максимум відомостей, не переживайте. Вас довго не буде? Чи маю я зайнятися ще чимось, поки чекаю звістки від Бена? – нам же не повідомили точний час, а байдикувати я якось не звикла.

- Нічого такого. Погортай поки літературу, може тобі вдасться ще щось відшукати по темі, яка нас цікавить, - я ствердно кивнула, дивлячись на начальника, який поверх сорочки надів парадний військовий мундир.

- Вибачте... - невпевнено наблизилася, потягнувшись долонею до шийної хустки, яка трохи з'їхала убік. - У вас тут нерівно, - ніби засоромившись свого пориву, я поправила аксесуар, моментально відсторонюючись від Арменійського.