Розділ 6. Робота чи стосунки?

З дивного сну мене вирвала гучна суперечка поблизу. Вона була настільки дратівливою, що я просто не могла не відреагувати:

- Може, годі вже? - Взагалі я не пам'ятала, щоб мої батьки так яро когось вичитували.

«Навіть мені з братом не вдавалося настільки відзначитися, щоб заслужити таких добрячих нотацій, хіба що той випадок…», - розплющивши очі, я здивовано витріщилася спочатку на присутніх у кімнаті, а потім тільки розпізнала в одноманітних стінах приміщення лікарню.

- Еріка! - обурилася матінка, опиняючись поряд з ліжком, на якому я розташувалася зі зручностями. - Ні, ну хто тебе вчив ТАК використовувати силу? Я ж вже сотню разів повторювала, - дійсно, а я майже встигла й забути яка у мене незвичайна родина.

Щойно небезпека минула, як мої родичі влаштовували головомийку. На щастя, я вже звикла і практично не звертала уваги на моралі від своєї матусі. Єдине, що мене зараз турбувало – це…

- Він живий? - Мій перший пацієнт.

Все ж таки це незрівнянне відчуття, коли ти стаєш на одну сходинку ближче до богів. Але я все одно воліла передбачати небезпеку, ніж її розхльобувати.

- Ви тільки подивіться на неї! Ми тут з батьком ледь не збожеволіли від переживань, а тебе тільки й хвилює, що життя злочинця! – А ось це вже цікаво. Звідки леді Валерійська дізналася про статус врятованого мною чоловіка? - Живіше за всіх живих. Ні, ти звичайно накосячила знатно, за що, власне, і поплатилася своїм здоров'ям, але на цей світ його все ж таки повернула. Ну, а цілителі виконали решту роботи, - щасливо посміхаючись, я вже не надто вслухалася в бурчання матінки.

Все ж таки я дійсно змусила їх похвилюватися. До речі, про це…

- А де мій начальник? - Адже ж я повинна була йому подякувати.

- Та цілий він, цілий. Твій наречений звичайно влаштував герцогу знатну прочуханку, але Арменійський витримав її з гідністю, дозволивши принцу виплеснути на себе весь гнів і переживання, - я здивовано подивилася на маму, переварюючи почуте.

- Іріан підняв руку на голову таємної поліції? - Розуму незбагненно, адже він завжди був дуже розважливим.

- Так, але він мав на це повне право. Ти б бачила себе в той момент, коли Крістіан доставив тебе до цілителів. Ми тоді вже були у лікарні, готувалися до прийому відразу кількох тяжких пацієнтів. Я навіть і не знала, що серед них опинишся ти, - я опустила голову, уявляючи, що відчула мама в той момент.

- Пробач… - промовила винувато, почувши у відповідь важке зітхання.

- Еріко, ти ж знаєш, ми з батьком завжди підтримували твій вибір, але зараз... Робота в поліції небезпечна, ти всього один день там, а вже примудрилася не тільки вплутатися в дивне розслідування, а ще й ризикувала своїм джерелом магії. Так не повинно бути, розумієш? - Я задумливо витріщилася на матінку, намагаючись підібрати правильні слова для неї, аж раптом до палати вихором увірвався мій наречений.

- Еріка! Ти в порядку? – А може воно й на краще? Так мені не доведеться сваритись із рідними.

Батьки привітали принца, відразу ж випаровуючись і дозволяючи нам побути наодинці.

- Так, я почуваюся доб...

- Чудово! Отже, завтра ми вирушаємо до центрального поліцейського відомства, де ти напишеш заяву за власним бажанням! - Ошелешено подивилася на хлопця, який кліщами вчепився в мою долоню.

- Але я не збираюся звідти йти! – заявила впевнено, помічаючи нерозуміння в його очах.

- Еріко, ти ж лише дівчина і моя майбутня дружина, ти не можеш так ризикувати собою. Я не дозволю! - Здається, я вперше бачила Іріана таким схвильованим. Зазвичай принц чудово володів своїми емоціями. - Я боюся тебе втратити, зрозумій! - Додав він наприкінці, змусивши моє серце прискорено забитися.

- Ір, я… Можна я ще подумаю? Це лише випадковість, і вона ніяк не пов'язана з таємною поліцією. Зустрінь я пораненого на дорозі, то не змогла б пройти повз, - спробувала пояснити, на що коханий лише похитав головою.

- Але при цьому б ти не була одна. А цей Армінійський… Я поговорю з батьком, адже він не відповідає своїй посаді і має її покинути! – От тільки імператора тут для повного щастя й не вистачало.

- Ти не посмієш! - Вперше накричала на свого нареченого, поки не усвідомлюючи, що накоїла.

- Ще й як посмію! Еріка, я не жартую! Я зараз же піду до правителя і все йому розповім, - принц попрямував до дверей, а я сіпнулася на ліжку, сказавши те, про що відразу ж встигла пошкодувати:

- І це стане останнім, що ти зробиш як мій наречений! – Раніше я ніколи б собі не дозволила так погрожувати коханому.

Але й він не користувався своєю владою.

- Давай зупинимося на цьому, інакше ми наговоримо купу зайвого, - втомлено промовив Іріан, і я мовчки кивнула у відповідь. - Збирайся, я відвезу тебе додому.

- Я поїду з батьками, - уперто вип'ятила підборіддя, адже все ще не була готова до примирення.

- Еріко, ти ж розумієш, що наші стосунки завжди на виду. Якщо ми не повернемося разом із лікарні, це як мінімум виглядатиме дивно з боку спостерігачів, - приречено видихнула, нарікаючи на те, що я навіть не можу нормально посваритися з власним нареченим.

- Дай мені п'ять хвилин, - принц якось дивно посміхнувся у відповідь, і мого слуху досягли його підозріло радісні слова:

- Вона така мила, коли сердиться. І чому я цього раніше не помічав? – пирхнувши на заяву хлопця, я кинула погляд у дзеркало на стіні, намагаючись там розгледіти ті зміни, які Іріан побачив у мені.

- По-моєму я така сама, як і зазвичай... Вічно він щось собі вигадує собі, - пробурчала, позбавляючись мимовільної посмішки, що з'явилася на моїх губах.

На збори я витратила трохи більше двох хвилин, а ось пошуки моєї робочої сумочки зайняли набагато більше часу, але мені так і не вдалося її відшукати.
Вибравшись у коридор, де на мене чекав наречений, я поцікавилася, чи не бачив він мою ташку.

- Ні, мені здається, що ти прибула сюди без неї. Але я можу й помилятися, адже не надто в той момент був уважний, - я з розумінням кивнула, і ми попрямували на вулицю, де на нас чекала службова карета Іріана.