Розділ 36. Мирослава

Ната встає з дивана і йде до мийки на кухні, заглядає на кран, під мийку. Чухає підборіддя.

— Ні, не варіант, — каже.

— У мене все справне, — відповідаю, — Так що тут мимо.

Ната сміється.

— Якщо все справне, то не варіант, — піднімає згорнуту в кулак долоню догори і виставляє вказівний палець. — А якщо щось зламається, то інша справа.

— Ти хочеш спеціально щось мені зламати? — щиро дивуюся.

— Ти що? Звісно, що ні. — усміхається, — Але я впевнена, що десь поломка є. Треба просто добре пошукати. Ходімо до ванної.

Ната швидким кроком минає коридор і заходить до ванної. Кілька секунд оглядає крани і душову лійку, морщить носа. 

—Нато, може не треба нічого ламати? — питаю невпевнено. А раптом Вітя не зможе полагодити? Або взагалі зайнятий зараз. Може краще зателефонувати Віті, а тоді вже, якщо він зараз вільний… тоді вже ламати щось. А то все даремно буде.

— Миросю, ти хочеш побачення чи ні? — Ната мацає місце, де змішувач душу прикріплений до стіни. — Ось воно, якесь таке неміцне.

Вона з силою намагається похитати його, але марно. З’єднання скриплять, але тримаються. Сили не вистачає.

— Давай я спробую, — відсовую Нату вбік, сама беруся обома руками за кріплення і з усієї сили натискаю.

Спочатку нічого. Тоді всередині щось хрускає, і змішувач раптом подається вперед. Я від несподіванки мало не вдаряюсь ліктем об стіну.

— Є! — радіє Ната.

— Що «є»? — відпускаю змішувач і дивлюся на нього. Він тепер трохи перекошений і ледь помітно хитається. — Ми його зламали?

— Та ні. Розхитали. Те, що треба. Тепер відкрий воду. Треба перевірити, чи тече.

Беруся за ручку змішувача і обережно підіймаю. З носика слухняно біжить вода.

— І що? Працює.

— Почекай… — Ната нахиляється ближче. — Там щось капає.

Справді. Просто зі стіни, біля одного з кріплень, виступає крапля. За нею друга.

— Підходить, — Ната задоволено потирає руки. — Можна телефонувати Віті.

Я нахиляюся ближче, торкаюся пальцем крапель, що повисли на кахлях. Беруся за змішувач і намагаюся повернути його на місце. Під руками щось голосно тріскає. З-під змішувача виривається тонкий струмінь води і б’є мені в живіт. За мить струмінь стає більшим.

— Ой, ай, — вигукую, відхиляюся. Відскакую.

Вода вже б’є в край ванни, розбризкується на підлогу, на мене. Футболка прилипає до живота, на штанях швидко розповзається мокра пляма. 

— Нато, перекрий воду, — хватаюся за змішувач, намагаюся повернути його на місце, притиснути до стіни. Через це струмінь змінює напрямок і бризкає мені прямо в обличчя.

Ната відкриває панель-ревізію, світить туди ліхтариком з телефона.

— Де воно перекривається? — вигукує, — Що крутити?

— Подивись, там має бути видно. Такий краник маленький. Поверни його поперек труби.

— От дідько, — шипить Ната, — Я ж не сантехнік.

Мої танці зі змішувачем успіхом не увінчуються. Кидаю те діло і біжу допомагати Наті. Вона світить ліхтариком, я засовую руку і перекриваю кран.

Килимки біля унітазу і ванної встигають намокнути повністю, під ногами хлюпає. Розгублено кліпаю очима.

Вода припиняє литися, проте у ванній явні сліди нещодавнього потопу.

— Ну от, дзвони Віті, — Ната суне мій телефон мені в руки, грає бровами, — Або спочатку можеш перевдягнутися.

Опускаю погляд на мокру футболку і потемнілі від вологи штани. Точно, перевдягнутися. Здається, я на мить забуваю про справжню мету цієї витівки, беру кілька рушників і кидаю їх на підлогу, щоб вимочити воду. Ната за цей час встигає взути чобітки.

— Все, я тут зайва, — посміхається червоними губами, забирає пакет з червоним комплектом білизни в одну руку, пальто перекидає через лікоть. — Удачі тобі. Потім розкажеш?

Пакунок з чорною білизною залишається стояти на банкетці. Киваю і усміхаюсь мовчки. Серце калатає.

 Сама б я точно не наважилась на такий крок. А так можу бурчати на подругу, але скористатись ситуацією, яку вона сама придумала і сама створила. 

За Натою зачиняються двері і я натискаю зелену слухавку на екрані свого нового смартфона. Йдуть довгі гудки.

— Алло, — Вітя відповідає швидко.

Якщо вам цікава ця історія, тицьніть на сердечко, додайте книгу в бібліотеку, напишіть кілька слів в коментарях і не забудьте заглянути завтра на продовження. Мені, як авторці, неймовірно цінно знати ваші враження.