Глава 26. Розбиті надії

Минуло 5 місяців

Покинувши яскраво освітлену будівлю торгового центру, у якому знаходився один з кінотеатрів міста, Лера поправила свій теплий білий шарф і підняла очі вгору. З темного неба сипався лапатий сніг. У лютому вечори здаються особливо довгими і холодними. Їх хочеться проводити з близькою людиною, зігріваючи одне одного теплом і турботою. Великий годинник над входом до торгового центру показував пів на восьму. Лера згадала, що завтра понеділок і знову треба в університет. Через чотири тижні весна. А потім — остання сесія і диплом. Дівчина зітхнула, поправивши на голові білу шапку. Кажуть, що студентське життя є найсолодшим спогадом, а у неї останні два роки в університеті були нестерпно гіркими. Яким буде доросле життя?

— Знову сніг пішов? — біля Лери з’явився Ігор у темній куртці та чорній шапці.

— На ніч обіцяли снігопад, — дівчина сховала руки в кишені свого чорного пуховика і кивнула у бік розташованої неподалік станції метро. — Ходімо?

— А чому туди? — Ігор обійняв Леру обома руками, притискаючи її до себе. — Я думав до мене. Мама вже пішла на нічну. Квартира вільна.

— Завтра на навчання, Ігорю. У мене ще не вся домашка зроблена.

— Забий на ту домашку. Навіщо вона тобі? Я скучив, Леро. Невже не хочеш усамітнитися зі мною доки є можливість?

— Ти сам потягнув мене в кіно. Я пропонувала тобі усамітнитися у моїй кімнаті. 

— Ага, дуже прикольно! — хмикнув Ігор. — Я не можу займатися з тобою сексом, знаючи, що за стінкою сидять твої батьки.

— Взагалі то я мала на увазі не секс, — Лера опустила очі. — Можна було б фільм подивитися, обійнятися. Це ж романтично. Хіба ні?

— Леро, я чоловік. І хочу повноцінного інтимного життя зі своєю дівчиною. А наступна така нагода буде лише через три дні, коли мама знову піде на нічну.

— І ти так не хочеш втрачати цю нагоду, що тобі навіть байдуже на мої бажання? — слова Ігоря зачепили щось всередині і Лера рішуче вислизнула з його обіймів. — Мені треба вчитися.

— Відмовляєш? — Ігор став похмурим і ображено надувся. — Ну якщо тобі навчання важливіше, ніж приємно проведений час зі мною, то… Ходімо.

Лера бачила, що її відмова розлютила Ігоря, але йти на поступки не збиралася. Хіба секс — це єдиний спосіб приємно провести разом вечір? Останнім часом в Ігоря все зводилося лише до інтиму і це дратувало.

— Я не розумію, — Ігор взяв дівчину за руку і повів за собою до метро. — На біса тобі бути відмінницею?!

— Щоб отримати диплом з відзнакою. Це допоможе знайти гарну роботу.

— А ти плануєш на роботі зосереджуватись? Мама мені завжди казала, що завдання жінки — створювати вдома затишок і дбати про чоловіка.

— Життя сучасної жінки не обмежується побутом, — спокійно заперечила Лера. — Я теж хочу професійної самореалізації.

— Жінка повинна бути гарною господинею і турботливою дружиною. А якщо вона замість гарячої вечері та пристрасного сексу каже чоловіку, що хоче професійної самореалізації — це проблема.

— Сучасна жінка вміє поєднувати турботу про чоловіка та професійний розвиток. Часи, коли дружини сиділи вдома давно минули.

— Ну звісно! І саме тому я змушений терпіти, що ти так часто зайнята своїм клятим навчанням! — роздратовано буркнув Ігор. 

— Я чотири з половиною роки старанно вчилася заради диплома з відзнакою. І не готова пустити всі зусилля коту під хвіст! — різкий тон Ігоря неймовірно обурив Леру, викликаючи потужне бажання відстояти свою думку. — А якщо тобі так важко терпіти… Я не тримаю. У серйозних стосунках важливо прислухатися одне до одного. А твоя поведінка зараз нагадує капризи ображеної дитини!

Ігор замовк і надувся ще більше, продовжуючи швидко вести дівчину за собою. Лера відчувала, що чоловічі пальці стискають її руку трохи сильніше, ніж зазвичай. Ігор сердиться. Але нехай не думає, що вона згодна розчинитися в побуті та забути про свій професійний розвиток. Вечірнє місто жило звичним життям, мерехтіло вогнями і було наповнене купою людей. А Лера мовчки йшла поруч з Ігорем, який міцно стискав її руку і почувалася страшенно самотньою. 

Ще на початку минулої осені Ігор демонстрував турботу, був уважним і ніжним до своєї дівчини. Це допомогло Лері зробити спогади про Влада менш болючими. Вони не стерлися з пам’яті, але все рідше нагадували про себе, поступившись місцем новим емоціям. І Лера переконала себе, що починає відчувати до Ігоря щось більше за сильну симпатію. Звісно, з ним все зовсім не так, як з Владом, але… Можливо, вона б змогла стати щасливою з Ігорем? Створити родину, народити дітей. Лера дуже хотіла дітей. Але що робити з хлопцем, який іноді сам поводиться наче балувана дитина?

Метро швидко довезло Леру та Ігоря до потрібної станції і вони знову вийшли в морозну темряву зимової ночі. Сніг став ще густішим, а настрій дівчини остаточно впав у мінус. Ігор довів її до під’їзду і зупинився під ліхтарем.

— У мене з тобою все серйозно, Леро, — Ігор зустрів погляд дівчини та обійняв її. — І я доведу тобі серйозність моїх намірів. До завтра.

Подарувавши дівчині короткий поцілунок, Ігор випустив її з обіймів і вже за мить зник за будинком. Лера повільно втягнула носом морозне повітря, зупинившись біля під’їзду. Іноді поруч з Ігорем виникає дивне відчуття самотності, якого не повинно було б бути. Це насторожувало. Лера витягнула ключі, маючи намір йти додому. Але мимоволі повернула голову, коли почула збоку кроки. Яскраве світло вуличного ліхтаря дозволило чітко побачити до болю знайому чоловічу постать в темному пальті. І Лера заклякла на місці, упізнавши того, хто впевнено наближався до неї. Серце стиснуло від суміші пекучого болю та божевільної радості. Невже це все насправді? Лера перестала дихати, продовжуючи дивитися на Влада. Він все ж таки повернувся. І знову ходить. Влад зупинився за два кроки від дівчини, не зводячи з неї погляду.