Глава 9. Чуттєве зізнання

Лера повільно розплющила очі і поморщилася. Через вікно до кімнати сміливо зазирали ранкові промені сонця, які здавалися занадто яскравими. Голова тріщала так наче хтось забив у неї цілу купу гвіздків, а в роті утворилася справжня пустеля. Коли очі трохи звикли до яскравого світла, Лера помітила Влада. Він сидів на підлозі біля її ліжка і спав, поклавши лікті та голову на край матраца. Лера випила не так багато, щоб забути події минулої ночі. Але зараз їй дуже хотілося все забути. Все крім дотиків Влада і тих слів, які він сказав… 

Лера накрила обличчя долонями і зітхнула. Можливо під дією алкоголю мозок сприйняв реальність інакше і домалював в уяві бажане? Вночі було занадто кепсько, щоб продовжувати розмову. А зараз Лера сумнівалася, що ця розмова взагалі була. Проте Влад досі тут. Невже він сидів біля її ліжка всю ніч? Лера почала вибиратися з-під ковдри. Ліжко зрадницьки скрипнуло і цього виявилося достатньо, щоб план втечі повністю провалився. Влад різко підняв голову і розплющив очі.

— Леро, що? Знову погано?

— Ні, — Лера збентежено сховалася за ковдрою по саму шию, вказавши поглядом на залите сонцем підвіконня. — Вже ранок.

— Ранок? — Влад перевів погляд на вікно і примружився від яскравого світла. — Дійсно. Не помітив як ніч минула.

— Чому ти не пішов на канапу?

— Хотів бути поруч з тобою, — Влад протер пальцями очі. — Як почуваєшся?

— Краще. Тільки пити дуже хочеться.

— Я принесу.

Влад підвівся на ноги, потягнувся наче великий заспаний кіт і вийшов зі спальні. Лера поспіхом вибралася з ліжка. В голові вже не крутилося, але тіло було незвично слабким і рухалося неохоче. Відчинивши шафу, дівчина почала шукати щось з одягу. Не можна ходити перед Владом у піжамі. Почувши позаду себе кроки, Лера озирнулася і зойкнула, ховаючись за відчиненими дверцятами шафи. Влад зупинився за два кроки від дівчини, тримаючи в руках склянку води.

— Ти чого? — з посмішкою запитав він.

— Я в піжамі, — буркнула Лера, починаючи червоніти.

— І що? Я пів ночі дивився на тебе в піжамі.

— Зараз вже не ніч.

— І тому я можу роздивитися тебе краще, — в очах Влада з’явилося знайоме тепло і він протягнув дівчині склянку з водою. — Тримай, шанувальнице коктейлів.

Лера збентежилася, але взяла склянку і жадібно випила воду. Одразу стало легше і навіть думки прояснилися. Проте під теплим поглядом Влада було ніяково. Лера тихо перевела подих і поставила порожню склянку на письмовий стіл. Влад підійшов впритул, підняв руку і відгорнув з плеча дівчини її розпущене волосся.

— Краще? — тихо запитав він, упіймавши погляд Лери.

— Угу, — щоки спалахнули рум’янцем, проте дівчина не відвела очей.

— Знаєш, а твоя кімната майже не змінилася. Пам’ятаю, як приходив до тебе на дні народження в дитинстві, — пальці Влада торкнулися оголеного плеча Лери, трохи зачепили тонку бретельку топа і невагомо пройшлися шкірою, даруючи ніжну ласку. — Ти завжди мене запрошувала. Досі пам’ятаю торти від твоєї мами. Ніде не їв смачніших!

— А у батьків Ані? — дотики Влада пускали шкірою табуни мурах і Лера відчувала, що у неї тремтять коліна. — В кондитерській її мами?

— Там смачно, але у твоєї мами виходило краще, — пальці Влада опустилися на передпліччя дівчини, ковзнули до ліктя та рушили назад до плеча. — Мені завжди подобалося бувати у тебе в гостях.

— А я жодного разу не була у тебе в гостях в дитинстві.

— Батьки запрошували на мої дні народження лише тих, кого вважали за потрібне. Мені це ніколи не подобалось.

— Я ж не подобаюсь твоїм батькам, вірно?

— Це не має значення, — сірі очі Влада стали надзвичайно серйозними, а його долоні повільно огорнули талію дівчини. — Головне, що ти подобаєшся мені.

Щоки стали нестерпно гарячими, але Лера продовжувала наче загіпнотизована дивитися на Влада. Мозок вже отямився від впливу алкоголю і це точно не сон. Невже Аня мала рацію? І все ж таки… Може Влад має на увазі щось інше?

— Ти звик до мене, — голос тремтів від хвилювання, яке Лера не могла приховати. — Ми з першого класу знаємо одне одного. Вчимось разом в університеті.

— А знаєш, чому я обрав саме цей університет? — Влад остаточно сховав дівчину в обіймах, не відпускаючи її погляду. — Щоб бути поруч з тобою, Леро.

— Навіщо?

— Тоді я й сам цього не розумів. А зараз мені з кожним днем хочеться бути ще ближче до тебе. Не можу це контролювати. Я так довго набирався сміливості на цю розмову. Скажи, Леро… Що ти відчуваєш до мене?

— Ти завжди був мені другом, — тихо промовила дівчина, розчиняючись в його очах. — Захищав, оберігав. Мені дуже легко і комфортно з тобою.

— Це всі твої відчуття? А може є ще щось? Щось таке, від чого стає дуже тепло ось тут? — Влад підняв руку і лагідно провів кінчиками пальців вздовж верхнього краю топу на тендітних дівочих грудях. — Щось таке, від чого прискорюється пульс, плутаються думки та збивається дихання? Ти не відчуваєш нічого такого біля мене?

Лера була зачарована його ніжними дотиками, які розпалювали всередині дивне полум’я. Говорити не виходило, але тіло показувало все без слів. Влад повільно нахилився до обличчя дівчини. Його долоня обережно ковзнула вгору по оголеній шкірі, турботливо накрила шию Лери, занурилася під її розпущене волосся. Тілом розійшлася ніжна насолода, яка огорнула теплом. Лера автоматично заплющила очі, втрачаючи зв’язок з реальністю.