Від початку

Епілог.

Це приміщення більше не тримало в собі нікого. Воно стало пустим, холодним, неприємним, голодним. І не важливо, що у ньому були батько, мати, так само як і те, що холодильник був повним їжі, чи те, що у хаті гріли батереї. Тут було пусто, бо не було душі. Ці люди залишились пустими і спустошили все навколо себе.

Від початку.

Вітер здіймався і продував у кожну шпаринку дірявої душі, проникаючи у найпотаємніші думки мешканців цього міста. Він ніс у собі подих мятної свіжості, можливо трохи присмаченої апельсинами та хвоєю. Холодний чи навіть крижаний вітерець прошмигнув у Карину кімнату. Сьогодні не буде сонця і теплих промінців, які купаються у її ластовинні. Не буде і милих добрих слів матері, які були колись. Сьогодні вкотре, Кара просинається сама. Ліниво злізши з ліжка дівчина почовгала до ванни. Дзеркальне відображення не сильно її втішило, отож вона вирішила чмигнути на кухню та заварити каву. Принаймні у такі пусті дні, Кароліна почувала себе більш щасливою, бо ж тоді коли була матір, то було нестерпно. Так сяк вона розчесала свої неслухняні коси і сплела їх в гульку. Очі морської глибини топились в хмарах, а пухкі багряні губи – в каві. Цей напій Кара так і не навчилась готувати по справжньому. Виходила просто міцна і гірка, трохи з молоком і ложкою цукру. До пар залишалось біля 6 годин. Хоч вона і так на них майже не з’являлась, але цей третій курс треба було закінчити. Як вона докотилась до такого, сам Бог відав. Після школи поступити на юридичний і слухати нудні лекції, а опісля того ще й батька ввечері було не те щоб не виносимо, а нестерпно. Кожного дня, здається ніби якийсь брудно сірий дим з жахливо нудотним запахом окутав її життя. Дівчина втупилась у вікно. Хмари змінювались і небо розтікалось у червоно-оранджевих кольорах. Миттю переливаючись у темно синій. Ластівки літають високо у прозорій блакиті, яку заливає схід сонця. А під тим всім дійством земля огорталась шумом. Люди бігли на роботу, діти в школу. Молоді мами чим по-швидше вискочили на базар біля дому. Чудова ранішня атмосфера перетворилась на брудне буденне життя.

Дівчина миттю відвернулась від вікна. Їй хочеться закурити, почути млосний дим шоколадних цигарок. Від цієї думки в горлі став важкий ком. Кароліна шмигнула в плед і вибралась на балкон. Холодний кафель ще не встиг відійти від ночі і нагрітись ранковим теплом, того пальці її ніг підмерзають і вже потрохи починають поколювати. Маленьке срібноволосе дівчисько не сильно зважає на ці такі дрібязкові зміни в її організмі і далі літає в своїх мріях.

Вона вглядалась у далечінь лісу, де вирує моторошний спокій, в якому місцями пробігають вранішні бігуни. Думки все дедалі більше заплутували підсвідомість дівчини. Чому вона не покинула ідеї батька і не вступила у Кропивницький? Чи з поваги? Чи з любові? Але здається, що вже зовсім нічого не залишилось у неї до нього. А мати? Чому ненька, яка так леліяла мене і захищала перед батьком, раптово покинула? Чому вона перестала любити мене, мою сутність?

Раптовий грім вирвав її з роздумів. Спокійний погляд на небо. А серце тужить в темноті. Дівчина закрила балкон і залізла в душ.

«Все таки в тому університеті маю якось виглядати, навіть, якщо я проклинаю його найтемнішими словами.»

У ванній запахло мигдальним молоком та полуницею, а незабаром на кухні розвивались дивні події. Кароліна включила ірландську музику і почала випікати американські млинці пританцьовуючи. Музика розливалась по венах гарячим током, а запах свіжої випічки пробудив у ній невгамовні спогади.

«Холодна осінь. Мама стягує оранджеву ковдру з десятирічної донечки і будить на уроки. Маленький комочок звивається в ліжку і тихо посопує. Аня, з великими зеленими очима, які ще не зазнали найбільшого болю, і рижуватим волоссям ніжно піднімає дитину на руки і закутавши в теплий плед, несе її сонну на кухню.

-Каро, а дивись, що у мене є, тишком промовляє мати, - чий то улюблений сніданок?

Ніс дівчинки миттю заворушився, а в роті вже уявно танули ніжні млинці із згущеним молоком. Дитина відкрила очі і злізла з рук неньки посміхаючись. На білій тарілочці з очима голодного кота лежав смачнючий сніданок. А збоку у чорному горнятку виднілось молоко.»

Приблизно за пів години, Кароліна вже снідала, як колись у дитинстві. Єдине чого їй бракувало, то неньки. Під ногами терся кіт, історія якого замовчує розділ появлення вдома, а телефон подавав найновіші новини світу. Раптово гаджет завібрував.

-Привіт, дорогенька, чистим голосом, але з відкритим докором, пролунали перші слова, - ти сьогодні появишся у нас? Я розумію, що тобі вдається вчити все вдома і твій розум спокійно сприймає всі ті статті і без відвідування пар, але ж у нас сьогодні виступає твій батько. Думаю варто було б тобі прийти. І передзвони будь ласка, я знаю, що ти слухаєш мене по той бік телефону.

Кара, певно одна з тих небагатьох, яка навчилась користуватись автовідповідачем. Єдине, що її не влаштовувало у тій функції, то це те, що коли вона прослуховувала повідомлення, його автору приходило сповіщення, що вона таки це зробила.

Рита стала її подругою ще в перший день ненависного навчання. Вона захоплено поглинала кожне слово викладачів своїми губами, які нагадували спілу малину. Пишні, пухкі, червоні, яскраві, соковиті. Кожен хлопець, який їм тільки зустрічався хотів вхопити її і впятись у ті губи, які ніби кидали виклик. Ось ми, візьми нас, поцілуй, вкуси, облежи. Її витончена фігура з невеличкими грудьми і хорошими стегнами заманювали навіть тих, яким уже давно тиснула обручка, але вони ще не встигли зіпсувати свій шлюб. Такі тільки подумки залазили їй під спідницю своїми липкими і огидними руками. Що ж до волосся, то воно було ледь світле. Довге і густе. Кучеряве, але не таке, ніби вліпило током. Маргарита. Одним словом цю людину описати ніколи не можливо.

Багато хто з їхніх знайомих присягались, що вони сестри.