Розділ 9

— Вибач за це, — сказала я, коли ми прийшли у квартиру Тимура.

Він сидів на дивані у вітальні, а я стояла, тримаючи в руках аптечку. Витягнула трохи вати та змочила її розчином. Я легенько доторкнулася до рани та помітила, що Тимур скривився.

— Боляче? — спитала я.

— Все нормально, — відповів хлопець. — Навіщо ти взагалі пішла сьогодні в той клуб?

— Ілона запропонувала мені розважитися, а я й погодилася.

— Не пригадую, щоб Ілона була великою шанувальницею таких розваг. До того ж мені здається дивним те, що ви з нею так подружилися.

— Чому? — спитала я та знизала плечима. — Ми з нею декілька місяців жили разом.

— І все одно не стали найкращими подругами, а тут так раптом здружилися.

— Яка тобі різниця, з ким я дружу? — трохи роздратовано сказала я. — Я ж нічого не кажу тобі за твоїх друзів.

— Бо у мене їх нема, — буркнув хлопець.

— Скоро повернеться Мартин з Лондону і буде тобі друг.

— У нас з ним трохи напружені стосунки.

— І я навіть знаю через кого, — сказала я, — але ви завжди були найкращими друзями й ніяка дівчина цього не змінить.

Я трохи сильніше натиснула на рану біля брови й від цього Тимур ще більше скривився. Я нахилилася та легенько подула, щоб не пекло. Помітила, що хлопець уважно спостерігає за мною.

— Уже не болить? — тихо спитала я, відчуваючи між нами якусь напругу.

— Ні, — відповів Тимур і похитав головою. — Ти така добра, Кароліно. Я ніколи не зважав на твої почуття, а ти все одно допомагала мені та підтримувала. Робив тобі боляче своїми словами та вчинками, а ти завжди терпіла це. Шкода, що я не помічав цього раніше, чи може, не хотів помічати. Але тепер все буде по-іншому. Я обіцяю тобі.

— Замовчи, гаразд? — тихо сказала я, відчуваючи сльози на очах.

Не хотілося мені чути цих слів, бо я боялася змінити своє рішення. Тільки назад дороги уже нема.

— Я не думав, що зможу колись закохатися, — продовжував Тимур, — але ти змінила це.

Мені не хотілося більше слухати його, бо це було занадто боляче. Він справді хоче сказати, що закохався в мене? Але хіба таке можливо? Я різко нахилилася та без жодних вагань поцілувала його. Він одразу ж відповів мені, попри те, що у нього була розбита губа. Я сіла йому на коліна, притискаючись ближче до нього. Своїми пальцями вчепилася за краї його футболки. Тимур, здається, хотів зупинити мене, але я не дозволила йому це зробити. Легенько провела нігтями по його приємній голій шкірі, а тоді піднялася та потягнулася руками до блискавки на своїй сукні. Вже через декілька секунд вона опинилася на підлозі. Я знову сіла йому на коліна, а він одразу ж поцілував мене. Потім його теплі губи торкнулися моєї шкіри на шиї та почали опускатися все нижче. Я закрила очі, відчуваючи нестримне бажання і таке дивне задоволення. Від того, як його холодні пальці торкалися моєї гарячої шкіри, я запалювалася ще більше. Мені було байдуже, що буде потім, адже зараз я хотіла його понад усе. Він теж цього хотів. Я бачила в його очах бажання та палку пристрасть. Проте, було щось у них таке, чого я не могла зрозуміти. Довгі погляди, легенькі дотики та сумніви. Він наче боявся злякати мене, чи думав, що я потім пошкодую про це. Мені потрібно було переконати його, що я впевнена у тому, що роблю. Я нахилилася ближче до нього, поклавши свої руки йому на груди.

— Не зупиняйся, — прошепотіла я, глянувши йому в очі.

Я закусила свою нижню губу та потягнулася руками до защіпки на своєму бюстгальтері. Тимур, здається, зрозумів натяк, бо з величезним бажанням поцілував мене в губи. Він піднявся зі мною на руках і поніс до своєї спальні, продовжуючи цілувати. Я знала, що це наш кінець, але про цю ніч ніколи не буду шкодувати. Він палко цілував мене, покусуючи шкіру, ніжно доторкався до кожного міліметру мого тіла, дарував мені те, про що я тільки могла мріяти. Це було так солодко, але і так боляче водночас...

Я лежала в обіймах Тимура, дивлячись у сторону годинника, що лежав на стіні. Було чутно лише мирне дихання хлопця та ненависні звуки стрілки, що відбивала секунди. Він тихо спав, міцно тримаючи мене біля себе. Я ж не могла заснути, бо було надто багато думок. Мені хотілося назавжди закарбувати цю ніч у своїй пам'яті, бо вона — прекрасна. Я легенько провела своїми пальцями по руці Тимура, а тоді важко видихнула і глянула у вікно. На вулиці було ще темно. Я заплющила очі, притулившись ближче до хлопця. Швидко витерла одиноку сльозу, що скотилася по моїй щоці, а тоді спробувала заснути. Тепер мені хотілося якнайшвидше втекти звідси.

Коли я прокинулася, то на годиннику вже була шоста ранку. Тимур ще спав, а мені понад усе хотілося десь сховатися. Я вибралася з його обіймів та вийшла зі спальні. Дорогою до вітальні знайшла свій одяг. Я швидко вдягнула свою білизну та чорну сукню. Потім підійшла до панорамного вікна, спостерігаючи, як по склі б'ють краплі дощу. В горлі з'явився неприємний клубок і було таке враження, що от-от заплачу. Я попрямувала до кухні та набрала собі склянку води. На столі помітила подовгасту велюрову коробочку білого кольору. Рука чомусь сама потягнулася до неї. Коли я відкрила її, то побачила красивий ланцюжок з білого золота з кулоном у вигляді троянди. Кожна пелюстка була з дорогого каміння, а посередині знаходилася маленька перлина. Я уважно розглядала цю прикрасу і вона мені так сподобалася. Навіть уявила, як ця підвіска виглядала б на моїй шиї. Я похитала головою, адже Тимур точно купив це не для мене. Можливо, це подарунок для мами, чи щось таке. Тільки я зібралася закрити коробочку, як відчула чоловічі руки на своїй талії.

— Доброго ранку! — сказав Тимур і поцілував мене в плече. — Ти так швидко прокинулася.

— Привіт, — тихо мовила я, все ще тримаючи коробку в руці.

— О, це тобі! — Тім витягнув з коробки ланцюжок. — Я ж вчора для тебе сюрприз готував. Ми мали б піти в ресторан. Я хотів подарувати тобі цю підвіску і запропонувати зустрічатися.

Він відкинув моє волосся з плечей, а тоді одягнув прикрасу на мою шию. Я повільно розвернулася до нього, тримаючи свою руку на кулоні.

— Тобі хоч сподобалося? — спитав він, усміхнувшись.

Тимур поклав свої руки мені на плечі та повів до великого дзеркала, що було в коридорі.

— Гарно, — сказала я, дивлячись на себе в дзеркало.

— Що з тобою, Кароліно? Ти дивно поводишся. Все ж добре було.

Я склала руки на грудях та швидко попрямувала до вітальні. Мені потрібно було більше простору. Зупинилася біля вікна, обернувшись спиною до Тимура, а тоді сказала:

— Я проти.

— Тобто? — перепитав він. — Нічого не розумію.

— Я не буду зустрічатися з тобою, — впевнено сказала я. — Це була помилка.

— Що?

— Те, що було вночі — це просто моє миттєве бажання. Це нічого не означає.

— Що ти кажеш, Кароліно? — здивовано мовив Тимур і підійшов до мене. — Я хочу бути з тобою!

— Зате я не хочу, — тихо сказала я та обернулася до нього обличчям. — Ти зміг так швидко закохатися в мене, але я вже встигла тебе розлюбити.

— Це неправда!

— Правда! — голосно крикнула я. — Ми ж лише друзі! Хіба не ти це постійно мені говорив?

— Це вже давно в минулому!

— "Якби я міг контролювати себе, то клянуся, навіть би не торкнувся тебе. Якби зрозумів, що це ти, то зупинився б", — заговорила я, дивлячись йому в очі. — Пам'ятаєш, коли говорив це?

— Чекай... — він відійшов на декілька кроків від мене. — Це що, помста?

— Твоя мама весь час говорила мені, що ми були б чудовою парою. Я повірила в це, розумієш? Але виходить, що просто помилялася. Напевно, я ніколи й не кохала тебе, якщо мені зараз так легко відмовити тобі.

— Ти брешеш! — закричав Тимур, розмахуючи руками.

— Це правда, — спокійно сказала я. — Мені хотілося помсти і я просто використала тебе.

— І ти... Ти нічого не відчуваєш до мене?

— Ти хороший друг, Тимуре, але на цьому все.

— Не можу повірити, — він похитав головою. — Ти така жорстока. Закохала мене в себе й ось так просто кидаєш!

— А що ти думав? — спитала я та підійшла ближче до нього. — На що сподівався? Ти справді вважав, що я зможу повірити тобі? Та я досі сумніваюся в тому, що ти говориш правду! Ти весь цей час просто бавився моїми почуттями і я відплатила тим же.

Я спробувала пройти повз нього, а він раптом схопив мене за руку вище ліктя та притягнув ближче до себе.

— Скажи це, дивлячись мені прямо в очі, — суворо мовив він.

— Мені шкода, — впевнено сказала я, не відриваючи свого погляду. — Я більше не кохаю тебе, Тимуре.

— Чому тоді хотіла переспати зі мною? Навіщо те все, що було вночі? — спитав він.

— У мене теж є свої потреби, — відповіла я та забрала свою руку. — Просто використала тебе для сексу. Ти, до речі, мене не дуже вразив у цьому плані.

Я розвернулася і впевнено попрямувала в коридор, залишаючи Тимура стояти біля вікна. Здається, він справді не очікував такого. Я швидко взула свої чоботи, як-небудь одягнула пальто і схопила свою сумочку.

— Я цього так не залишу, Кароліно! — закричав він, коли я взялася за ручку дверей. — Не вірю жодному твоєму слову!

— Прощавай! — тихо сказала я та вийшла з його квартири.

На вулиці дощило, але мені було байдуже. Я просто йшла дорогою, а холодні краплі стікали по моєму волоссі та щоках, змішуючись зі сльозами та вчорашньою тушшю. Можливо, він не повірив мені, та це вже не має ніякого значення. Наступного тижня мене тут не буде, а до того часу я просто уникатиму Тимура. Я помстилася і зробила йому боляче, але мені легше не стало. Щось всередині розривалося від цих тупих почуттів. Я зупинилася біля ліхтаря та сперлася на нього. На вулиці поки не було багато людей, але місто зараз лише прокидається. Я витягнула з сумочки пачку цигарок та запальничку, яку мені дав незнайомець "на удачу". Сумно усміхнулася, бо поки мені зовсім не щастило в житті. Я присіла, спершись на ліхтар і почала палити, видихаючи дим. Дощ не зупинявся і я відчула, що промокла до нитки. Я мала такий вигляд, наче проститутка. Мокрий одяг від дощу, розмазана туш, волосся сплутане від сексу і сигарета в руках. Схоже, я справді як повія. Від цього істерично засміялася, а потім знову почала плакати, закривши обличчя руками. Тоді я глибоко вдихнула та піднялася на ноги. Викинула недопалок у смітник і витерла свої брудні щоки. Тепер я повинна бути щасливою...

Півтора місяця потому

Тільки у Франції краще не було. Ми з Ілоною жили в невеличкій квартирі, неподалік від центру міста. Пощастило, що хоч у Парижі. Нам було складно, бо ми нікого не знали. Проте знайшли собі друзів у коледжі. Часто ходили гуляти, намагаючись не згадувати свого минулого. Батьки Ілони не на жарт розізлилися через від'їзд дівчини й взагалі відреклися від своєї доньки. Їй довелося ще влаштуватися офіціанткою в місцеве кафе, щоб мати гроші на проживання. Мені ж фінансово допомагали батьки, бо вони не хотіли, щоб я поки працювала. Та через рік моє навчання завершиться і я влаштуюся на роботу за професією. Все-таки економісти усюди потрібні.

Зі своїм минулим я покінчила повністю. Видалила соцмережі, змінила номер і почала нове життя.

Уже декілька тижнів мені було погано. Спершу я думала, що це через зміну місця проживання та інше харчування. Проте краще мені не ставало. Я схвильовано сиділа на унітазі у ванній кімнаті, тримаючи в руках тест на вагітність. До мого поганого самопочуття додалась ще затримка. Хіба я могла завагітніти? Та все ж я вирішила остаточно переконатися в тому, що це просто переїзд так вплинув на мій організм.
Я глянула на тест і прикрила рот рукою, відчуваючи, як на очах з'явилися сльози. Дві смужки... Я заплющила очі та важко видихнула, тримаючись за кулон, що мені подарував Тимур. Тести ж можуть помилятися, правда? Я взяла ще один, бо в аптеці на всяк випадок купила три. Тільки всі вони показали одне й те ж саме. Я — вагітна...