Розділ 8

Ілона дуже сильно зраділа такій новині. Вона наступного ж дня принесла усі документи. Ми постійно розмовляли телефоном і вирішували, куди підемо, як тільки приїдемо в Париж. Тимур всяко приділяв мені свою увагу, а це здавалося мені дивним. Може, він справді почав щось відчувати до мене? Він завжди телефонував мені. Я навіть звикла до того, що він поряд. Мені подобалося прокидатися від його голосу та засинати під нього. Тільки я дуже добре знала, що це все ненадовго. Ілона так сильно загорілася ідеєю розважитися на вихідних, що весь час лише й говорила про це. Напевно, їй хочеться попрощатися з цим містом так, щоб ще довго пам'ятати. У мене теж були свої плани на цей вечір, тому я лише підтримала Ілону.

— Ти кудись збираєшся? — спитала мама, коли зайшла у мою кімнату.

— Вирішили з Ілоною відсвяткувати наш від'їзд, — відповіла я, розглядаючи свій одяг. — Усе-таки наступного тижня нас вже тут не буде.

— Знаю, що там буде краще для тебе, але мені так не хочеться прощатися з тобою.

— Ми не прощаємося, — я легенько усміхнулася. — Буду завжди до тебе телефонувати, обіцяю. Можливо, я колись повернуся сюди, або ви з татом приїдете до мене.

— Не знаю, Кароліно, але я справді не хочу, щоб ти їхала. Тобі, мабуть, нескладно покинути нас. Я хочу в тебе спитати дещо, але не ображайся, будь ласка.

— Гаразд, — я кивнула. — Не буду ображатися.

— Ти відчувала, що не наша рідна донька? — спитала мама, а я побачила в її очах сльози.

— Ніколи, — я похитала головою, стримуючись, щоб не заплакати. — Ви так сильно любили мене, що я ніколи б не подумала, що нерідна вам. Мабуть, саме тому мені було важко прийняти правду. І хай там що, але я теж люблю вас. Так, я часто розчаровувала тебе і, можливо, ти б хотіла іншу доньку, але я завжди раділа, що у мене такі батьки.

— Ти наша донька, Кароліно, — мама взяла мене за руку. — Хоч я і не народила тебе, але люблю понад усе на цьому світі.

Я обійняла маму та поцілувала її в щоку. Вона завжди була такою світлою та щирою людиною. Ніколи не приховувала своїх справжніх емоцій. Тато був більш закритий і таємничий. Мабуть, саме тому в них ідеальні стосунки. Я завжди бачила у їхніх очах любов. Вони виростили мене в цій любові. Завдяки їм я повірила у кохання, але зараз розумію, що для мене воно ніколи не буде щасливим.

— Сподіваюся, що тобі буде там добре, — сказала мама і швидко витерла свої сльози. — І що це в тебе якийсь прихильник з'явився?

— Тобто?

— Ну, тоді квіти надіслали, а нещодавно ти повернулася з трояндою. Ще я помітила, що ти постійно заглядаєш у свій телефон і буквально п'ятнадцять хвилин тому кур'єр приніс коробку круасанів з твоєї улюбленої пекарні.

— Ц-це я замовляла, — швидко сказала я. — Вони вже доставили їх?

— Квіти теж ти собі замовляла?

Мама підозріло глянула на мене, а я знизала плечима і почала перебирати сукні.

— Букет надіслав Тимур в знак вибачень, — відповіла я. — Ми з ним трохи посварилися і він вирішив так примиритися. Ту троянду мені дав простий перехожий. Просто роздавав усім дівчатам на вулиці.

— До восьмого березня ще довго, — сказала мама, піднявши одну борову.

— Мені вже час збиратися.

— Добре, тоді не буду тобі заважати. Гарно тобі повеселитися.

— Дякую, — я усміхнулася.

Мама вийшла з кімнати і я полегшено видихнула. Ніколи не любила брехати батькам, але їм краще не знати про мої стосунки з Тимуром. Та і хіба у нас справжні стосунки? Сама не розумію, що між нами. Я вдягнула коротку чорну сукню з рукавом на одну руку. Своє волосся залишила розпущеним, а макіяж зробила легким, лише губи підвела червоною помадою. Я взяла свій телефон, що стояв на тумбочці та побачила декілька повідомлень від Тимура. Набрала його номер і підійшла до дзеркала, щоб поправити свій чубчик.

— Що ти зараз робиш? — спитав Тимур, як тільки прийняв дзвінок.

— Збираюся в клуб, — спокійно відповіла я.

— Гм, в клуб? — перепитав він. — Ти не казала мені.

— Казала ще раніше, — збрехала я. — Ти просто забув.

— Я б запам'ятав таке і не відпустив би саму. Взагалі я приготував для тебе сюрприз.

— Мені шкода, але я вже пообіцяла Ілоні.

— Ти з нею спілкуєшся? — спитав Тимур, а в його голосі чулося здивування.

— Так, а чому я не маю з нею спілкуватися? Вона моя подруга.

— А як же Лола? Ви ж з нею ніби добре дружите.

— Лола-Лола, — сказала я та сумно усміхнулася. — Ми зараз з нею майже не спілкуємося. Вона дуже зайнята Мартином. Ну, знаєш, там кохання-зітхання. Ох, тебе, мабуть, це зачепило. Вибач, любий.

— Кароліно, що відбувається? Я тобі вже казав, що вже давно відмовився від Лоли.

— А твої почуття відмовилися? — спитала я.

— Ти ніколи не будеш довіряти мені, правда? Що б я не робив, ти ніколи не повіриш мені.

— Я намагаюся, і ти це прекрасно знаєш. Вибач, але сьогодні у мене вечір розваг, — байдуже сказала я. — Це все, що ти хотів мені сказати?

— І тобі навіть не цікаво, що за сюрприз я приготував для тебе? — спокійно спитав Тимур, хоча я чула в його голосі нотки розчарування.

— Цікаво, звісно ж, але у цьому вже нема сенсу. На мене Ілона чекає, тому мені час їхати. Бувай! Я напишу, коли повернуся додому.

Тимур ще хотів щось сказати, але я швидко вимкнула дзвінок. Тепер буду робити усе так, як і він. Для нього завжди на першому місці були розваги, а тепер і для мене так буде. Я взула чоботи на високих підборах, а зверху накинула чорне пальто. На вулиці уже чекало таксі. Спершу ми поїхали в гуртожиток, щоб забрати Ілону, а тоді вже в клуб. Навіть вона для сьогоднішнього вечора вдягнула спідницю. Це дивно, адже вона з тих людей, які віддадуть перевагу джинсам та кросівками.

— Тобі личить, — сказала я, коли ми вийшли з автомобіля. — Ти повинна частіше взувати підбори та спідниці. У тебе справді гарні ноги.

— Ти мене засоромила, — Ілона усміхнулася та відкинула своє довге волосся з плечей. — Ну що, ходімо?

Я кивнула і ми обоє попрямували до входу. Коли зайшли всередину, то одразу ж віддали верхній одяг в гардероб. Людей було дуже багато і це не дивно, адже субота завжди була днем для веселощів.
Ілона потягнула мене до бару і замовила для нас два коктейлі.

— Хочу веселитися, пити та багато танцювати, — радісно сказала Ілона і легко підстрибнула. — Нарешті на мене чекає свобода!

— Твої батьки знають про твій від'їзд? — спитала я.

— Ні, — вона похитала головою. — Скажу їм тоді, коли стоятиму в аеропорту. Вони вже не зможуть мені завадити.

— І ти навіть не хочеш з ними попрощатися?

— Вони не дозволять мені. Тато просто заборонить мені поїхати, а мама лише підтримає його. Як і завжди. Тільки знаєш, я б не говорила їм про це. Вони не заслужили навіть цього. Не будемо про сумне, гаразд?

Ілона засміялася та почала пити свій коктейль, вдаючи, що все класно. Вона завжди так робила. Показувала, що у неї все добре, сміялася та раділа життю, хоча насправді це було далеко не так.
Я повільно пила напій, спостерігаючи за танцюючими людьми. Своїм нутром відчувала, що за мною хтось спостерігає. Коли повернула голову, то побачила незнайомого хлопця. Він підморгнув мені, піднімаючи стакан з коричневою рідиною. Я ж просто закотила очі та відвела погляд.

— Ходімо танцювати! — крикнула Ілона та потягнула мене до танцювального майданчика.

Ми змішалися з натовпом і знайшли собі невеличке місце. Спочатку мені не хотілося танцювати, але потім я увійшла в ритм музики. Я заплющила очі та повністю відкинула думки. Мені хотілося забути хто я, звідки, де знаходжуся і що роблю. Я відчувала, як повільно починає народжуватися нова Кароліна, яка більше ніколи не дозволить себе образити. Раптом на мою талію опустилися чиїсь руки. Спочатку я налякалася та одразу ж розплющила очі. Потім я розслабилася, бо впізнала запах. Його запах...

— Не міг сидіти вдома, поки ти тут, — прошепотів мені на вухо Тимур і легенько поцілував моє плече.

Табун мурах пробігся моїм тілом, покриваючи шкіру зрадницькими сирітками. Я заплющила очі та сильніше притиснулася своєю спиною до його грудей. Щось незрозуміле керувало мною і я не могла цього контролювати, та і не хотіла. Тимур ледь відчутно провів своїми пальцями по моїй шиї, а я затамувала подих. Було таке враження, наче весь кисень кудись зник. Серце готове вистрибнути з грудей, а в скронях пульсувала кров. Ця музика додавала ще більшого бажання і я відчула, як усім тілом пройшовся жар.

— Ти сьогодні така красива, — хриплим голосом сказав Тимур і ледь торкнувся своїми губами до мого вуха.

Я лише чула своє важке дихання, і його теж. Відчувала кожен стук його серця, що билося з моїм в унісон. Я понад усе хотіла віддатися своїм почуттям, але не була готова до цього. Я розуміла, що якщо зроблю це, то знову буду страждати.

— М-м-мені треба у вбиральню, — мовила я та спробувала вибратися з обіймів Тимура.

Він не хотів відпускати мене, але потім все ж зробив це. Я навіть не глянула в його сторону, а швидко попрямувала до вбиральні. Як тільки опинилася в маленькій кімнатці, то одразу ж притулилася до холодної стіни, заплющивши очі. Серце продовжувало шалено битися, наче я пробігла декілька кілометрів. Це занадто! Ці тупі почуття переповнюють мене і я боюся їх. Мені страшно, що це просто може бути чергова гра Тимура. Я ледь не повірила йому щойно. Що це взагалі було? Ще одна спроба звабити мене? Я підійшла до дзеркала і глянула на себе. Щоки покрилися помітним рум'янцем, наче мене спіймали за якоюсь поганою справою. Я глибоко вдихнула і пильно подивилася у свої очі.

— Ти зробиш це, Кароліно! — тихо сказала собі.

Я поправила своє волосся та підвела губи помадою, а тоді вийшла з вбиральні. Колись я вже зробила це, а значить, зроблю й ще раз. Тільки цього разу боляче буде не мені.
Я впевнено йшла коридором з чіткою метою, але раптом мене хтось схопив за руку. Я налякано скрикнула і навіть не зрозуміла, як опинилася притиснутою до стіни. Перед собою побачила того незнайомця, що спостерігав за мною раніше.

— Відпусти мене! — голосно сказала я та спробувала відштовхнути його.

— Ей, кралечко, ти чого? — тихо мовив він, усміхнувшись. — Може, краще познайомимося?

— Я не знайомлюся в клубах, зрозуміло?

— Ніби я не знаю, чому сюди приходять дівчата, — хлопець криво посміхнувся. — Ти хочеш розважитися і я теж. Ми можемо допомогти одне одному.

Господи, ще цього мені бракувало! Ну чому мені завжди потрапляються одні придурки?

— Знайди собі іншу дівчинку, — сердито сказала я. — Останній раз повторюю: відпусти мене!

— А якщо я не зроблю цього...

— Відійди від неї! — раптом різко заговорив Тимур. — Зараз же!

Я напружилася, бо мені не дуже подобався такий хід подій. Навіть не помітила, як Тім з'явився тут. Хоча тепер я була рада, бо цей божевільний точно мав не надто хороші наміри.

— Відвали! — буркнув він. — Ми тут з моєю дівчиною розмовляємо. Не лізь, придурок!

— З твоєю дівчиною? — спитав Тимур, а тоді підійшов ближче до хлопця та сильно штовхнув його. — Вона — моя дівчина, зрозуміло?

— Та пішов ти! — крикнув той хлопець і раптом вдарив Тіма по обличчі.

— Коро, відійди, будь ласка, — сказав Тимур, витираючи кров з розбитої губи. — Здається, цей хлопець не зрозумів, що я сказав йому. Доведеться добряче пояснити.

Я похитала головою, бо мені зовсім не хотілося, щоб хлопці билися через мене. Та вже за секунду довелося спостерігати, як вони завдають один одному удари. Я спробувала розборонити їх, але мені це не вдалося. Через декілька хвилин з'явилася охорона. Кремезні чоловіки схопили їх та вивели на вулицю. Я швидко побігла за ними. Мені було страшно, що на цьому бійка не завершилася. На вулиці вже з'явилися друзі цього хлопця, які тримали його. Він досі кричав різні образливі та лайливі слова. Тимур же розмовляв з якимось хлопцем. Схоже, це якийсь друг того божевільного.

— Що сталося? — біля мене раптом з'явилася Ілона.

— Навіть не питай, — тихо буркнула я.

— Візьми, — вона передала мені моє пальто. — Оце так нічка. А він добряче йому наваляв.

— Хто кому?

— Ну, цей твій Тимур. Страшно подивитися на того хлопця.

— Ти не образишся, якщо я поїду?

— Звісно, ні. Я вже і так планувала повертатися в гуртожиток. Зараз замовлю собі таксі.

— Добре, — я кивнула та накинула пальто на плечі. — Побачимося пізніше!

Я підійшла до Тимура, що якраз завершив розмову з другом того хлопця. Він схопив мене за руку та потягнув у сторону стоянки. Ми йшли так швидко, що я ледь не впала на своїх підборах. Тимур відчинив мені дверцята, а тоді просто кивнув, щоб я сіла всередину. Я зробила це, а він обійшов авто і сів за кермо.

— А тепер поясни мені, будь ласка, що сталося, — сказав він та уважно подивився мені в очі. — Рівно з того моменту, як ти чомусь втекла від мене.

— Я пішла у вбиральню, щоб подумати.

— Подумати?

— Так, подумати! — дещо різко сказала я. — Коли вийшла в коридор, то цей хлопець схопив мене за руку і притиснув до стіни. Говорив різні дурниці, а я намагалася вибратися. Потім ти з'явився і далі ти вже знаєш.

— Чому з усіх дівчат в клубі він вирішив причепитися саме до тебе?

— Не знаю, — я знизала плечима. — Мабуть, подумав, що я прийшла сюди, щоб знайти собі хлопця на одну ніч. З ким ти говорив на вулиці?

— З його другом. Він, здається, головний в їхній компанії. Пояснив йому всю ситуацію і вони втихомирили того придурка.

— А що ти їм сказав?

— Що він чіплявся до моєї дівчини.

— Ти правда так думаєш? — тихо спитала я.

— Що ти моя дівчина? — перепитав Тимур. — Так, я справді так думаю і мене дуже сильно розізлило те, що ти вирішила піти сюди без мого відома! А якби я не з'явився вчасно?

— Тоді б провела ніч з тим хлопцем, — спокійно сказала я. — Що тут такого? У тебе ж багато таких дівчат, тоді чому мені не можна?

— Ти це зараз серйозно говориш? Знаєш, Кароліно, а я вже давно не був з дівчатами. Знайомився, фліртував, цілувався, але далі ніколи не заходило. Ці стосунки на одну ніч не приносили мені ніякого задоволення і я втомився від цього.

— Навіщо ти мені це все кажеш? — спитала я та подивилася на Тимура.

— Щоб ти нарешті побачила, що я не такий, яким був раніше. Я змінився, Кароліно і це ти змінила мене.

Я мовчки дивилася на нього, а тоді підсунулася ближче. Обережно поклала свою руку йому на щоку та легенько витерла кров біля його губи.

— В тебе рани, — тихо сказала я. — Треба обробити.

— Нічого страшного, — Тимур ледь усміхнувся та забрав мою руку. — Це дрібниці.

— Ні, — я похитала головою. — Так не можна. Може, поїдемо до тебе?