Розділ 4

Я сиділа на балконі, дивлячись у небо, поки не побачила автомобіль у нашому дворі. Здається, батьки повернулися. Щось вони дуже швидко, але нехай. Я побігла до себе в кімнату, знімаючи піджак. Потім кинула його на найближчий стілець, а тоді почала витирати помаду. Почула у коридорі голоси.

— Може, до Каролінки зайти? — заговорила мама.

— Вона доросла дівчина, — сказав тато. — Думаю, що не варто її турбувати.

— Напевно, вже спить.

— Мабуть. Ох, я сьогодні так втомився.

— Ти ж нічого не робив, — мовила мама та засміялася.

— Терпіти не можу такі святкування. Уже з ніг валюся. Не стовбич біля дверей кімнати Кароліни! Ходімо спати, люба.

— Ходімо.

Мама видихнула, а тоді я почула віддалені кроки. Вона кожної ночі заглядає до мене у кімнату, наче боїться, що я втечу. Така опіка дуже часто заганяла мене в рамки моєї свободи і я сварилася з мамою через це. Просто не могла збагнути, чому вона так старається контролювати мене. Мені не п'ятнадцять років, але навіть тоді я примудрилася декілька разів втекти. Швидко лягла під ковдру та вимкнула світло. Останній раз перевірила, чи прийшло повідомлення від Тимура, але не було нічого. Час уже покінчити з цим всім. Завдяки випитому раніше алкоголю, я швидко заснула. Вкотре снилася дурня, яку неможливо запам'ятати. Як тільки прокинулася, одразу ж попрямувала до ванної кімнати, щоб привести себе в порядок. Я змила вечірній макіяж, а тоді нанесла новий: чорним олівцем підвела очі та добряче нафарбувала вії тушшю. Я вдягнула чорні шкіряні легінси, а також червоний гольф. Зверху накинула білу шубу і такого ж кольору черевики на підборах. Швидко схопила чорну сумочку із золотим ланцюжком, а на іншу руку закинула піджак Тимура. Мама почала розпитувати, куди це я зібралася. Я ж уникнула будь-яких пояснень і сказала, що у мене є справи.
Коли таксі зупинилося біля будинку, де живе Тимур, я напружилася. Згадала, як була тут тієї ночі. Я глибоко вдихнула, заспокоюючи своє хвилювання. Гордо здійнявши голову, попрямувала до під'їзду новенької багатоповерхівки. Мені було цікаво, яку саме картину вдасться застукати в нього вдома. Можливо, він всю ніч розважався з іншою дівчиною, або ж узагалі не повертався до себе? Байдуже! Я прийшла сюди лише з однієї метою, і це — розставити всі крапки над "і".
Голосно постукала в його двері, а вже через декілька хвилин їх відчинили. На порозі стояв Тимур, дивлячись на мене своїми світло-карими очима. Я пройшлася по ньому поглядом. Сині джинси та чорна водолазка, яка вдало підкреслювала м'язи його тіла. Волосся було у звичному безладі, але це завжди робило його ще привабливішим.

— Привіт, — я награно усміхнулася. — Сподіваюся, що не завадила. Навіть якщо так, то мені байдуже! Власне, я прийшла віддати тобі твоє.

Я зі всієї злості кинула той піджак йому прямо в обличчя, а тоді безцеремонно зайшла всередину, вдарившись своїм плечем об його. Тимур виглядав справді здивованим. Здається, його навіть роздратувала така моя поведінка. Він зачинив за мною двері, а я нахабно зайшла до вітальні, зупинившись біля панорамного вікна. Такий гарний вигляд… І лише в моїх мріях я могла бачити його кожного дня.

— Коро, що відбувається? — спитав Тимур і кинув той клятий піджак на диван.

— Кароліна, — виправила я та обернулася до нього обличчям. — Для тебе я тепер Кароліна.

Лише друзі називали мене Корою, але він навіть цього не заслуговує.

— Не хочу мати нічого спільного з тобою, — продовжила я. — Це кінець, Тимуре.

— Я нічого не розумію. Що з тобою?! — голосно спитав хлопець.

— Мені набридло, чуєш? Я більше не збираюся терпіти цього.

— Це ти про нашу дружбу?

Хлопець насупився, а я втомлено похитала головою. Він далі продовжує говорити про нашу дружбу! Ненавиджу той день, коли познайомилася з ним. Краще, щоб ми ніколи раніше не зустрічалися.

— Яка дружба? — закричала я, не стримуючи свого роздратування. — Та ми вже давно перетнули цю межу! Ми ніколи не зможемо бути друзями.

— Якщо ти про те, що сталося три роки тому, то це моя помилка. Ми обоє були п'яні, але я не мав права торкатися тебе, — почав виправдовуватися хлопець. — Мені шкода, що це сталося…

— А мені ні! — я склала руки на грудях. — Що, якщо я скажу тобі, що не була п'яна і зробила це все свідомо?

— Цього не може бути.

— Може!

— Але ж ми…

— Друзі? Так, я знаю, — я почала сміятися. — Ти справді такий ідіот? Як за стільки часу не можна було помітити, що у мене є почуття до тебе?!

— Перестань, Кароліно, — спокійно сказав Тимур, наче це не стало для нього надзвичайною новиною.

— Не перестану! Я завжди думала, що ця дурня пройде, але не проходить, розумієш? Грати роль твоєї подруги, бути з тобою поряд і не відчувати навіть натяку на взаємність, — я видихнула відчуваючи сльози на очах, — це дуже боляче. Я думала, що та ніч щось змінить, але ти встановив між нами ще вищі стіни. Я більше не можу так. Я постійно відчуваю біль. Мені огидно бачити тебе з іншими дівчатами. Мене дратує, коли ти постійно повторюєш, що я твоя найкраща подруга. Ти завжди жалівся мені на свої проблеми, а я хоч один раз розказала тобі про те, що турбує мене? Не казала, бо ти ніколи не бачив нічого далі свого носа. Ти егоїст, Тимуре!

— Це не так, — заперечив він. — Я теж тобі допомагав. Забула, як той божевільний Ігор постійно діставав тебе? Чи коли ти напилася, а я привіз тебе в готель, щоб батьки не дізналися? Я завжди піклувався про тебе, бо ти дорога мені.

— Ти не чуєш мене! — закричала я. — Я говорю тобі про свої почуття, а ти продовжуєш про нашу дружбу. З мене годі! Думаєш, я не знаю, що ти зараз робиш?

— І що? — спитав Тимур та з викликом подивився на мене.

— Не хочеш втрачати хустинку, в яку можна поплакатися. Тільки я сита цим по горло! Ненавиджу себе за те, що закохалася в такого егоїста!

— Я не розумію, з чого ти взагалі почала цей скандал? — голосно заговорив хлопець. — Що на тебе найшло?

— Серйозно? Не розумієш? — я підійшла ближче і не роздумуючи вдарила його по обличчі. — Усе, що я говорю тобі, ти пропускаєш через вуха і далі продовжуєш свої казки про нашу супердружбу. Дістало!

Потім я відійшла на декілька кроків, бо зрозуміла, що це було не дуже правильно з мого боку. Навіть трохи страшно стало, коли Тимур подивився на мене своїми очима, які враз потемніти.

— Більше ніколи не смій робити цього, — суворо сказав він, потираючи щоку.

— А то що? Що ти зробиш? Розішлеш мої фотографії своїм знайомим? — закричала я. — Чи, може, осоромиш мене перед усім коледжем?

— Ти знаєш, що я не зроблю цього і ці… — Тимур глибоко вдихнув. — Ці фотографії — це було занадто.

— Занадто? — я відчула, що в мене по щоці потекла сльоза, але швидко витерла її, щоб він не помітив. — Я була з тобою близькою так, як з жодним іншим чоловіком. Знаєш, ніколи не шкодувала про ту ніч, але зараз починаю розуміти, що дуже сильно помилилася в тобі. Ти не заслужив цього, Тимуре.

— Ти прийшла до мене додому і говориш, що я поганий, обливаєш брудом і не шкодуєш на мене своєї отрути, — сердито заговорив він. — Гаразд, я з цим погоджуюся. Тільки ти теж не така хороша. Любиш принижувати інших і показувати свою вищість.

— Он як? — я гірко усміхнулася. — Чому ж ти тоді приходив до мене плакатися, якщо я така погана?

— А чому ти продовжувала спілкуватися зі мною, якщо я так сильно робив тобі боляче?

— Сподівалася, що колись усе зміниться, — тихо відповіла я. — Дурепа! Тепер уже в цьому нема потреби.

Я витерла свої мокрі щоки, швидко схопила сумочку і попрямувала до виходу. Впевнена, що точно прийняла правильне рішення. Потрібно забути про Тимура і жити своїм життям. Колись я точно зустріну людину, в яку по-справжньому закохаюся. Можливо, я ніколи й не кохала. Раптом Тимур схопив мене за руку та розвернув обличчям до себе. Я затамувала подих, бо ми були надто близько. Руки ослабли й моя сумочка впала на підлогу. Так і хотілося спитати, що відбувається, але я не могла й слова вимовити. Він небезпечно близько і цей його темний погляд лякав мене. Серце нестримно билося у грудях, а мені бракувало повітря, наче от-от закінчиться кисень. Я навіть не зрозуміла, як наші губи зустрілися в палкому поцілунку. Тимур сам поцілував мене і це так дивно та неочікувано водночас. Він поклав свою руку мені на шию, притягуючи ближче до себе. Розум намагався донести мені, що варто відштовхнути його, але я чомусь не могла. Мої долоні стиснулися в маленькі кулачки і я спробувала ними вдарити в його груди, але усе було безрезультатно. Теплі губи Тимура змушували мене відкритися йому. Так важко було протистояти, але я не могла так. Не тоді, коли прийняла рішення завершити це все. У мене є гордість і я ціную її. Я почала сильніше бити й мені все ж вдалося відштовхнути Тимура.

— Навіщо ти це робиш? — закричала я, не приховуючи своєї злості. — Я намагаюся викинути тебе зі своєї голови, вирвати з серця і покінчити з цими тупими почуттями, а ти все знову руйнуєш!

— Не треба, Коро, — сказав Тимур і взяв мене за обидві руки. — Ми можемо спробувати.

— Ти це зараз серйозно?

— Цілком!

— Ти ж не кохаєш мене, — прошепотіла я.

— Я постараюся, — так само тихо мовив він.

— Це не так просто. Не можна просто взяти й закохатися в когось! — я швидко забрала свої руки. — Ми будемо лише мучити одне одного.

— Ти ж цього хочеш, Кароліно. Навіщо тоді намагаєшся привернути мою увагу до себе? Ті фотографії, флірт і навіть ця розмова.

— Я дуже хотіла, щоб ми були разом, але ще більше мені хочеться взаємного кохання. Ми не зможемо бути щасливими, якщо ти не любиш мене. І я не збираюся миритися з цим.

Я присіла та підняла свою сумочку з підлоги. Потім мовчки розвернулася і просто пішла геть, залишаючи його. Так буде правильно для нас обох. Не хочу більше страждати, бо мені справді набридло. Якщо Тимур досі не покохав мене, то більше ніколи не зможе зробити цього. Він буде шукати втіху в інших дівчат, а коли знайде ту єдину, то одразу ж кине мене. Не хочу жити з розбитим серцем, а ще більше боюся, що ніколи не зможу стати для нього тою особливою дівчиною. Наші стосунки завжди були приречені на провал, але зрозуміла я це чомусь лише зараз.

Мені не хотілося повертатися додому, тому я вирішила прогулятися містом. Навіть нема з ким поділитися своїми переживаннями. Та і кому це взагалі потрібне? Я сумно видихнула і струсила сніг з лавки. Потім сіла на неї, попри холод. Не знаю, скільки я так сиділа, але на вулиці вже почало темніти. Та мені було байдуже на це. Почула рингтон свого мобільника. Мабуть, мама дзвонить. Більше я нікого не цікавлю. На екрані висвітлилося ім'я дівчини, з якою я жила декілька місяців в гуртожитку. Я навіть усміхнулася, бо давно уже не бачила Ілону.

— Алло, — сказала я, коли прийняла дзвінок.

— Привіт, Коро. Як ти? — радісним голосом заговорила дівчина.

— Усе чудово. В тебе як справи?

Я намагалася говорити так, щоб це звучало безтурботно. Звикла тримати усе в собі.

— Мені треба дещо попросити у тебе.

— Слухаю, — сказала я та насупилася.

— Мене не було тут понад місяць і ти сама знаєш, що з друзями якось не склалося. Хотілося б піти сьогодні кудись розважитися, але нема з ким.

— І ти хочеш, щоб я пішла з тобою?

— Буду дуже рада, якщо ти погодишся. Знаю, що ти зараз більше дружиш з Лолою, але в один час ми з тобою непогано ладнали.

— Гаразд, — погодилася я. — Можемо сьогодні кудись сходити. Мені теж зараз дуже нудно і нема навіть з ким просто поговорити.

— Така ж ситуація. Я ще, до речі, з батьками сильно посварилася.

— Ох, мені це добре знайомо.

— Зустрінемося тоді о восьмій вечора, а тоді вже вирішимо, куди підемо, — радісно сказала Ілона. — Згодна?

— Згодна!