Розділ 3

Коли я повернулася з балкона назад до зали, то помітила, що Тимура уже не було, як і тієї дівчини. Мій незнайомець теж зник, наче розчинився у повітрі. Знову я сама... Інколи ця самотність вбиває мене. Багато кому хотілося б опинитися на моєму місці, але за все потрібно платити. Мабуть, за хороше забезпечене життя я плачу своїм щастям.

Я вирішила непомітно втекти звідси, бо справді не хотіла залишатися серед цих незнайомих мені людей.

— Каролінко, ти куди так поспішаєш? — раптом спитала Інга Тарасівна. Вона схопила мене за руку, усміхаючись. — Невже вирішила піти геть?

— Мені трохи нудно тут, — зізналася я.

— Розумію, — вона видихнула і похитала головою. — Мій непутящий син знову зник з якоюсь дівкою. Коли він вже нарешті зніме свої окуляри та подивиться на ту, що поруч?

— Ми з ним лише друзі, — я спробувала усміхнутися. — Можливо, скоро він по-справжньому закохається в когось.

— І це буде якась задрипана простачка, — буркнула жінка.

— Не помітила, щоб Тимур заглядав на таких дівчат.

— Ми не можемо обрати, в кого нам закохатися. Насправді мені б дуже хотілося, щоб це була ти.

— Чому? — поцікавилася я. — Ви вже неодноразово це казали, але все ж мені хотілося б дізнатися, чому саме я?

— Ти красива, приваблива, розумна, поважна, а ще у тебе прекрасні батьки. Ви просто ідеальна сім'я для нас. Думаю, що нам би не завадили такі родичі.

— Он як? — я засміялася. — То, може, змусите Тимура одружитися зі мною?

— Що? — жінка насупилася.

— Не подобається вам такий варіант? Як на мене, нічогенький.

— Кароліно, я щось не дуже розумію до чого ти хилиш.

— Якби я була простою дівчинкою з бідної сім'ї, чи сиротою, то ви б навіть не думали про те, щоб я була з вашим сином. Для вас важлива лише вигода. Ви аж ніяк не знаєте мене, але чомусь не проти звести нас з Тимуром. Цікаво, а яка буде у вас реакція, якщо я скажу, що мене вдочерили?

— Це жарт такий?

— Ні, — я похитала головою і кивнула у сторону мами з татом. — Вони ніколи не були моїми рідними батьками. Ви цього не знаєте, звісно ж. Коли вони з'явилися у цьому місті, я вже була з ними. І усі знали мене як Кароліну Ватченко — доньку нового директора економічного коледжу. А що, як моя справжня мама наркоманка, алкоголічка, чи навіть повія? Кажуть, що залежність завжди залишається в генах. Не боїтеся, що я теж можу бути такою? Захотіли б тоді таку невістку? — Інга Тарасівна мовчала, не приховуючи свого здивування. — Думаю, що нам більше нема про що говорити. Гарно вам повеселитися в цій нудній атмосфері.

Я розвернулася, а тоді попрямувала до виходу. Можливо, погарячкувала і не варто було говорити їй це все, але чомусь нема відчуття, що це — помилка. Ця жінка дуже несправедлива до інших дівчат. Може, саме тому Тимур завжди не звертає на мене своєї уваги? Можливо, вона постійно говорить йому, щоб він подивився на мене, а це вже дратує його. Чи, може, я для нього — ще одна непокора батькам? Адже починати стосунки зі мною — це те саме, що програти. Тимур завжди хоче перечити батькам і я можу бути не винятком.

На вулиці було дуже холодно. Я підняла голову до неба, дивлячись на те, як повільно кружляють сніжинки. Одна з них впала на мою долоню, але одразу ж розтопилася. Вона така ж самотня, як і я.

— Дивлюся, ти вже зібралася додому. Можу підвезти, — раптом біля мене заговорив Тимур.

Я не очікувала цього, тому трохи налякалася. Від несподіванки здригнулася, а тоді спитала:

— Що ти тут робиш? Ем, тобто чому ти тут?

— А де я маю бути?

— Не знаю, — я насупилася, — з дівчиною тією.

— Вона така нудна, — він закотив очі. — Ледве витримав з нею тих декілька хвилин.

— А мені здалося, що ви непогано танцювали, — буркнула я та обійняла себе руками.

— Це був повний провал. Вона наче лялька, в якої з хорошого лише краса. Постійно погоджувалася зі мною, сміялася з моїх жартів, ніби я король стенд-апів. Таке враження, наче вона прийшла сюди лише для того, щоб підчепити якогось багача.

— Їй це майже вдалося.

— Я не ідіот, Коро. Можу відрізнити дівчат-мисливиць від справжніх, — сказав Тимур.

— І до кого ти б мене відніс? — спитала я, а потім просто видихнула. — Хоча знаєш, байдуже. Мені вже час додому, бо набридло тут.

— Я тебе підвезу.

— Сама доберуся краще.

— Мені вже боляче дивитися, як ти стоїш на морозі в цій сукні. Ходімо в авто.

І тільки я хотіла заперечити, як він схопив мене за руку і потягнув до свого автомобіля. Ще декілька хвилин тому я прийняла рішення, що старатимуся уникати його, але він все зруйнував. Навіщо? Краще б далі продовжував розважатися з тією дівчиною. І чому це я не побачила Тимура, коли розмовляла з його мамою?

Він відчинив мені дверцята своєї новенької іномарки і я одразу ж сіла всередину. Від холоду сильно тремтіла, бо все ж таки одягнена зовсім не для такої погоди.

— Змерзла? — спитав Тимур, а я похитала головою, заперечуючи. — Знаю, що змерзла. Візьми!

Він віддав мені свій піджак, а я не поспішала одягати його. Потім все ж зробила це, адже справді було холодно. В ніс одразу ж вдарив приємний запах його парфуму. Така легка морська свіжість з легкими нотками кори. Хотілося закутатись у цьому ароматі й назавжди залишитися.

— Знаєш, а твоя мама хотіла б, щоб ми з тобою були разом, — заговорила я.

— Вона вже і тебе почала діставати?

— Ну, вона ніколи й не приховувала цього.

— Постійно говорить мені, щоб я придивився до тебе, — сказав Тимур і почав сміятися. — Не розумію, як вона собі це уявляє?

— Невже бути зі мною — це так погано, що навіть не можна уявити цього? — спитала я, відчуваючи образу.

Тимур одразу ж перестав усміхатися і напружився. Я помітила, що він міцніше стиснув кермо.

— Проблема у мені, а не в тобі. Ти заслуговуєш на когось кращого, а я просто завжди буду оберігати тебе. Як друг, чи навіть як старший брат.

— А якщо я не хочу?

— Тоді не буду, — спокійно сказав Тимур. — Я не створений для серйозних стосунків.

— Але все ж ти хотів бути з Лолою.

— І помилився. Як бачиш, вона вибрала не мене.

— Боляче тобі було? — спитала я, глянувши на нього.

— Неприємно, — він знизав плечима. — Дивно, але Лола чомусь одразу мені сподобалася. Вона здавалася не такою, як інші дівчата. Я думав, що теж їй подобаюся, але... Не знаю, як у них так закрутилося з Мартином, бо між ними завжди була якась напруга. Коли вона обрала його, то з'явилося таке розчарування. Всередині залишилася лише порожнеча і ніяких почуттів. Це важко пояснити.

Так і хотілося закричати йому: "Знаю, бо я кожного разу відчуваю це, коли ти з іншою, коли так байдуже дивишся на мене, чи просто говориш, що я лише подруга"... Але я промовчала і відвела погляд до вікна.

— Зараз вони щасливі, а я радий за них, — продовжив Тимур. — От і все.

— А що б ти відчув, якби у мене з'явився хлопець? — спитала я.

— Залежить від того, що б це за хлопець був.

— Значить, тобі було б все одно.

— А що ти б відчула, якби у мене з'явилася дівчина? Я маю на увазі серйозні стосунки.

— Не знаю, — я знизала плечима.

Злість, образу, ревнощі, біль та розчарування — ось, що б відчула, але йому я цього не сказала.

— Значить, тобі б теж було байдуже, — Тимур якось сумно усміхнувся. — Ти впевнена, що хочеш додому?

— А що ти пропонуєш? У клуб я точно не піду.

— Ми могли б поїхати до мене і зробили б собі крутий кіновечір.

— До тебе? — трохи здивовано перепитала я.

Я уважно подивилася на Тимура, а він не відводив свого погляду від мене. Щось дивне з'явилося всередині. У його очах теж читалося збентеження, наче ми обоє згадали те, що було тоді, коли я останній раз ночувала в нього.

— Як друзі, — швидко додав хлопець, а потім похитав головою. — Вибач, дурна ідея.

— Так, ідея дуже дурна.

Настала якась незручна тиша. Як друзі ми могли б справді ввімкнути якийсь фільм, замовити собі піцу, чи приготувати щось, а тоді цілий вечір розмовляли б. Якби це запропонував Мартин, то я б погодилася, а з Тимуром мені буде важче. Все-таки є страх, що він знову використає мене для своїх потреб, або ж взагалі буде поводитися так, наче я його дружбан. Навіть не знаю, що гірше.

— Дякую, що підвіз, — сказала я та швидко вискочила з автомобіля.

Мені так сильно хотілося втекти від нього, що тільки вдома я помітила на собі його піджак. Я важко заплющила очі та притулилася спиною до стіни. Незрозумілі думки крутилися в моїй голові. Таке враження, що щось сталося там в автомобілі, коли ми розмовляли. Ніби між нами утворився якийсь зв'язок, чи навіть промайнула іскра. Я похитала головою, бо це все просто дурниці. Повільно підійшла до панорамного вікна, що вело на терасу та відсунула його. Раптом почула, що до мене хтось телефонує. Коли глянула на екран, то помітила, що це мама.

— Алло, — сказала я, як тільки прийняла дзвінок.

— Кароліно, де ти? Чомусь не можу знайти тебе.

— Я вже вдома. Мені стало нудно і Тимур підвіз мене.

— Чому нам не сказала?

— Ви були так зайняті розмовами, що мені не хотілося вам заважати.

— Ти тоді відпочивай, а ми приїдемо пізніше. Тут стільки людей цікавих зібралося.

— Гарної вам ночі.

— Не сумуй!

Я усміхнулася, а тоді вимкнула дзвінок. Витягнула з сумочки сигарету, а також запальничку від незнайомця. Знову уважно подивилася на неї, але так нічого й не зрозуміла. Навіщо він віддав мені її, адже це зовсім недешева річ? Я декілька хвилин дивилася на цигарки у своїх руках, а потім кинула їх назад у сумочку. Пора кидати, бо це — не вихід. Вони ніколи не послаблюють біль, а лише дають миттєвий спокій. Я спробувала курити ще у підлітковому віці, але тоді мене спіймав тато. Він сказав, що красивим дівчатам не личить палити. Мені тоді стало соромно за себе, але минулого року я повернулася до цього заняття, хоч і не вважаю, що це правильно. Підійшовши до однієї з шухляд, я витягнула келих та пляшку вина. Мені просто треба освіжити думки, а трішки алкоголю допоможе. Шампанського я майже не пила, тому це вино не зашкодить.

Я швидко зняла туфлі, а тоді попрямувала до себе в кімнату, тримаючи келих та пляшку в руках. Спершу поставила їх на столик. Потім потягнула бігунок блискавки вниз і дозволила сукні вільно впасти на підлогу. Мій погляд зупинився на піджаку Тимура. Не знаю, що керувало мною, але я одягнула його просто поверх білизни. Випивши трохи вина, підійшла до дзеркала і почала крутитися. Здається, мені личить. Я витягнула шпильки зі свого волосся і воно впало легкими хвилями по моїх плечах. Потім знайшла в косметичці яскраву червону помаду та нафарбувала нею губи. Мені так сподобалося, як я виглядала. Дивилася на себе і бачила красиву, привабливу та звабливу дівчину. Може, і Тимур вже нарешті побачить мене такою?
Я взяла свій телефон і почала робити фотографії. Закинула волосся на одну сторону, а піджак трохи спустила, оголюючи плече. Ніколи раніше такого не робила, але мені зовсім не було соромно. В цьому я бачила лише естетичну красу. Хлопцям же подобаються такі відверті фото. Я лягла на ліжко, розглядаючи фотографії. Може, не варто цього робити? Але я не з тих, що соромляться. Без вагань обрала три фотографії та надіслала їх Тимурові, написавши, що забула віддати йому його піджак. Він одразу ж прочитав і від цього я почала нервувати. Очікування вбивало мене і вже через пів години я зрозуміла, що він так і не відпише мені. Я швидко витягнула з сумочку сигарети та запальничку, а тоді вийшла на балкон. Мені було байдуже на холод, бо я знову відчувала біль. Невже ці фото були настільки жахливими, що він прочитав і навіть не відписав? Нічого, скоро це все закінчиться. Завтра без жодних пояснень віддам йому піджак, а через місяць поїду геть наче й нічого не було.