Розділ 13

Тимур

— Як хочеш, але сьогодні я чекаю на тебе у мене на дачі, — в голосі Якута владні сталеві нотки, що аж дзвенять наказом. Цей жорсткий хлопець звик командувати, щоб усі йому підкорялися з пів слова, бажання підкоряти вже у нього в крові, а я цього не люблю, мені господар не потрібен, я людина вільна, незалежна та горда. Олег це добре знає, але все одно розмовляє зі мною як з підлеглим, як з одним зі своїх братків, а це означає, що у відповідь на його послугу я мушу для нього щось зробити. І це мене напружує, відчуваю, як миттєво натягуються і кам'яніють м'язи, з силою стискаю щелепи, але поки що намагаюся ніяким чином себе не видати.

— Який привід для свята?

— Жодного, просто захотілося погуляти на природі, затопити лазню, спокійно посидіти, випити якісної горілочки, закусити шашличком і обговорити кілька тем. Можеш і кралю свою взяти з собою.

Брати з собою Соню я нізащо не збираюся, не вистачало щоб на неї витріщалися ці кримінальні морди, а от Данила потрібно повідомити, у нас із ним домовленість, щоразу, коли я вирушаю на сходку, він повинен бути в курсі, тим більше тепер.

— Ти вже здогадуєшся, про що він тебе попросить? — Даня незадоволений, йому все це не до душі, як тільки я пояснив йому ситуацію, він тут же взявся мене відмовляти, але я знаю правила «закулісся», так, безумовно це ризик, але якщо грати по-розумному можна залишитися в дамках.

— Здогадуюся, ти в принципі також, якщо взяти до уваги, що я зібрався вкластися у фармацевтичну компанію. Адже це канал для заборонених пігулок. Не бійся за мене, я хлопчик розумний. І фартовий. Перш ніж говорити «так» чи «ні» ми з тобою обов'язково обговоримо, як краще вчинити, відразу він від мене відповіді не отримає. Ти знаєш, Кнопочка сьогодні майже сказала тато. Замість «пуп» сказала «тат».

— А мені здається, що пуп тобі більше підходить,— хмикає Даня. — Сьогодні заїду до нашої дівчинки, провідаю її. Ти ще не надумав розповісти моїй сестрі про свою дитину?

— Поки що ні. Я чекаю. Чекаю на відповідний момент, прислухаючись до інтуїції. Мені здається ще зарано. Сонька зараз ніби в ейфорії, море пристрасті, емоції і все таке гостре, яскраве, літає в хмарах і захлинається від відчуттів. А дитина… трохи опустить її на землю, доведеться зняти рожеві окуляри та зрозуміти, що це серйозно, що це не кошеня, яке можна приголубити, а потім викинути. Хоча я навіть з кошеням так ніколи не вчинив би. Дитина — це відповідальність. Ну, ти ж мене розумієш, чого я перед тобою розпинаюсь.

— Ти боїшся, що вона злякається. Друже, тут навіть я не можу прогнозувати, як Соня поставиться до існування молодшої Соні. Раніше я думав, що жінки для мене більше не загадка, але, познайомившись із Русланою, зрозумів, як я глибоко помилявся. Іноді кактус змушує мене відчувати себе повним дурнем. Тому в амурних справах, із любові до тебе, я тобі більше не порадник, думай сам. Але хочу попередити, моя мати викликала на допомогу фельдмаршала, так ми ласкаво, скрегочучи зубами, називаємо нашу бабусю. Впевнений, налаштовуватимуть Соню на «правильний» шлях, — своїм попередженням Данило ще раз дає зрозуміти, що він на моїй стороні. П'ятнадцять років тому йому вистачило сміливості піти проти волю батьків, всупереч усьому Даня вибрав дружбу з босяком з неблагополучної родини і досі жодного разу мене не зрадив і не покинув.

— Що ж, який шлях вибрати — вирішувати Соні, я не збираюся на неї тиснути, хоча я щиро закоханий у твою сестру, — зітхаючи, ковтаю осад гіркоти, важко бути терплячим, а бути мудрим ще важче, іноді хочеться, щоб все було по-моєму. — Приїзд грізної баби єдина причина твого кислого голосу чи трапилося щось ще? Дане, я ж тебе добре знаю. До речі, серцеїде, знахабнію і спитаю, як все пройшло з Юлькою?   

— Розмова була короткою, моя колишня отримала ввічливу відмову, що її, звісно, розлютило, але мене більше хвилює Руслана. Мій кактус втік і десь ховається, і я не можу зрозуміти, у чому причина. Чому так різко і без попередження?! Телефон не відповідає, і ніхто не знає, де її можна знайти. Бути закоханим ще ті тортури… трясця. Не знаю як ти, а я вже майже здурів.

— Ласкаво просимо до клубу, — хмикаю у відповідь. — Прорвемося. Якщо нас кохають по-справжньому, то це того варте. Іноді справді варто покластися на долю. О, про вовка промовка. Сонька телефонує. Гаразд, бувай, друже. Не ображайся, але розмовляти з твоєю сестрою мені подобається набагато більше, — засміявшись, Ольшанський відключається і я приймаю наступний виклик. — Привіт, курноса. Не повіриш, але я вже встиг дико за тобою скучити. Мені приїхати по тебе?

Соня

— Привіт, — видавила одне слово і мовчу. Здається, не вистачає зовсім трохи, щоб розревітися в слухавку.

— Принцесо, що з голосом? — чую, як Тимур усміхається і страшенно хочу до нього, наче у мене ломка, а він мій особистий наркотик. — Сонь, адже я чую, що ти чимось засмучена.

— Засмучена ще й як. Приїхала моя бабуся з Варшави, і я дала мамі слово побути тиждень у родинному колі, щоб висловити належну повагу і задобрити нашу вразливу стареньку. Батьки танцюють перед бабою на одній нозі, щоб та не викреслила їх із свого заповіту, — гіркота в грудях кам'яніє і тисне, заважаючи дихати. Мені так важко від того, що я не сказала йому прямо, не сказала правду про те, що отримала пропозицію по роботі, про те, що весь цей тиждень мої рідні намагатимуться переконати мене, що мої почуття, моя закоханість — це небачена дурість. Не знаю, чому я не змогла йому зізнатися, відразу починаю подумки собі докоряти. Адже Скіф тільки нещодавно казав про довіру.

— Що ж, тиждень — це не так вже й багато, зате потім гарячішою буде зустріч. Я буду дуже сумувати. Якщо знайдеться вільна хвилинка, дзвони мені. Добре?

— Ти думатимеш про мене?

— Сонь, ти ж добре знаєш, що буду, — його низький голос стає ніжнішим, обволікає мене своєю чуттєвістю і навіть без його дотиків, з ніг до голови покриваюсь мурашками. — Я хронічно закоханий у тебе і цього вже нічого не змінить, навіть хижа бабуся з Варшави.