Розділ 11

Соня

— Відпусти мене, чортяко дикий! Тимуре, не смій ось так зі мною! Я тобі не лялька! — брикаюсь, звиваюсь, а він… він шльопнув мене по дупі на очах у всіх. Клянуся, я ніколи в житті не червоніла, а сьогодні раптом стала густо-помідорного кольору. Добре, що при цьому освітленні палаючий колір мого обличчя нікому не впадає у вічі. Боже, як соромно. — Іди вибери собі іншу для своїх розваг! Адже тобі це не складе труднощів!

— Так, звісно, для мене зовсім не проблема підчепити будь-яку кралю в цьому залі, — саджає мене на м'який диван, затискаючи в кутку. — Тільки мені це вже на фіг не потрібно, Сонь. Не цікаво. Мене більше цікавить, що в тебе зараз відбувається в голові. Я тобі вже казав, що змінився. Скіф, який бігає за кожною симпатичною жіночою попкою — розчинився у минулому. Тепер я зрілий, мужній, крутий і, чого приховувати, вимогливий. Тепер я, як і раніше, можу, але не хочу з будь-ким. Може, я став більше цінувати себе. Як ти вважаєш, Олеже, я правий? — Киває своєму співрозмовнику з зухвалою усмішкою. — Дозволь познайомити, моя дівчина Соня.

— Твоя дівчина? — пирхає той. — Надовго?

— Сподіваюся назавжди, якщо не запиляємо один одного до смерті. Напевно, треба представити тобі принцесу повністю. Прошу любити та шанувати — Софія Ольшанська!

— Тобі як пороблено, так і тягне до цієї сім'ї, — хижо вишкірився цей мутний тип, прискіпливо мене роздивляючись. — Для рідні та дуже близьких друзів я Олег, а для всіх інших і ворогів я Якут, — простягає мені руку. — А ще я власник закладу для таких розбещених сцикух як ти, тобто я господар цього клубу, — мені він дуже не подобається, я не хочу з ним знайомитися і тиснути йому руку. — О, ще один важливий нюанс, я зведений брат Скіфа, неприємний тип, який частенько витягував твого хлопця і твого брата з лайна, — його рука все ще демонстративно тягнеться до мене. Він чекає. Для мене це груба провокація, але Тимур на це ніяк не реагує. Подумавши трохи, все-таки коротко, ледь торкаючись, потискаю його долоню, і він тут же втрачає до мене всякий інтерес.

— Я зараз ляпну неприємну для тебе річ, Скіфе, але навіщо тобі ця розпещена фурія з позолоченою ложкою в роті і купа проблем, які до неї додаються. Тобі потрібна спокійна, розумна баба, яка й обніматиме тебе міцно і стоятиме за тебе до кінця.

— Знаєш, як кажуть класики? Любов зла, — хмикає Скіф. — Вона вибирає жертв навмання, не питаючи їхньої згоди. Люблю я цю фурію. Її одну тільки й кохаю, але по ходу мені ще не раз прийдеться це довести. Так, Соню?

— Я з тобою не розмовляю! — Ображено кидаю у відповідь.

— Добре, коли ти мовчиш, ти теж дико сексуальна. Ще й дується, ти подивися. Навіщо тобі стосунки, якщо ти запросто можеш звалити на ніч до клубу? — Скіф замість того, щоб почати заспокоюватися, тільки ще сильніше розпалюється. — Адже ти в курсі які тут пасуться хлопці? А я знаю, сам таким колись був. Вдув і забув. Ти мене дуже неприємно здивувала, Соню. Одне діло якби ти попередила чи пішла разом зі мною…

— Я тобі дзвонила! Досить на мене наїжджати, ти теж розсівся тут серед тих, хто крутить задом перед такими незрівняними, як ти! — Шиплю, хапаю його склянку з водою і випиваю залпом більше половини. Треба ж, прийшов у нічний клуб і замовив собі воду. А він і справді змінився.

— Я зустрівся тут з Олегом у зручний для нього час, щоб вирішити дуже важливе для мене питання. А ось тебе несе зовсім не в той бік, Соню, — суворий, серйозний, сидить поруч, але навіть не торкається мене.   

— Тимуре, я не хочу сваритися. Мене витягли дівчата розвіятись, мені до місцевих хлопців немає ніякого діла. Просто я не очікувала тут тебе побачити. Тому й психанула, бо звикла тебе ревнувати. …Надто багато емоцій. Але я ніколи не грала, — опускаю очі, у грудях тисне, на обличчі пожежа. Він змусив мене зізнаватись йому при сторонній людині. — Я справді кохаю тебе, як ненормальна, — стискаю під столом кулаки, ніби хочу стримати свої емоції та спробувати заспокоїтись. Моя образа на нього дорівнює бажанню не сваритися. Тому щосили намагаюся взяти себе в руки. Нарешті, мій коханий кароокий паршивець теж відтанув, простяг руку і обійняв мене, притискаючи до себе. Спочатку обережно цілує у скроню, потім у куточок губ, дуже ніжно та стримано. Теж видно не хоче демонструвати свою одержимість.

— Яка мелодрама, — розтягує губи в посмішці Якут, але він чомусь здається мені небезпечним, навіть коли посміхається. — Бракує тільки запаху ванілі, мильних бульбашок та рожевих бантиків. Все так сюсі-пусі навіть солодко. Скіфе, тебе там точно не підмінили?

— Просто ти жорсткий цинік, хам та егоїст, — кидає йому у відповідь напівжартома Тимур, продовжуючи притискати мене до своїх широких грудей.

— Ха, тепер це називає одним словом — реаліст. Правильно, я не вірю в кохання, бо це все гормони та дефіцит уваги. А ще розкручений бренд. Людство заробило на коханні купу бабла.

— Я з вами не згодна! — Вирвалося в мене.

— О, а ми на «ви»? Як мило, — цього разу його посмішка змінилася, стала людяніша чи що. — Навіть якщо ми сперечатимемося до посиніння — я не здамся. Он Скіф знає, я ніколи не здаюся, навіть якщо спіткнувся, — підморгує Тимуру, обмінюючись із ним багатозначним поглядом.

— Я думала, що в тебе крім мого брата Данила нікого ближче і немає, — дивлюся на свого шибайголову і хочу знову побачити ніжність в його очах. Але натомість мені знову відповідає Якут.

— У цьому світі Данило Ольшанський йому справді як брат, а от у іншому світі в нього є я.

— У якому іншому? — я здогадуюсь, але мені цікаво чи назве він речі своїми іменами.

— У закулісному, золотце, — крижаний погляд знову стає хижим.

— Кримінальному? Тобто ти пов'язаний з бандитами? — ловлю погляд коханого хлопця. — Скіфе, я хочу знати про тебе більше, тебе справжнього, — додаю пошепки і бачу, як у його погляді бажання поділитися бореться із сумнівом. Що ж ти приховуєш? Дурень, я все одно любитиму тебе, які б секрети не стояли в тебе за спиною.