Тимур
— Друже, ти колись потрапляв у сексуальне рабство? — Плюхнувшись на диван, спостерігаю, як Данило збирає валізу. Як можна бути таким акуратистом? Іноді мене дратують манери Ольшанського. Інша справа я! Абияк швиденько запхав в сумку білизну і пару чистих футболок та вперед. Головне презики не забути.
Почувши моє запитання, Даня пирхає, не обертаючись:
— Ти вічно, як ляпнеш! Знов твої жартики чи програв себе у карти?
— Що? Ні, звичайно! Я ніколи не роблю таких ставок, я надто дорогоцінний, — іржу, згадуючи нашу ранкову розмову з Майєю. — Мене обігнали на трасі. Прикинь! Мене, затятого гонщика, обігнала дівчина! Я в шоці. Ми посперечалися на бажання, і вона видала таке... два місяці я сплю лише з нею.
Зиркнувши на мене, Данило хитає головою, підходячи до бару. Його це мало дивує, ми із ним стільки разом всього пройшли: універ, армія, тепер ось спільний бізнес. Він мені як брат, лише йому я можу вивертати своїх демонів навиворіт, знаючи, що друг не засудить, бо він сам не святий.
— Скіфе, навіть не знаю, жаліти тебе чи радіти за тебе, — хлюпнувши нам по краплині віскі, простягає мені склянку. — Що ти витворяєш із цими дівками. І хто щасливиця?
— Майя. Та довгонога брюнетка зі шрамом на підборідді. Гаряча штучка, зухвала, люблю таких. Куди зібрався?
— Хочу відвідати сестру. Обіцяв Соні, що ці вихідні ми проведемо разом. Вона сумує за домом і сердиться, що ми з батьками вмовили її навчатися в Англії. Ти ж знаєш Соньку, вона як заведеться бубоніти, півроку мізки клепатиме. Бачте, всі її друзі залишилися в Дніпрі, каже, що вона ненавидить лондонський туман, через який… Стривай, зараз згадаю дослівно: «через цю вогку бридоту мої локони розкручуються і висять соплями», — замислившись, Даня хмикає. — Дівчата люблять вигадувати собі проблеми.
— Ти просто зобов'язаний взяти мене з собою, — кидаю з найсерйознішим виглядом. — О котрій у тебе літак? Спробую дістати квиток. Зі мною вам буде веселіше. Навіть не думай відмахуватись. Я теж давно не був у Лондоні і не бачив твою нестерпну сестричку.
— Мій літак о восьмій. Та вже знаю, як «весело» з вами буває. Ви знову гарчатимете один на одного, Сонька буде скривджено пирхати, а ти з неї кепкуватимеш. Вона мене приб'є, якщо я візьму тебе з собою, — бачу, що Даня вагається. Йому зі мною однозначно буде прикольніше, відправивши нашу студентку спатоньки, ми можемо відірватися в якомусь місцевому клубі, підчепивши собі кралечок, зазвичай ми з Ольшанським розважаємось на пару. І я вирішую дотиснути, щоб у друга не залишилося сумнівів.
— Дань, буде драйвово, відтягнемося, як завжди, погульбанимо, помацаємо худосочні сідниці англійських красунь. Сонька насправді обожнює наші з нею словесні баталії, вона тільки того й чекає, коли в мене можна буде метати шпильки та плюватися отрутою. Погодься, зі мною кожна компанія стає яскравішою та колоритнішою. А якщо я ще й заспіваю, європейські сноби одразу почнуть гуглити про Україну. Пам'ятаєш, як я довів до сліз тих шведів піснею «Ніч яка місячна»?
— Пам'ятаю. А ще я пам'ятаю, як того ж вечора ти побився з арабами, і я, намагаючись розтягнути вас, теж отримав по морді. З тобою справді гульки колоритніші, — усміхається Данило. — А як же твоя рабовласниця? Вона тебе відпустить?
— Я домовлюся з Майєю, жінки люблять на мене чекати, — схоплююся на ноги. — Тоді я до себе, швиденько зберуся, побачимось в аеропорту!
— Навіжений! А ти певен, що дістанеш квиток?
— Ти ж знаєш, як я вмію домовлятися, — підморгнувши другові, зникаю за дверима.
Насправді мені захотілося скласти йому компанію не тому, що мені в кайф потинятися лондонськими клубами, моя мета побачити Соню. Я таємно одержимий цим дівчиськом, молодшою сестрою мого найкращого друга, мене до неї нестримно тягне, незважаючи на те, що кожна наша зустріч залишає чергову скалку в моєму серці. У Соньки гострий розум, гостренький язичок і нестерпний характер. Вона для мене табу, як неприступна фортеця, як заборонений плід, на який я почав пускати слину, побачивши її того дня, коли вона збиралася на свій випускний. Між нами тоді вибухнула шалена хімія! Їй вісімнадцять, мені двадцять шість. Минуло два роки і нічого не змінюється — мене тягне до неї з непереборною силою. А її сірі очі щоразу спалахують таким дивним вогнем, начебто вона хоче мене спочатку поцілувати, а потім прибити. Це єдина таємниця, яку я приховую від свого друга. Даня не в курсі, що мені аж так подобається його сестра. Якщо він дізнається — відірве мені голову. Для родини Ольшанських такий босяк, як я, недостатньо гарний, щоб народжувати від мене спадкоємців. Тому я тихо млію і плекаю надію, що одного разу в моєму житті щось зміниться або що Сонька втріскається в мене по вуха і ми разом втечемо на край світу.
Швидко збираю сумку та роблю дзвінок касирці, яка працює в аеропорту. Життя навчило мене заводити корисні знайомства і я в цій справі молоток, моя комунікабельність заслуговує на окрему нагороду, бо я вмію знаходити спільну мову з людьми, особливо з жінками. Тому те, що для інших неможливо — для мене стає цілком реальним завдяки моїй харизмі.
Після того, як збори закінчені, заїжджаю до Майї, такі розмови потрібно вести, дивлячись очі в очі, тоді ефект крутіший і дівчата готові погодитися на все. …Ну, нехай не всі дівчата, і не на все, але переважно це спрацьовує. Принаймні з Майєю точно прокотить, бо вона мене хоче, ось вже два тижні закохана в мене, як кішка. А я паршивець у неї не закоханий, але все одно збираюся здатися їй у двомісячний полон, може, наш з нею сексуальний марафон змусить мене охолонути до Соні і моє заборонене кохання мене, нарешті, відпустить. От тільки зганяю до Лондона, побачу її востаннє і знову спробую забути.
— Привіт, не чекала так скоро? — широко посміхаюся, як тільки Майя відчинила мені двері.
— Тимуре, ти завжди тут бажаний гість, — муркоче вона у відповідь, грайливо примружившись. — Заходь.
#431 в Жіночий роман
#1470 в Любовні романи
#720 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 29.12.2022