Розділ 37

 Крістіан

Кріс поспішав додому вперше за все своє життя. Так не хотілось лишати Кару вранці. Мало не вперше він майже махнув рукою на всі обов’язки та всі світи. Проте наполегливі вимоги дядечка не лишили можливості це зробити. Звісно, події, що відбувались напередодні потребували уваги Кріса. Не дядькові ж розгрібати все. І варто пояснити, що саме сталось. Бажано так, аби він не наказав знести голову племіннику просто на місці.

Це була нелегка розмова. Король майже наважився позбавити Крістіана всіх привілеїв. Проте до привілеїв докладались обов’язки, котрі на себе брати не хотів ніхто в цьому королівстві. Тож, Ренфолда не стільки пробачили і помилували, скільки не ризикнули позбутись.

Загалом, почувався Крістіан виснаженим. І єдине, що гріло, що Карина десь там вдома чекає на нього. Це було дивне, незвичне, але дуже приємне відчуття. Воно гріло й окриляло одночасно. Чи не вперше Кріс почувався щасливим.

Двері відчинились беззвучно. Погляд пробігся по кімнаті. Проте бажаного магістр не знайшов.

Натомість в кріслі завмерла мати, зі склянкою терпкого міцного війра.

– Якого дідька ти тут робиш? – зірвалось розлючене з уст.

На плечі навалилось всією тяжкістю передчуття чогось паскудного. Невиправного.

– Не можу навідати власного сина? – невинно поцікавилась мати.

– Де Кара? – процідив розлючено Ренфолд.

– Звідки мені знати? – байдуже повела плечем принцеса. – Ці іншосвітянські дівки такі… мінливі. Я не маю слідкувати за кожною твоєю…

Її високість не договорила, проте вираз її обличчя сказав за неї все, про що сама Аурена промовчала.

Кріс стиснув розлючено кулаки, впився в матір пронизливим поглядом і звично скинув брову, вимагаючи пояснень.

Кілька ударів серця і витримка матері дала таки тріщину.

– Гаразд, – все ж зірвалась мати, стукнувши по столику майже порожньою склянкою. – Я просто розплющила їй очі. Вона захоплення, а не пара тобі. Ти перебісишся і зрозумієш, що я маю рацію. Одружишся з гідною дівчиною…

– Досить! Замовкни і послухай мене, – рявкнув Кріс так, що принцеса здивовано завмерла, так і не закривши рота.

Вона вже точно не очікувала подібної поведінки та грубощів від власного сина.

– Як ти смієш, так зі мною розмовляти? – промовила здавлено.

– Ти інакше не розумієш! Не чуєш, що я тобі намагаюсь сказати вже довгий-довгий час. Я не одружусь ні з ким, кого б ти мені не підібрала. Мені чхати на трон, чхати навіть на це королівство. Я не збираюсь реалізовувати твої амбіції ціною власного життя та щастя. Ціною власного кохання. Проте, значення цього слова тобі, здається, взагалі не відомо.

– Крістіан! – намагалась привести до тями сина Айрена. 

– Досить, я сказав! Хочеш трон? Сідай на нього сама. Хочеш весілля – виходь заміж. Хочеш влади – здобувай її. Я в цьому жодної участі не братиму. Мені набридло це тобі доводити. І якщо навіть цього разу ти мене не почуєш, то нам немає про що говорити взагалі.

Принцеса стиснула губи. На очах блиснули сльози, проте вона швидко себе опанувала, скинула підборіддя.

– Ти занапастиш себе, – промовила вона ледь чутно.

– Сам! Я це зроблю сам, мамо. Без твоєї турботи та участі. Сподіваюсь, ти здатна усвідомити, що я достатньо дорослий, аби вирішувати за себе?

Аурена завмерла, мов перетворилась на мармурову статую. Але чи то осягнула, що саме їй намагався донести син, чи просто вирішила не розвивати скандал, і кивнула, приймаючи його слова. 

– Отже, мамо, почнімо спочатку. Що ти тут робиш?

– Хотіла поговорити про весілля, – відвернувшись та спрямувавши погляд у вікно, зізналась через силу мати. – Але вже не хочу.

– Це дуже добре, – кивнув розлючений Кріс. – І… Де Кара?

– Не знаю я! – рявкнула Аурена. – Пішла. Певно до себе. Вигляд вона мала той ще. Навряд, вештається академією.

– Дякую. Виявляється, часом навіть з тобою можна підтримувати діалог, – усміхнувся холодно Кріс. – Сподіваюсь, що більше нам не доведеться повертатись до цієї неприємної розмови?

Аурена судомно вдихнула, ніби от-от розплачеться. Але відповіла рівно:

– Звісно, синку. Я більше не лізтиму у твої справи. Сподіваюсь, ми обоє про це не пошкодуємо.

– Дуже радий це чути. Гарного дня, ваша високосте, – проігнорувавши ядучий коментар, промовив Крістіан, вже відкриваючи портал в кімнату Карини.

В кімнаті студентського гуртожитку нікого не було. Трохи безладу, розірвана сукня на вішаку. Ковдра з кімнати Кріса, що ще більше розлютило магістра. Це виявляється Аурена виставила Кару, як та була – в розірваній сукні. Від думки про те, що відчувала дівчина, крокуючи академічними коридорами в такому вигляді, захотілось повернутись і придушити принцесу. Проте це почекає. Спершу потрібно знайти Кару. Пояснити їй все. Розповісти те, що варто розповісти давно.

Але тут навіть запитати не було в кого. Аж поки хвариш не стрибнув на підвіконня. Запищав, заметався. І от тепер стало дійсно моторошно.