Розділ 32

Крістіан

– Посміхніться, будь ласка, ваша високосте, – крізь натягнуту, приклеєну посмішку попросила Сесіль, виконуючи чергове па та поглядаючи на Крістіана з виразом щастя та радості.

Приголомшлива гра. Крістіан міг лише, стоячи, аплодувати такому феноменальному вмінню тримати себе в руках. Певно навіть похвалив би колишню наречену, котру так нав’язувала йому матір, якби міг зосередитись на партнерці по танцю, а не стримувати себе, щоб не поглянути в той бік де застигла Кара.

– Я виконую свою обіцянку, – пробубнів нітрохи не щасливий Кріс. – Вам не варто вимагати від мене більшого.

Посмішка Сесіль здригнулась. Лише на мить. І вже наступне па дівчина виконувала чітко та граційно.

– Ідеальний танець, – з придихом промовила вона.

Гарний, можливо, але далеко не ідеальний.

У Кріса було власне бачення ідеальності. Достатньо було б просто замістити Сесіль Карою. І далі… далі вона могла б лаятись, вставляючи свої незрозумілі слова, що не мають ані перекладу, ані аналогу у рідній мові Кріса. Вона б точно кілька разів наступила йому на ногу: при чому раз ненароком, а решту – навмисно, просто аби його позлити. І вони обоє не обов’язково потрапляли б такт. Але от той танець точно мав би бути ідеальним.

Замріявшись, Кріс навіть посміхнувся власним думкам.

– От бачите, а усміхатись не так вже й тяжко, – проспівала вмить Сесіль, сприйнявши цю мрійливу посмішку на власний рахунок.

– Було б куди легше, якби цей фарс скінчився, – зронив Кріс мимохідь мазнувши поглядом по залі, вихопивши обличчя Кари з натовпу та знову закружлявши в такт музиці.

– Ну, це була домовленість. Одного танцю досить, аби на мене не дивились, мов на смертельно хвору і не шепотілись поза спиною. Ти ж уявляєш, що саме про мене говорили б, якби… Винною б все одно була я. Не важливо, хто саме розірвав би заручини. Чутки – страшна річ.

І все це Сесіль говорила з таким виразом абсолютного щастя на обличчі, що ніхто довкола навіть не засумнівався в тому, що закохані воркочуть, мов голуби. 

Дівчина однозначно била на жалість. Кріс чудово це розумів, адже не раз бачив та чув щось подібне,  коли жінка була злочинницею і намагалась хоч так уникнути покарання, чи хоча б пом’якшити його. Тому магістр не вважав за потрібне взагалі реагувати на її слова.

Страшенно закортіло все це припинити. Він вже шкодував, що взагалі погодився на цей танець. Проте, слово мусив тримати. Якщо обіцянками розкидатиметься племінник короля, не виконуватиме їх, то хто взагалі в цьому королівстві буде тримати слово?

Але, ніхто не домовлявся з ним, що вся увага буде прикута до партнерки. І цією неточністю в домовленості Крістіан користувався досхочу.

Раптом музика здригнулася – хтось з музикантів взяв невірну ноту. А за мить обірвалася, залишаючи ошелешені пари в  незручному положенні. 

Люди загомоніли, кидаючи невдоволені погляди на оркестр. 

Кріс теж не втримався, але нічого незвичайного не помітив. Окрім змазаного руху біля тераси, що вела в сад. 

Недобре передчуття охопило його.

“Нар! – викликав він по внутрішній лінії спеціального зв’язку Аннара. – Нар, ти потрібен терміново! І Урафа прихопи,  – згадав Кріс того, хто за планом мав чатувати саме в потрібному квадраті, – де він у біса вештається?!”

– Що сталося? – запитала поряд збентежена Сесіль.

Але Крісу було не до пояснень. Здавалося, весь гарно продуманий ними план летить в Хаос. Вони спеціально залишили лазівку, в пастку якої мав потрапити вбивця, але щось знов пішло не так. 

Кріс заплющив очі та подумки спробував дотягнутися до Кари. Полегшено зітхнув, відчувши відгук маячка та емоції дівчини – збентежена, схвильована, чимось засмучена, але налаштована рішуче, і заспокоєно видихнув – надто далеко дівчина була від подій, що привернули його увагу, в іншому кінці зали. 

Магістр різко розвернувся та рушив до тераси, розрізаючи збентежений зал, мов ніс корабля неспокійне море.

Люди поспіхом розходились перед ним. Але чим ближче він підбирався до тераси, тим більш спантеличеними вони виглядали. 

Вже за крок він помітив її – сіра сукня, здоровенні окуляри з розбитим склом, і розпатлане волосся, перемазане пилом та попелом. Вона ледь стояла на ногах, тримаючись за підвіконня. 

– Панно Ойрон? Вам зле? – наполегливо вкотре запитав Ураф, намагаючись підтримати панну.

Але та лише зашипіла на нього, а потім її очі наштовхнулися на Кріса і вона, наче навіжена, кинулася до нього:

– Ви маєте… маєте… зупинити її… Вона тут… Це все вона, я тут ні до чого… Я не знала, що так… вийде, – випльовуючи кожне слово, сумбурно бурмотіла вона, з останніх сил вчепившись в його руку.

– Заспокойтесь, панно. Зараз ми присядемо і ви мені все розповісте, – заспокійливо мовив Кріс, помічаючи, що зморшки на обличчі у бібліотекарки стали виразнішими, шкіра посіріла, а очі зблідли – характерна ознака спустошення магічного резерву.  

– Кріс? – він обернувся на Нара, що наближався разом з Хельдою. 

– І ти тут. Добре. Хельдо, допоможи їй, – наказав, легко віддираючи руки панни Ойрон від себе та вмощуючи її на тоненькій софі, що стояла біля входу на терасу.