Розділ 30

Вечірня прохолода обіймала місто. Опускалась сизим туманом на дахи будинків, спорожнілі вулиці, тягнулася від тихої неквапливої річки столицею. Два місяці майже зійшлись в одне вечірнє світило, невідворотно наближаючи час і балу, і завершального ритуалу.

Місто мало б затихати, проте не напередодні щорічного балу. Передчуття важливої події дзвеніло в повітрі збудженими, радісними голосами дівчат, що готувались до, часто, першого представлення до вищого світу. Гуділо тихими обговореннями хлопців, що натомість мали більше практичні цілі – приміром, укладання потрібних зв’язків, що в майбутньому стануть для них рушієм до кар’єрного зростання.

Крістіан лише мазнув поглядом по зграйці студентів, котрі навіть не помітили появи магістра та продовжили захоплено щось обговорювати, розмістившись на лавці навпроти входу до гуртожитку.

Зрештою, Кріса студенти цікавили не більше, ніж він їх. Кари серед них не було, тож загострювати увагу на молоді і потреби не виникало.

Магістр швидким кроком подолав хол, вибіг східцями на потрібний поверх. Можна було просто відкрити портал в її кімнату і не витрачати зайвого часу. Проте чомусь мало не вперше, Крісу захотілось зробити все нормально, правильно. А не вломитись до дівчини, навіть не запитавши в неї на це дозволу.

Короткий стук у двері. Миттєвості тиші. І все ж двері прочинились і на порозі показалась Карина і в очікуванні витріщилася на Крістіана. 

– Дозволиш? – запитав Кріс, усміхнувшись.

– Щось сталося? – отямившись, запитала дівчина, ширше прочиняючи двері. 

– Обов’язково має щось статись, аби я міг до тебе навідатись? – з легкою усмішкою поцікавився Кріс, проте все ж прослизнув у кімнату та дочекавшись, поки Кара зачинить двері, запитав: – Не рада мене бачити?

– Це… доволі… неочікувано, – запинаючись на кожному слові, визнала дівчина.  

– Завтра бал. Дівчата зазвичай хвилюються перед першим виходом у світ. От… вирішив поцікавитись, як ти почуваєшся… – ухильно відповів Кріс.

Зрештою, розповідати, що насправді магістр хвилювався куди більше. В першу чергу через те, що Кара, як і всі інші проклятійники, була в небезпеці. І від одної думки про те, що з нею може щось статись йому кортіло рознести пів столиці. 

– Добре почуваюся, – кивнула Кара. – Чай будете? 

– Буду, – усміхнувся магістр, не чекаючи запрошення, присів на диван та, намагаючись не видати тривоги, спостерігав за швидким діями дівчини, наполегливо ловлячи її трохи спантеличений погляд.

Кара ж, замислившись, зосереджено готувала чай, уникаючи дивитися на нього. 

– Є якість зрушення в пошуках вбивці? – поцікавилась нарешті, коли Кріс вже не витримував напруженої тиші.

– Певні, – скривився Кріс, ніби від зубного болю. На жаль, ані Аннар, ані Єйр не досягли жодних успіхів у пошуках бібліотекарки. А, враховуючи наближення того самого дня, якого навіть в Хаосі чекають з нетерпінням, то обставини грали точно не на руку слідчим. – Проте… будь обережна на балу. Звісно, охорона палацу буде пильнувати. Але…

Крістіан не договорив, дозволяючи Карі самій додумати та оцінити серйозність ситуації. 

– Буду, – усміхнулась вона, повторюючи хвилину тому сказану ним фразу, відтворюючи інтонацію, з якою він погодився на чай. 

Кріс зітхнув. Варто було б розповісти їй все, попередити, напевно. Але він не був настільки впевнений у власних висновках. Погляд ненароком впав на стос акуратно зіставлених книг, що лежали на столі.

– Ти встигла навідатись і бібліотеку? – з насторогою запитав він. – Сьогодні?

Кара обернулася,  простежила за його поглядом і кривувато посміхнулася:

– Не встигла. Це мені презентували за “гарну поведінку”, разом з завданням написати до ранку доповідь. От тільки тему тієї самої доповіді ніхто не озвучив. 

– Презентували? – сухо запитав Кріс.

– Мене нещодавно відвідала пані Ойрон, – знов посміхнулася Кара, простягаючи йому теплу від чаю чашку. 

Їх пальці на мить зустрілися, торкнулися, ділячись теплом. І Кріс поспіхом прибрав руку, хоча затримати цю мить хотілося якнайдовше. Але тоді всі думки з голови витіснить Кара… 

– Принесла увесь цей стос. Ще й так наполегливо, наче чогось від мене хотіла…

Дівчина запнулась, але продовжувати не стала. Натомість повернулася до столу, підхоплюючи вже свою чашку та невеличку тарілочку з печивом. 

Крістіан напружився, ледь втримавши невимушену усмішку на обличчі, клацнув пальцями, непомітно накриваючи щільним магічним куполом книги.

– Більше вона тобі нічого не приносила? – запитав він, пильно глянувши на дівчину.

– Ні. Але…  Це було так… дивно. – вимовила Кара, нарешті підібравши потрібне слово.

Кріс скрипнув зубами. От і знайшлася невловна бібліотекарка. Залишилось тільки з'ясувати, куди вона поділась після відвідин Кари? І чого хотіла від дівчини? 

– Ви і її підозрюєте? 

– Ми підозрюємо усіх, – невизначено промовив Кріс. – На жаль, виключати не можна нікого. Менше з тим, у випадку, якщо вона якось намагатиметься з тобою зв’язатись, дай знати мені чи Аннару. Хочу поставити їй кілька запитань.