Розділ 29

Крістіан

– Ти не можеш так вчинити! – продзвенів коридором академії високий від гніву голос Сесіль Ефрек.

Нечисельні студенти, що запізнювались на пари, оглянулись на дівчину, та швидко відшукали поглядами того, кому саме були адресовані ці емоційні слова. Проте, помітивши темного, як грозова хмара, магістра, вмить зникли за дверима аудиторій.

Крістіан зло скрипнув зубами.

Не було жодного сумніву, що це чергові інтриги матері. Давити на совість та жалість до покинутої нареченої? Це було в її стилі. От тільки Крістіан не збирався більше поступатись власними планами та бажаннями, заради ефемерних планів матері.

У кілька кроків здолав відстань, що їх розділяла, підхопив дівчину під лікоть та, штовхнувши найближчі двері, зайшов у приміщення.

Ним виявилась невелика комірка, густо заставлена приладдям для прибирання. Настільки щільно, що лишалось хіба кілька кроків аби не зіштовхнутись носами.

– Ти не можеш… – вже не так впевнено, зі сльозами на почервонілих очах, промовила Сесіль з благанням поглянувши на вже колишнього нареченого.

У жовтуватому світлі магічного світильника її шкіра задавалась восковою. Відчувалось, яким ударом стала для неї новина про розрив. І в душі магістра таки колихнулось щось, схожу на жалість. Проте… Проте не він все це придумав. І не він обіцяв золоті гори.

– Можу, Сесіль, – зітхнувши, розбив останню надію дівчини Крістіан.

Чи почувався він від цього жорстоким? Було б брехнею, якби він сказав, що це не так. Проте, так було краще для них обох.

– Чому? Навіщо ти так? Все ж було узгоджено… – пробурмотіла вона. Певно намагалась щось іще додати, але просто схлипнула і затихла, опустивши погляд.

– І це велика помилка, – примирливо поклавши долоні їй на плечі, аби заспокоїти, промовив Кріс. – Цей шлях приведе всіх у прірву, з котрої ми не зможемо вже вибратись. Тож… варто добре подумати, перш ніж робити перший крок. 

По всьому, Сесіль не дуже зрозуміла, що саме хотів цим сказати Кріс. Для неї цей шлюб означав лише статус, можливо навіть корону, проте не все те, що слідувало б потім. І вкотре Кріс усвідомив, наскільки правильним було рішення.

Варто зізнатись, що почуття до Карини просто зараз врятували від занепаду ціле королівство. І якби поряд не стояла дівчина в сльозах, то Кріс навіть дозволив би собі усміхнутись цьому усвідомленню.

– Але… але… я… – Сесіль знову здійняла погляд, стиснувши в кулаках тканину форменої спідниці. – Я кохаю тебе!

Видавила з себе і знову опустила очі додолу.

– Ні, Сесіль, не кохаєш, – зітхнув Крістіан, зважуючи кожне слово, мов на терезах. – Ти звикла до думки, що маєш стати моєю дружиною. Маєш любити та поважати чоловіка. І точно так би кохала будь-кого на моєму місці.

– Ні! – скрикнула вона.

– Так, – точно таким же спокійним зваженим тоном заперечив Кріс. – Повір мені. Кохання має різні форми. Воно – вода, тихе й спокійне, проте часом бурхливе й небезпечне. Воно – вогонь, що зігріває і обпалює. Воно – повітря, що наповню легені, і б’є з усієї сили ураганом. Воно – земля, що під твоїми ногами. І яким би воно не було, які форми не набувало, ти просто не уявляєш, як міг жити без нього “до” та чи зможеш жити, якщо втратиш. Тож… – Кріс підчепив підборіддя колишньої нареченої, та поглянув прямо в очі. – Постав собі питання, чи дійсно те, що ти відчуваєш – кохання? В тобі говорить образа, злість, проте це не має нічого спільного з коханням. Ти навіть не знаєш мене.

Сесіль набрала повні груди повітря. Певно хотіла заперечити, проте видихнула і промовчала.

Лишалось сподіватись, що вона дійсно зрозуміла, що Кріс хотів їй сказати. Чи хоч обдумає його слова.

– Гаразд, – зрештою зітхнула дівчина. – Хай буде так. Проте… Я можу попросити про останню послугу?

Крістіан не встиг полегшено видихнути, як знову напружився.

– В межах розумного, – застеріг він.

– Звісно, – зронила вона тихо. – Я можу просити тебе не розповсюджуватись про наш розрив? Та удати на балу, що ти все ще моя пара?

За інших умов Крістіан не вагався б та пообіцяв би таку дрібничку. Проте на балу буде й Кара. Важко уявити навіть, якою буде її реакція. Щось підказувало, що Кріс точно обзаведеться якимось новим щирим побажанням чогось дуже доброго. Але якщо й не так, то… магістрові менш за все хотілось засмучувати її в цей день. Та й у будь-який інший.

– Ні. Я не вдаватиму, що ми пара, – мотнув головою магістр.

– Звісно… – зронила Сесіль. – А хоч один танок ти мені пообіцяти здатен?

Крістіан задумався. Ще раз уважно глянув на колишню наречену. І зрештою кивнув.

Від одного танцю точно нічого страшного статись не повинно.

– Добре. Один танок  точно твій, – промовив він упевнено.

– Дякую, – зронила дівчина.

Певно, слід було сказати ще щось. Проте Крістіан просто зробив ті півкроку в бік, що дозволяла захламлена комірка, аби дозволити Сесіль вийти.

– До зустрічі на балу, – ввічливо попрощався Кріс.