Розділ 27

Крістіан

Приймальня його величності мало нагадувала робочий кабінет. Світле просторе приміщення з фонтаном, квітами та музичними інструментами, котрі покинули музики, котрих довелось мало не силоміць виставити для приватної розмови з правителем. Стіна навпроти королівського столу виконана повністю зі скла, за яким плавали дрібні різноколірні рибки. Його величність заспокоював їх хаотичний постійний рух. Кріса ж навпаки – дратував.

Сам король вальяжно розвалився на широкому м’якому кріслі, ліниво хрумкаючи стиглими фруктами, прискіпливо вибираючи їх з великої тарілки на робочому столі.

І жодних тобі стосів документів, заяв, погоджень, яких у самого Кріса збиралась сила силенна лише за день.

Висока блондинка з зеленими, мов смарагди, очима, правильними тонкими рисами обличчя та пишними формами, плавно присіла на підлокітник королівського крісла, попри те, що сам Кріс наразі намагався довести королю, що бал потрібно скасувати. Її з кабінету виштовхати не вдалось, на жаль. Вона вдавала, ніби їй байдуже до розмов дядька та племінника, проте Крістіан час від часу відмічав уважний серйозний погляд, котрий вона кидала на магістра. І Кріс мимохідь помічав, як в її грудях, там, де мало б знаходитись серце, пульсує темно фіолетовий згусток магії. Він ще не розібрався, що б то мало означати, проте навіть без усвідомлення своїх нових вмінь, можна було здогадатись – нічого доброго.

А от сам король ледь слухав. Здавалось, що останніми роками все, що цікавило його величність знаходилось на дні келиха, тарілки та під тонкими шовковими ковдрами королівської спальні. Це відбилось і на його фізичному стані. Колись сильний, стрункий та гарний чоловік перетворився на старого борова. Якщо, звісно, можна порівнювати короля зі свинею. 

Зазнали змін і стосунки королівського подружжя. Та що там – цілої сім’ї. Королева намагалась не показуватись чоловікові на очі. Нащадок трону взагалі вважав за краще не відвідувати палац. Чутки ширились. Народ нервував. Комусь затикали роти, але всіх мовчати не змусиш.

– Виключено! – різка відповідь після довгого мовчання короля змусила здригнутись вартового, що незмінно стояв поряд з входом до приймальні та скрипнути зубами Кріса. – Бал відбудеться.

Король одного з наймогутніших людських королівств континенту недбало махнув пухлою рукою, ніби намагався відмахнутись від настирливої мухи. Він не любив складнощів, не звертав уваги на те, що не вкладалось в його ідеальну картину світоустрою. Це завжди мав залагоджувати Крістіан. І складні неприємні рішення ухвалював також племінник. А його величність так само продовжував сидіти на троні, ліниво пощипуючи за дупу одну з багатьох коханок, та гризти неркун, розбризкуючи солодкий сік на розшиту золотом сорочку.

Важко не дратуватись, коли бачиш таке недбале ставлення до народу, котрим мав би опікуватись волею богів та правом крові.

Крістіана безмежно злило таке становище. Настільки, що часом він навіть подумував, що не така й погана пропозиція матері, щодо захоплення трону. Проте за таким рішенням незмінно слідують темні часи смути, а за ними й війни. Мало хто з сусідів не скористається можливістю напасти на ослаблене смутою королівство.

Чи готовий був Кріс до такого розвитку подій? Певно, що ні! Ніхто не жадає війни на своїх землях.

Саме тому і мовчав, і терпів весь цей час смиренно виконуючи забаганки коронованого дядечка.

– Ваша величносте, – цідячи кожне слово крізь зуби, намагався донести до короля всю серйозність ситуації Крістіан. – Буде вельми складно уникнути жертв в такому випадку.

– От і подбай про безпеку присутніх. Це в твоїх силах та повноваженнях. Більш того – у твоїх обов’язках! – останні слова він кинув голосніше, ніби намагався придушити будь-які заперечення авторитетом.

Але Крістіан вже давно не бачив жодного авторитету в особі короля. Навіть очей не опустив, як годилось би. Чи може занадто був роздратований поведінкою та зарозумілістю родича?

– Я не всесильний, аби врятувати всіх! – прогудів магістр. – Вам як нікому відомо, що навіть найрідніших, ми часом не здатні убезпечити. – натякаючи на найболючіше – ганьбу матері, нагадав Кріс. – Що вже казати про натовп юних, досить жвавих студентів, які не усвідомлюють всю серйозність ситуації через її утаємничення. Хіба, якщо розплющити їм очі на неї?

Кріс говорив, а перед внутрішнім зором стояв образ Кари. Чи зможе він вберегти її, в разі чого? Чи вдасться убезпечити? Як би він не намагався, йому жодного разу ще цього не вдавалось. І це злило найбільше.

– Тільки спробуй! – від злості обличчя короля пішло білими плямами, на чолі виступив дрібний бісер поту. А фрукт в його долоні тріснув і розлетівся навсібіч. – Ніхто не дізнається про проблеми МОЄЇ академії! І ти потурбуєшся про це. Я не скасую святкування. Крапка!

– Але…

– Жодних “АЛЕ”. Йди і роби все, що вважаєш за потрібне. І бал має відбутись. І минути ідеально.

Кріс подумав, що от зараз мають піти погрози, після котрих він з чистим сумлінням просто облишить все, забере Кару, можливо навіть в її дивний світ, і зникне.

І от в такій послідовності йому навіть подобався розвиток подій. Якби не хробачок сумнівів, вроджене почуття відповідальності…

Проте його величності вистачило стриманості вчасно прикусити язика. І навіть вгамуватись.