Розділ 21

Крістіан

Цілительська, пронизана сонячним промінням, була насичена ароматами зілля та їдкого парфуму пана Грейтреха, що уважно оглядав непритомну дівчину, щось бубнів собі під носа та робив записи у великому зошиті. І ні дідька не пояснював.

Від чого у Крістіана майже уривався терпець. Чи може річ у тому, що він знову не спав усю ніч. Втома, хвилювання і безпорадність душили його, немов піщана змійка, кільцями скрутившись довкола шиї.

– Угу-угу, – сам собі кивав цілитель, пропускаючи потоки ніжно-зеленої магії вздовж всього тіла Кари.

– Що “угу”? – не втримався Кріс, подавшись вперед та обпершись на спину ліжка. – Ви хоч щось можете вже нормально сказати? Вона… дуже хвора?

Мимохідь, Кріс вкотре пообіцяв собі прибити клятого демона. При тому вдатись до найжорстокіших катувань – його ж пійлом напоїти, приміром.

– Хвора? – зрештою поглянувши на магістра поверх кругленьких окулярів в тонкій срібній оправі, перепитав старенький цілитель. – Ні. Виснаження. Втома. Майже вичерпано магічний резерв. Перехвилювалась до всього. От і…

При всьому сивенький приземкуватий дідусь-цілитель мав трохи хрипкий, але приємний голос та звичку в будь-якій ситуації розмовляти спокійно та виважено. І хоч це мало б заспокоювати, за задумом, Кріса така батьківська манера розмови тільки ще більше дратувала. Майнула думка відкрити йому портал у Хаос, а Карину забрати у палац, до материної цілительки. І тільки усвідомлення того, що принцеса адептці життя не дасть в стінах палацу – зупиняли його від таких радикальних дій.

– Чому тоді й досі не отямилась? – ледь стримуючись, аби не зірватись на звірячий рик, поцікавився магістр.

Не схожа вона була на дівчину, що от-от одужає і знову буде кидатись шкулькими фразами, як гном дротиками. Бліда, з синіми колами під очима, трохи посірілими губами, вона, здавалось, ледь дихала, не те щоб зараз от вже встала з ліжка.

І знову цей поблажливий погляд… 

“Він зараз точно дограється!” – подумалось магістрові.

– Бо я наклав кілька заклять: заспокійливе і снодійне, – пояснив цілитель. – Проспить до вечора, щонайменше. І вам би, магістре, я також радив настоянку та постіль. Інакше ляжете поряд.

– Дякую за пораду, – буркнув Кріс, але з місця не зрушив.

В душі змішувались страх за дівчину, що не розвіявся навіть після цілком оптимістичних слів цілителя, та почуття провини. Знав же, що вона десь та влипне. Треба було вирушити з нею. Тим паче, що скрик, котрий він почув, був не більш ніж жартом адептів. І от тепер Кріс почувався так, ніби він власноруч довів Карину до такого стану. Гірко та боляче…

Куди йти? Як її залишити?

– Як знаєте, – правильно зрозумівши плани Крістіана, зронив старенький. – А я маю йти. Після вчорашньої гулянки в мене просто черга до кабінету за ліками проти головного болю та нудоти. Тож… прошу мене пробачити.

– Звісно, – кивнув Кріс, навіть не поглянувши на цілителя.

Попри свій вік, цілитель піднявся легко та стрімко, а от палатою йшов повільно, шоргаючи капцями по відполірованій підлозі. Якось нескінченно довго. Ще й зупинився у дверях на довше, ніж потрібно було, аби покинути кімнату.

– Ви б поговорили з нею. Звісно, організм молодий, – раптом заговорив цілитель, – але і відпочивати потрібно, а вона останні кілька діб погано харчувалася і майже не спала. Проте нервувала так, наче всі негаразди світу впали їй на плечі. Ще й бурди той напилася. Пару ковтків, але їй вистачило. Та й здібності в неї… Проклятійникам не можна повністю вичерпувати магічний резерв. Він в них відновлюється не так, як в інших магів. А дівчина вже майже на межі. Ще трохи й ніякий ритуал не допоможе. 

Кріс тільки зубами скрипнув і стримано кивнув. Що їй казати? Вона немов дитина мала, коли справа стосується магії. Навіть не усвідомлює, чого вартує її бездумне кидання навсібіч прокляттями. І що їй не кажи, все сприймає так, ніби Кріс їй хоче тільки нашкодити.

– На все добре, магістре, – промовив цілитель покидаючи кімнату.

Проте двері навіть зачинитись не встигли, як відчинились настіж знову. На порозі з’явилась некромантка у звичному для себе вигляді та з абсолютною незворушністю на обличчі. Хіба трохи роздратована.

– Так і думала, що ти тут, – не зважаючи на те, що тут хтось спить та зцілюється, гаркнула вона. – Мені найбільше треба, чи що? Один сидить тут страждає. Інший завіявся в землі дварфів… Я також кину всі ваші розслідування та поїду кудись…. та хоч би куди…

– Чого ти розкричалась? – прошипів на неї магістр.

– Може тому, що єдина працюю взагалі? – в’їдливо поцікавилась некромантка. 

Крістіан мазнув по ній поглядом, помітив теку в руках та, кивнувши на вихід, рушив геть з цілительської.

В коридорі було свіжо і світло. Біля кабінету цілителя дійсно витягнулась довжелезним удавом черга з замучених зеленуватих адептів, що то стогнали, то молились. 

У магістра навіть майнула кровожерлива думка, що от зараз би їх поганяти гарненько по плацу. Аби на майбутнє думали наперед, як у всіляких демонів бормотуху якусь купувати. Проте, на жаль, на це і в самого Кріса не було ані часу, ані сил.