Розділ 17

– Привіт, – подолавши останній крок, плюхнулась я на лавку навпроти Аннара. 

– Доброго вечора, панно Карино, – якось недовірливо примружився він, прискіпливо розглядаючи мене. 

І брову скинув. Так знайомо. У них що тут курси скидання брови є? І веде їх певно сам магістр.

Я ледь не пирснула, уявивши собі картину – розважливий Кріс, склавши руки за спиною і карбуючи кожен крок, проходить повз розгорнутий стрій чоловіків з задраними догори бровами:

– Недостатньо високо, пан… А ви як вигнули? Ви що дівчина очима мені кліпати? Пане Едельнор, ви повинні виглядати владним босом, а не сполоханим кролем…

Певно останнє речення я сказала вголос, бо очі навпроти витріщилися на мене і ледь не подолали половину лоба. 

І чомусь згадалося, як повчала Маша перед черговим побаченням:

– Хочеш викликати в когось інтерес? Примусити щось зробити? Шокуй його кумедним, нелогічним питанням, і не відповідай, доки він не зацікавиться і міцно не спіймається на гачок.

– Що ви маєте на увазі? – швидко прийшов в себе від ошелешення Аннар.

А я розгубилася. Тобто мені не здалося і він дійсно почув? Що ж… Буду все заперечувати. Раптом в нього теж слухові галюцинації? У мене ж були… Тож може  це заразно? Може в них у повітрі якісь галюциногени розпилені? 

– А? – схаменувшись, що надто затягую паузу, перепитала я, і навіть обернулася, щоб зрозуміти чи до мене він звертається. 

– Ви сказали: пане Едельнор, вам слід виглядати владним босом, а не сполоханим кролем, – майже дослівно повторив Аннар. 

– Я? – видавила з себе, вдаючи недолугу. 

Хоча чому вдаючи? Інколи я така і є. А якщо вірити брату, то не тільки лише інколи… 

Зітхнула важко, посувавшись трохи на лавці, але всістися комфортніше не вдавалося. 

– Ви, – посміхнувшись, підтвердив своє звинувачення Аннар. 

Все одно буду все заперечувати! 

– Вам почулося, пане Едельнор, – чемно розклавши серветку на спідниці, відповіла я, і протягнула руку до самотньої тонкої сушеної ковбаски. – Я не могла таке сказати. В мене б язик не повернувся, обізвати вас кролем.

– Чому б це? – зацікавився Аннар. 

– Вуха замалі, – знизала я плечима, відламуючи маленький шматочок – взяти всю мені совість не дозволила. Хоча… де я, а де совість? А в мене ще пацюк голодний. 

– Навіть так… – відкинувся на стіну чоловік, щоб краще мене бачити. – Тобто ви мали на увазі ельфів? 

– Чому це ельфів? – обурилась я і примружила очі, вибагливо роздивляючись мужнє обличчя. – До ельфів ви трохи не дотягуєте. Ледь-ледь… Витонченості не вистачає, –  зітхнула я, згадавши  Леголаса і те, як я була у нього закохана в підлітковому віці. 

Ех, яких тільки дурниць з нами не трапляється в ці неймовірно виснажливі роки дорослішання. Я взагалі вважаю, що тим, хто їх пережив потрібно давати грамоту, а батькам ставити пам’ятник за терплячість. Як згадаю, що витворяв мій брат, і що ми з Машкою витворяли. А потім й сусідський хлопчина – і нормальна ж дитина була… До певного часу.

– Тоді хто такий кроль? Я вперше чую це поняття, – продовжив допитуватися Аннар.

– Кроль? – повторила я, на ходу придумуючи якусь відмазку. Про маленького ж боязливого пухнастика сказати – все одне, що зізнатися. – Може, король… 

– А чому тоді вуха малі? 

– Так король капловухий, – викрутилась я і задоволено посміхнулась. 

А все. Не прикопаєшся. А якщо прикопається – буду сперечатися. Все одне нічого не доведе.

– І де це ти, дівчина, бачила капловухих королів? – змовницькі прошепотів Аннар, нахиляючись до мене. 

– А я їх бачила? – також змовницьки відповіла я, перехиляючись до чоловіка через стіл. – А в тебе помада на щоці не відтерта, – хмикнула, помітивши червоний слід. – А я ж вас з такою красунею познайомити збиралася, – зітхнула з розпачем, обертаючись на Роксін. 

– Бережіть мене боги від знайомства з красунями, – награно злякано вигукнув Аннар і відкинувся, притуляючись до стіни та склавши руки на грудях. 

Тонкий шовк сорочки натягнувся, обрисовуючи міцні біцепси, дельти та трапеції, натягуючись на грудях, і я, здається, зрозуміла чого Роксін на нього запала. Обернулася на неї, відмічаючи з яким інтересом вся компанія спостерігає за нами. Навіть парочка відірвалася один від одного і тепер разом зі всіма витріщалася на мене. 

Я здійняла кухоль, салютуючи подрузі, зробила ковток… І тільки потім зрозуміла, що кухоль не мій…

– Вибачте, – прошепотіла збентежено, сама в шоці від власного свавілля. 

– Пригощайтесь, пані Карино, – посміхнувся Аннар. 

 – Ви дуже добрі, – буркнула, вертаючи кухоль на місце і мріючи якнайскоріше втекти звідси. 

З боку компанії Роксін пролунав гучний регіт, віднімаючи ті залишки впевненості, що ще залишились – клоуном в цирку я ще не почувалась. Пора закінчувати цю розмову і чим швидше, тим краще. На мить в думках майнуло підступне бажання встати й піти, залишивши все як є. Але б я була б не я, якби відступала при перших труднощах.