Глава 1

Тома сиділа на березі потемнілого, понурого ставка. Вдивлялась байдуже у зеленувату гладь, і думки її снували такі ж похмурі та невеселі, як і цей занедбаний став. Болісне розлучення наче зовсім скосило жінку, постаріла одразу немов років на п’ять. І найболіснішим було не те, що Стас забрав практично все їх спільне майно, навіть не те, що змішав із землею, брудом поливав серед знайомих та друзів. Тисячами голок впивалося в серце звинувачення у смерті їхньої ненародженої дитини. Тома механічно погладила живіт, сльози знову навернулись, і спогади чорною хмарою знову нахлинули на згорьовану жінку. Як чекали вони те дитятко, як береглась, відвідувала лікарів постійно, і раділа, раділа. Так несподівано, раптово й просто жахливо трапився той викидень. Ну а потім наче хтось схопив Тому і кинув у зовсім інше, чуже життя. Затяжна депресія у неї, пияцтво та зневага чоловіка. Знаходила докази його постійних зрад…Раптом промайнула страшна думка: «Забери мене з цього світу, не хочу я жити». Десь зловісно прокричала якась пташка. Тома погладила рукою покриту дивним мохом землю і раптом помітила невідому квітку. Вона любила ліс, малою часто гуляла з бабусею, тож гарно знала і квіти, і гриби, й мешканців лісових. Але дивна квітка зустрілась їй вперше. «Наче крокус, але чому такий темний, чорний майже?» Зірвавши рослинку, задумливо крутила нею, і не врятував той дивний цвіт від страшних думок. «Я не хочу жити в цьому світі. Як би піти з нього назавжди?» І навіть, здається, в голос промовила до мовчазного ставка: «Забери мене, прошу, з цього життя».   

Раптом ставок почало затягувати синюватою димкою. Туман стелився низько-низько над водою, і що вразило Тому, швидко вкривав не лише величезний ставок, а й прибережну смугу мовчазного лісу. «Що за дивина?» - спантеличено подумала Тома.

Туман розвіявся так само швидко, як і з’явився. І вражена жінка побачила поряд із собою невисокого чоловічка-карлика у дивному вбранні.

- Так, так.. – промовив дивний чоловічок, - Тамара Скляренко, 37 років, розлучена, дітей не має. Що ж, квітка зірвана, заклик промовлений. Вітаю у потойбічному світі. Ходімо зі мною, дівчино, представлю тебе Його Величності, нашому королю. 

Шокована Тома навіть не встигла слова сказати, карлик схопив її руку, і повів до води, де біля берега хитався невеликий човен.

- Ви хто?

- Я перевізник, Симаргл, перевожу душі з реального світу у наш, потойбічний. Хоча це ще питання, чий світ реальніший..

Він спритно застрибнув у човен, Тома боязко сіла навпроти. «Зараз він мене тут і потопить», - чомусь промайнула думка. Вона, завжди розсудлива й поміркована жінка, раптом кудись пливе з божевільним чоловіком.

- Не збираюсь я тебе топити, навпаки даю шанс на друге життя. Яке буде ще цікавішим та кращим, ніж те, яким ти жила до цього. Не жила, а животіла…

- Знаєте, це більше схоже на сон чи чийсь дурний жарт…

- Розумію тебе, дівчинко, важко тобі прийняти це все, але ж ти все одно жити не хотіла, то яка вже різниця.

Він вправно веслував і якось таємниче, лагідно поглядав на Тому. «Хоч би не збочинець якийсь», - занепокоїлась жінка. Симаргл раптом захихотів.

- Ні, Тамаро, я не збочинець.

- Ви що думки читаєте?

- Так,  є в мене такий магічний дар, але, на жаль, лише біля Чарівного Озера. Далі моя магія не діє. Таке вміння допомагає дуже налаштувати тих, хто потрапляє сюди, допомогти їм та провести через цю межу.

- Магія…Неймовірно, - вражено прошепотіла Тома.

- В тобі також відкриються якісь магічні здібності. Жодна з душ, що я перевіз не залишилась необдарованою.

- І багато їх було, потраплянців?

- За сотні років, багато звісно. 

Тома прислухалась до ритмічних сплесків води, дивилась на приємне, хоч і покрите зморшками обличчя карликового чоловічка, й душу її повільно огортало спокоєм та умиротворенням.

- Це все магія Озера. Ти не лише душею зцілишся, отримаєш і нову зовнішність, точніше вже отримала. Подивись сюди!

Симаргл провів веслом по поверхні води, й раптово вода стала не просто кришталево чистою, а справжнім дзеркалом! Тома нахилилась і шоковано споглядала своє нове обличчя. Ні, риси були тими ж самими, прямий ніс, витончені вилиці, але очі стали наче більшими й сяючими. Десь поділись вікові зморшки, таке ніжне й чисте лице вражено кліпало величезними смарагдовими очима. І волосся наче змінило колір, фарбоване-перефарбоване сотні разів, нині воно виблискувало золотом на сонці. Ба більше, коли Тома відхилилась і сіла знову, то помітила, що її одяг значно збільшився, точніше зменшилась вона сама.

- Бачиш, дівчинко, Матінка-Природа прихильна до тебе, щедро обдарувала. Оскільки ти так змінилась, може й ім’я тобі трохи змінимо? 

Веслувальник задумливо покрутив головою і виніс вердикт:

- Будеш Тамі, скорочено від «Тамари»!

Новостворена та юна дівчина Тамі не встигла оговтатись, як вони вже припливли до берега. Знову спритний Симаргл вистрибнув першим, галантно подав руку, й попрямували вони у лісові хащі.