8 стадія

Повернувшись додому, перше, що я знайшов біля порогу, це лист:"Полювання не закінчилось. Ти знову завалив не того". Він був прибитий до дверей на мідний цвях з карамельною шапочкою у вигляді трьох пірамідок.

Мене знову обвели навколо пальця. Невже я настільки слабкий перед цими пальцевими рухами? Роздратування оповило мене по скроні. Я знову відчув "Богдана".

В чоловічій анатомії є кілька особливостей, котрі відрізняють її від жіночої. Наприклад, сонцекріпна залоза в правій частині підлопаткового нерва. Вона втричі більша за печінку, але вдвічі менша за серце. Основна функція цієї залози - розповсюдження гормону Ц27-Б в кореневих частинах мозку. Я прочитав про це в якомусь науковому журналі з портретом Кучми на палітурці.

Так от, ця залоза в мене болить, коли я серджусь. Доведеться пити медову бормотуху. В той день я напився як свиня. Лежав на підлозі та слинив афганський килим. Дружина била мене по спині чоботями, кричала щось у вуха - мені було байдуже. Я думав лише про провал власної місії. Я не врятував себе від полювання.

- Якісь школярі над тобою жартують, а ти ведешся, ідіоте! - кричала Мадам Катастрофа.

- Це не так. Школярі вже давно б повиростали за цей час. Це, як мінімум, студенти.

- Просто перестань витрачати свій час на цю нісенітницю.

Не розумію, як до цього ставитись. З того моменту як ми одружились, вона почала знецінювати мої побоювання, наче вони нічого не варті. Але я ж просто піклуюсь про нашу безпеку.

Наскільки я знаю, у Мадам Катастрофи навіть імені немає. Родичів також немає і друзів немає. Ми зійшлись коли в неї була тяжка депресія. Але коли почали жити разом виявилось... що і мене в неї також немає. Ми не рідні душі, ми - канцелярські олівці, які затупились, намагаючись розписатись на документах про одруження.

Я не зупинюсь, доки ми не будемо в безпеці. Я знайду мисливців і покараю їх за будь-яку ціну. Саме для цього, зранку я привів себе в форму: вимив обличчя холодною водою, наніс два грами крему для гоління "Прилуки" на внутрішню частину щетини, потім вичистив спину від попереку до потилиці, вдягнув сірий плащ "John Deere" та надмухав себе дезодорантом "Батьківщина".

Розумники вірять, що граються мною, що я просто маріонетка. Це не так. Мною може керувати лише гріх божий, бо колись я був індуїстом.

Вийшовши на вулицю я зупинився та присів на лавку. Потрібно було перевести подих. Так багато всього сипалось з рук. Я не міг нормально зібратись із думками. Серце колошматилось наче політзек від стрілянини в спину. Піт танцював на лобі. Здається, піднялась температура тіла. Хорошого в цьому було мало. Це означало, що сам організм саботує мене.

Щоб трішки зібратись до купи, я вирушив у місцеве кабаре "Циганське намисто". Впускали туди лише чорноробочих з паспортами на руках. Я був таким із самого дитинства. Це наш спільний спадок від комуняків.

Всередині мене вже чекав мій друг, Франко Бен-Гур. Давно з ним не бачились. З нашої останньої зустрічі багато чого змінилось. Я побачив це по його обличчю: відгодувався наче кнур у колгоспі. На правій руці набив татуювання:"SPQR". Що ж, напевно влаштувався в чергову підлу конторку, яка позиціонувала себе нащадками Цезаря. В нас пів IT-сектору в країні такі.

- Ого, ти наче переродився, - заговорив Франко.

- Я просто на важливій місії.

Франко посміхнувся.

- Це круто. Видно, твоя оця "місія" дала тобі сенс життя.

Якась дуже дивна позиція для початку діалогу. Щось тут було не так. Мої брови зморщились як два пенсіонера від інсульту.

- А яке тобі діло до моєї місії?

Він розгубився.

- Ну... я просто хотів підтримати тебе. Ми давно не бачились. Думав, листа тобі написати.

В цю секунду моє серце протаранилось його зухвалістю.

- Які ще листи?! - вирвалось у мене.

- Звичайні... я хотів поспілкуватись.

Тепер все встало на свої місця. Він і був весь час тим самим "мисливцем", що полював на мене. Його необачність розкрила його за мить. Більше його ніщо не врятує.