Розділ 8: Таємниця зів’ялого склепу

Поки на старому Морвейнському цвинтарі на повну силу розгорталися бурхливі соціокультурні дебати між живими представниками Академії Магії та не зовсім живими мешканцями навколишніх трясовин, Лу’на раптово відчула дивне, майже гаряче пульсування у великій бічній кишені свого дорожнього плаща.

Експериментальний Компас Істинного Шляху, створений невтомною інженерною думкою її діда Едгара, хоч і втратив унаслідок нещодавнього вибуху всі свої латунні кришки, коліщатка та три основні стрілки, все одно продовжував жити своїм власним, хаотичним магічним життям. Прилад судорожно вібрував, випромінюючи сильне, майже обпікаюче тепло безпосередньо через щільну тканину. Один із тонких, ледь помітних фіолетових магічних променів, що дивом залишилися в самій основі розламаного механізму замість стрілок, пробивав густий туман і чітко, непохитно вказував на стару, напівзруйновану кам’яну каплицю. Вона понуро височіла в самій низині болота, де зазвичай ніхто з притомних людей ніколи не ходив через постійну загрозу миттєво провалитися по саму маківку в підступну торф’яну трясовину.

— Кассіане, зачекай хоч на хвилину зі своєю профспілкою та рибними квотами для потопельників! — Лу’на щосили смикнула старосту за мокрий рукав його парадної мантиї, змушуючи відвернутися від невдоволеного водяника на колоді. — Подивись краще туди, трохи лівіше від лінії гвардійців. Там, біля підніжжя старої родової каплиці, туман має зовсім іншу структуру. Він не сірий і не білий, як усе це кляте молоко навколо. Він суцільно чорний, густий і рухається проти вітру.

Кассіан миттєво припинив гарячу суперечку з водним демоном про незаконне використання староельфійських лайок місцевою фауною. Його розгублений погляд миттєво став гострим, холодним і зібраним, як і личить спадкоємцю великого некромантського роду.

— Це... це ж каплиця святого заступника мого роду, — тихо, з явним острахом промовив він, вдивляючись у похмурі обриси віддаленої споруди. — Вона запечатана вищими контурами магії і повністю заблокована вже понад сто років за спільним рішенням роду Морвейн та Міністерства. Там фізично не може бути абсолютно нікого.

— Ну, якщо підходити до цього питання чисто технічно, з точки зору нашої професії, то слово «нікого» в розумінні практикуючих некромантів — це надзвичайно розтяжне, гумористичне поняття, — філософськи зазначив гробар Патрик.

Він спокійно поправив свій брудний шкіряний фартух, на якому відбилися плями від столітньої глини, і знову кинув оцінюючий погляд на темну низину болота.

— Але якщо туди піти прямо зараз без хороших, перевірених часом чобіт і без благословення предків, то стати оцим самим «ніким» можна дуже швидко, буквально за кілька секунд. Багнюка там, знаєте, глибока, підступна і абсолютно бездонна... приблизно як і філософські думки оцього вашого блідого, нафарбованого друга на труні.

— О, мої думки справді бездонні, Патрику, щиро дякую за цей тонкий художній комплімент, — ліниво відгукнувся Кай, навіть не піднімаючи голови від свого блокнота, де він якраз домальовував карикатуру на капітана Брана. — Я обов’язково обдумаю це під час наступної меланхолії.

Тим часом Ріанна, намагаючись відступити від Базіліо, який продовжував роняти рожеві сльози розчулення і шепотіти їй компліменти про форму її вушок, випадково зробила крок назад і переступила невидиму межу. Вона опинилася прямо в зоні дії того самого чорного, клубочливого туману, який повз від зів’ялого склепу.

Чорний дим миттєво, наче жива хижа істота, обернувся навколо її щиколоток. Повітря всередині цього кола завібрувало від чистої, концентрованої і дуже голодної темряви, позбавленої будь-яких домішок емоцій чи приворотних чарів.

Базіліо, чий погляд був намертво прикований до відьми, без жодних вагань ступив слідом за нею прямо в це чорне магічне коло.

Як тільки його нога, взута в дорогий шкіряний чобіт, перетнула межу темряви, рожевий парфумований дим навколо його голови зіткнувся з чорним туманом склепу. Пролунав гучний, шиплячий звук, наче розпечене залізо опустили в крижану воду. Рожеві бульбашки кохання миттєво лопнули, а полунично-м’ятний аромат змінився різким запахом озону та старої магії крові.

Рожева пелена зійшла з очей василіска за долі секунди. Райдужка його очей стрімко повернула свій природний, небезпечний золотаво-зелений колір, а зіниці знову звузилися до тонких зміїних щілин. Базіліо різко струснув головою, його постава миттєво повернула колишню аристократичну велич, а обличчя витягнулося від жаху, коли він усвідомив, що саме він щойно робив і говорив останні п’ять хвилин.

— Некромантський вакуум мені в печінку... — тихо, з глибоким, щирим шоком прошепотів василіск, судорожно протираючи очі пальцями і з острахом дивлячись на порожній флакон у багнюці. — Я... я що, справді щойно обіцяв висиджувати якісь драконячі яйця на цвинтарних хрестах? І збирався випити це болото?

Товстий чорний кіт-фамільяр на плечі Огастуса розчаровано зітхнув і закотив свої жовті очі:

— Ну от, прийшов до тями, зануда лакована. Веселощі закінчилися, рожеві шмарклі змило чистим некрозом. А я вже сподівався, що ти почнеш плести їй віночки з болотяного моху й танцювати танго на колоді водяника! Ех, такий науковий експеримент зіпсував цей стародавній склеп...

Ріанна ж, хоч і зітхнула з деяким полегшенням, все одно злегка прикусила губу, відчуваючи дивну, ледь помітну ностальгію за тим божевільним, безстрашним монстром, який щойно був готовий спалити весь світ заради її посмішки. Проте часу на роздуми не було — чорний туман каплиці вимагав уваги.