Розділ 5: Столичні ігри Ашера та посилка з сюрпризом

Поки на далеких і відрізаних від цивілізації Морвейнських болотах один за одним із качиним кряканням вибухали експериментальні латунні компаси, а молоді маги сперечалися зі старовинними родовими привидами, в імперській столиці панувала зовсім інша, куди більш витончена, тиха й від того значно небезпечніша атмосфера. Тут війна велася не бойовими заклинаннями на відкритому просторі, а пошепки у довгих мармурових коридорах, за зачиненими дверима міністерських кабінетів та за допомогою отрути, підлитої у кришталеві келихи під час світських раутів.

Ашер стояв у глибокій, майже суцільній тіні підземного секретного архіву Імперської служби безпеки. Це похмуре місце, розташоване на глибині двадцяти метрів під фундаментом Головної Магічної Управи, надійно захищало свої таємниці від сторонніх очей гігантськими плитами з чорного базальту та десятками переплетених контурів загороджувальних заклять. Повітря тут було важким, холодним, просоченим запахом старого пергаменту, сургучу та специфічної залізистої магії, яка завжди супроводжує документи з грифом «Особлива державна небезпека».

Перед капітаном на масивному кам’яному столі, покритому багатовіковим шаром пилу, лежав той самий старовинний сувій, який його оперативна група нещодавно виявила у занедбаних міських катакомбах. Чорні ритуальні свічки, розставлені по кутах столу для стабілізації залишкового некротичного фону, вже майже догоріли, перетворившись на потворні калюжки темного воску. Проте магічний слід навколо виведеного химерним, нелюдським почерком імені «Лу’на Д’Авалос» усе ще продовжував світитися слабким, пульсуючим, зловісним багрянцем, який у темряві архіву нагадував свіжу кров.

— Ну що там, капітане? Є якісь зрушення? — з густої темряви коридору повільно вийшов його найближчий помічник і за сумісництвом молодий гвардієць, який тількі но закінчив Академію, Брент.

Зазвичай цей хлопець відповідав у їхньому невеликому аналітичному відділі за оперативну доставку свіжих звітів, закупівлю міцної кави та створення паніки у високих кабінетах, коли черговий план розслідування тріщав по швах. Зараз Брент виглядав вкрай втомленим: під його очима залягли темні тіні, а формений мундир гвардії був розстебнутий на кілька гудзиків біля коміра.

— Знайшли щось конкретне про цей Культ Крові та їхні зв’язки зі зниклими некромантами? — Брент підійшов ближче до столу, з острахом дивлячись на багряне світіння сувою.

— Це не просто черговий підпільний культ релігійних фанатиків, Бренте, — тихо, ледь чутно відповів Ашер, не зводячи важкого, зосередженого погляду з літер, які ніби злегка ворушилися на старому пергаменті. — Магія, якою написано це ім’я, занадто чиста, вивірена і структурно бездоганна для звичайних самозваних чаклунів із нетрів. Кожна лінія, кожен вузол у цих рунах зроблені за канонами, які викладають виключно на закритих потоках нашої Вищої Академії Магії. Причому вищого, магістерського рангу. Це означає лише одне: хтось із Імперської ради магів, хтось із тих, хто щодня сидить поруч із Імператором і приймає державні закони, безпосередньо фінансує, курує та прикриває цих безумців. Вони цілеспрямовано шукають ключ від нижньої, запечатаної крипти першопредків. І цей ключ, судячи з усього магічного аналізу... безпосередньо пов’язаний з унікальним, аномальним даром Лу’ни.

Брент відчутно здригнувся, і його рука мимоволі торкнулася руків’я уставного магічного палаша на поясі: — То, може... може, нам варто негайно повернути її назад у столицю, капітане? Задіяти всі резерви, виставити навколо її будинку цілий полк гвардії, взяти під цілодобову державну охорону?

— Ні, — Ашер так міцно стиснув кулаки, що шкіра на його пальцях побіліла, а латунні наручі тиснули на зап’ястя. — В межах столиці та в самій Академії вона зараз перебуватиме під занадто пильним, небезпечним наглядом зрадників, чиїх імен ми досі не знаємо. Там її можуть усунути або викрасти в будь-який момент, списавши все на нещасний випадок під час практичних занять. На болотах, на родинних землях Морвейн, вона, як це не парадоксально, перебуває в набагато більшій безпеці. Там глушина, закрита територія, сильні захисні щити. Принаймні, Кассіан розіб’ється в коржик, вивернеться навиворіт, але триматиме жорстку дисципліну й не підпустить до неї сторонніх. Хоча... знаючи її ексцентричну родину, яка поїхала разом із нею, дисципліна — це перше, що там помре у страшних муках під звуки качиного крякання.

Він глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїти магічні потоки у власному тілі, і дістав із внутрішньої кишені плаща невелике, кругле кишенькове дзеркальце в тонкій срібній оправі. Це був рідкісний парний артефакт вищого рівня зв’язку, який він таємно, без зайвих свідків передав Лу’ні в руки перед самим її від’їздом. На відміну від божевільних, гримучих і непередбачуваних винаходів її діда Едгара, це дзеркало працювало абсолютно безшумно, надійно і, головне, без будь-яких звуків свійської птиці.

Ранок у замку Морвейн справді не приніс довгоочікуваного сонця чи хоча б натяку на світанок. Навпаки, гнітючий сірий туман за ніч став настільки щільним, вологим і жирним, що з високих вікон східної вежі не було видно абсолютно нічого, окрім суцільного білого молока, яке ліниво шкрябалося у вікна дрібними, холодними краплями торф’яної води та болотяної вогкості.

У цій маленькій кімнатці на самій верхівці Вежі Вітрів панував той самий хаос, який зазвичай невідворотним ураганом супроводжує пробудження будь-якої поважаючої себе молодої відьми. Повсюди — на ліжку, на підлозі, на підвіконнях — були мальовничо розкидані елементи гардеробу, сукні, корсети, флакони з недопитими заспокійливими та тонізуючими зіллями від хронічного головного болю. А на єдиному старовинному стільці з високою спинкою знову гордо, наче на королівському троні, сидів великий, товстий чорний кіт-фамільяр Ріанни. Він із винятковим цинізмом повільно вилизував своє ліве вухо, дивлячись на навколишню метушню з таким виразом морди, ніби він щойно особисто приватизував цей замок разом із усім його некротичним майном і кріпаками-привидами.