Розділ 3: Ласкаво просимо до туману, або знайомство з леді Валерією

Дорога до Морвейнських земель зайняла два довгих, виснажливих дні, і що ближче чорна карета під’їжджала до кінцевої мети, то сильніше пасажирам здавалося, ніби вони занурюються у потойбічний світ, де живим не місце. Сонце, яке ще в столиці лагідно гріло шпилі Академії, тут швидко зблякло, перетворившись на бліду, немічну пляму, а потім і зовсім розчинилося в безкрайому морі сірого, липкого туману. Ця імла була неприродною: вона не танула від полудневого тепла, а навпаки, згущувалася, чіплялася за колеса карети, наче живі коріння, і просочувалася крізь найменші щілини у вікнах, приносячи з собою запах старої води, торфу та вікової сирості.

Замок Морвейн виринув із цієї сірої безвісті раптово, наче похмура кам’яна примара, що століттями чекала на своїх жертв. Його гострі, асиметричні шпилі веж пробивали хмари, оброслі темним мохом і лишайником стіни здавалися монолітним продовженням скелястих пагорбів, а біля самого підніжжя, у низинах, розкинулися старовинні цвинтарі. Ці поховання здавалися дивно, навіть неприродно тихими.

Лу’на першою відчула це. Як спадкова некромантка, чий дар тонко реагував на будь-які прояви потойбічного життя, вона звикла, що земля навколо цвинтарів завжди дихає, шепоче й тихо скаржиться на долю. Навіть найдавніші могили зазвичай мали свій слабкий енергетичний відголосок. Але тут, на землях Морвейн, панувала абсолютна, гнітюча, висмоктана пустота. Смерть тут не спала — вона наче була заморожена або кимось насильно пригнічена. Це викликало в душі дівчини тривогу, а магічні канали всередині її тіла неприємно защеміли від голоду.

Карета з глухим хрускотом зупинилася на брукованому дворі, який з усіх боків підпирали чорні торф’яні урвища. Компанія повільно попрямувала до головної брами. Кассіан ішов попереду, і з кожним кроком його постава ставала дедалі дерев’янішою, а вираз обличчя став таким, наче хлопець піднімався по сходах на власну плаху. Базіліо йшов поруч із ним, демонструючи абсолютно протилежний стан: його рухи були бездоганно граційними, капелюх сидів рівно, попри вогкий вітер, а срібний набалдашник тростини впевнено стукав по мокрому каменю. За ними дріботіла Ріанна, притримуючи поли своєї смарагдової сукні, а з її плеча на навколишній туман похмуро витріщався великий чорний кіт-фамільяр. Нахабна тварина періодично видавала горлові звуки, висловлюючи глибоке презирство до місцевого клімату. Лу’на та Кай замикали процесію, причому останній уже встиг відкрити свій блокнот, намагаючись замалювати готичні горгульї над воротами.

У головній залі замку, де від колосального кам’яного каміна віяло не стільки очікуваним теплом, скільки віковою сирістю й попелом, на них уже чекала одноосібна господиня цих земель.

Леді Валерія Морвейн стояла посеред зали, трохи спершись на тонку, покриту чорним лаком тростину з набалдашником у вигляді реалістично виконаного черепа ворона. Вона була одягнена в сувору, глуху сукню кольору застояної болотяної води, а її сиве волосся було зібране у настільки тугий і бездоганний вузол, що здавалося, ніби шкіра на її обличчі натягнута магічним шляхом. Вона тримала поставу так неймовірно рівно, ніби замість хребта в неї була старовинна сталева шпага імперського зразка. Її суворий, проникливий погляд холодних сірих очей миттєво, безпомилково зафіксувався на Лу’ні, проігнорувавши всіх інших.

— Отже, — пролунав її сухий, різкий, як тріск зламаної сухої гілки під ногами, голос, який ехом розлетівся під високою стелею. — Це ви — та сама аномальна некромантка, яка змусила нещасного, слабкодухого ректора Торвальда посивіти на двадцять років раніше запланованого терміну? Д’Авалос... Одне це прізвище у відомостях Міністерства Магії зазвичай означає, що десь поруч палає державна будівля або вибухає лабораторія вищих артефактів. Сподіваюся, мій родовий замок, який стоїть тут уже чотири сотні років, ви не збираєтеся піднімати в повітря заради розваги?

Лу’на, зціпивши зуби, чемно й глибоко присіла в реверансі, намагаючись продемонструвати найкращі манери, яких її вчили в дитинстві. Проте магічний прогрес діда Едгара вирішив інакше. Оскільки дівчина забула зняти анти-болотяні всюдиходи, під час нахилу датчик тиску на лівому чоботі здивувався сухому килиму. В абсолютній, мертвій тиші зали чобіт самостійно і дуже голосно тупнув, клацнув латунною шестернею і видав протяжне, ображене качине крякання.

Кай за спиною Лу’ни тихо пирхнув у кулак. Кассіан судорожно заплющив очі, стаючи білішим за туман за вікном.

Лу’на вирівнялася, не зводячи очей з леді Валерії, і спокійно промовила: — Сподіваюся, до цього не дійде, леді Валеріє. Я збираюся піднімати замок у повітря тільки в тому випадку, якщо ваші місцеві мертвяки попросять про це дуже ввічливо, письмово і в трьох примірниках.

Леді Валерія повільно підняла тонку сиву брову, і в її очах спалахнув небезпечний вогник. Вона вже відкрила рота, збираючись детально, з аристократичною жорстокістю висловити все, що вона думає про сучасну неконтрольовану молодь, їхні жахливі манери, кричущу неповагу та взуття, яке видає звуки свійської птиці. Проте її перервали.

Кассіан, відчуваючи, що ситуацію треба рятувати, зробив крок уперед, судорожно витягнувши руки по швах: — Бабусю, дозволь мені доповісти... Групу доставлено без втрат, магічні протоколи...

— Мовчи, Кассіане! — миттєво шикнула на нього стара леді, навіть не повернувши голови в його бік. — Твоя постава — це ганьба для роду Морвейн. Чому твої плечі нахилені вперед на три градуси? Ти некромант чи мішок із гнилою картоплею, який привезли з ринку? Твій плащ зім’ятий так, ніби ти спав на ньому в стайні разом із кіньми. І чому від тебе пахне дешевим заспокійливим сиропом, а не родовою темрявою? Я виховувала тебе як майбутнього главу клану, а не як переляканого першокурсника, який боїться власної тіні! Стань рівно! Руки за спину!