Розділ 1: Торвальд святкує, або Нове розпорядження ректора

Другий курс магічної академії почався не просто бадьоро — він увірвався в життя студентів із гуркотом нелегально модернізованого парового локомотива, який на повній швидкості врізався в склад із феєрверками. Проте ранок четвертого дня перевершив навіть найсміливіші й найкривавіші очікування старости курсу та ректорату.

Лу’на Д’Авалос прокинулася не від лагідного променя сонця, що пробивався крізь вітражне вікно дівочої спальні, і навіть не від звичного крику лісових гарпій, яких кафедра зоології підгодовувала на задньому дворі. Вона прокинулася від того, що її чашка-будильник — витвір сумнівної інженерної думки — не просто ревала дурним голосом. Вона робила це неповторним, хрипким і знущально-бадьорим баритоном її власного дідуся, Едгара Д’Авалоса:

— ПРОКИДАЙСЯ, ШЕДЕВРЕ МОЄЇ ГЕНЕТИКИ! НАУКА НЕ ЧЕКАЄ! ВИБУХ СВІДОМОСТІ ПРИЗНАЧЕНО НА СЬОМУ НУЛЬ-НУЛЬ! ЯКЩО ТИ ЩЕ НЕ В ЛАБОРАТОРІЇ, ТО ТИ АБО ПОМЕРЛА, АБО ЗРАДИЛА СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ! В ОБОХ ВИПАДКАХ У МЕНЕ ДО ТЕБЕ СЕРЙОЗНІ ПИТАННЯ!

Лу’на жалібно застогнала, намацала рукою важку пухову подушку й рішуче накрила нею горластий артефакт. Подушка у відповідь видала дивний, сухий звук «клац-клац», схожий на зведення бойового арбалета, і всередині неї щось підозріло зазижчало.

— Я б на твоєму місці не рухалася й взагалі затамувала подих, — меланхолійно зауважила Ріанна.

Сусідка по кімнаті звисала вниз головою з верхнього ярусу двоповерхового ліжка. Її довге темне волосся закривало очі, але це не заважало дівчині творити дива багатозадачності: правою рукою вона намагалася нафарбувати губи темно-бордовою помадою, лівою — заплітала складну ритуальну косу смерті, а пальцями ніг утримувала підручник з некромантії.

— Твій дідусь, лорд Едгар, учора ввечері заходив, — продовжила Ріанна, коли помада нарешті лягла рівно. — Ти тоді вже спала після експерименту з летючими мишами. Ну, він покрутився біля твого ліжка з викруткою та якимось дивним магічним ключем на шістнадцять. Сказав, що модернізував твою постіль задля, цитую, «оптимізації фази швидкого сну та підвищення коефіцієнту корисної дії молодого організму». Короче, Лу, якщо ти зараз поворухнеш лівою п'ятою чи, боже збав, чихнеш, це ліжко, здається, має миттєво скластися в компактну походну валізу разом із тобою всередині. А автоматичні засувки там залізобетонні.

— Я ненавиджу прогрес. І генетику. І свого діда, — чітко, розділяючи кожне слово, пробурмотіла Лу’на в жорсткий матрац, боячись ворухнути навіть пальцем на нозі.

— Я ВСЕ ЧУЮ! — ображено й громоподібно вивела чашка з-під подушки. На знак протесту вона випустила щільну хмару гарячої пари, яка піднялася до стелі й закрутилася у вигляді маленького, цілком акуратного анатомічного черепа. — Повага до старших — мінус десять балів! Прагнення до інновацій — нуль! Тобі ніколи не перевершити професора Eдгара Д’Авалос, ледаче ти дівчисько!

Через пів години, проявивши гнучкість професійної злодійки та дивом уникнувши трансформації меблів у валізу, Лу’на все ж вибралася на волю. Сніданок пройшов у судорожному темпі. І ось тепер вона разом із Ріанною, своїм рідним братом Каєм та нещасним старостою курсу Кассіаном Морвейном стояла в просторому, оздобленому мармуром коридорі перед масивними дубовими дверима кабінету ректора.

Атмосфера була такою, ніби вони чекали на вирок інквізиції. Кассіан Морвейн виглядав так, ніби його особисто пропустили через млинові жорна, а потім забули оживити. Під його очима залягли такі глибокі синяки, що будь-який некромант прийняв би його за свого без зайвих іспитів. В руках староста судорожно стискав товсту, перев'язану траурною стрічкою пачку пергаментів — чергову порцію офіційних скарг від кафедри алхімії, побутової магії та коменданта гуртожитку.

На противагу йому, Кай Д’Авалос, як завжди, виглядав бездоганно. На його білосніжній сорочці не було жодної цятки, срібне шиття на камзолі виблискувало в світлі смолоскипів, а обличчя зберігало вираз блідої, аристократичної й неймовірно елегантної нудьги. Кай ліниво розглядав свої ідеально підпиляні нігті, ніби перебував не на порозі кабінету розлюченого ректора, а на світському прийомі у вищому світі столиці.

— Якщо нас знову виключають, — тихо, але з глибоким почуттям власної гідності зауважили Кай, — я наполегливо вимагаю, щоб цей період у літописах академії зафіксували як «Епоху Великого Хаосу». Мені дуже пасує цей титул. Я навіть готовий замовити парадний портрет у багетній рамі, де я стою на тлі палаючих руїн кафедри артефакторики.

— Нас не виключають, — похмуро й тихо відрізав Кассіан, чий голос здригнувся від нервового тику. — Нас, судячи з того, що ректор Торвальд особисто надіслав по наші душі елітну гвардію академії в повній бойовій амуніції, збираються публічно стратити. На плацу. Перед усім першим курсом. Для прикладу іншим і щоб повернути викладачам віру в справедливість.

— Ну чому одразу стратити? — спробувала вставити свої п'ять копійок Лу’на, поправляючи мантію, під якою все ще глухо бурчала чашка-будильник. — Ми ж хотіли як краще. Це був чистий науковий ентузіазм!

Кассіан повільно повернув до неї голову, і в його очах спалахнув вогонь справжнього, непідробного безумства: — Науковий ентузіазм?! Лу’но, ви підірвали ліве крило академії! Три дні тому! Там була унікальна лабораторія рідкісних сполук! Викладач алхімії досі заїкається і починає плакати, коли бачить будь-який предмет, схожий на пробірку!

Давайте будемо чесними: Торвальд мав повне право не просто лютувати, а спопелити їх на місці. Перші три дні другого курсу ввійдуть в історію академії як суцільний кошмар.