Глава 6

Колись на місці пустки процвітали землі князя Армана, і найголовнішою окрасою князівства була біла фортеця Інуей. Вона височіла над землею, зачаровуючи своїми вежами, колонами та мармуровими статуями, які підпирали її склепіння, але родзинкою Інуей були її підземні яруси, там могло сховатися ціле місто, військо і навіть кохані дружини Армана, їх у нього було не злічити. Говорять, він був неймовірно багатий та зарозумілий. Князь мав дванадцять красунь дочок і одного сина, якого одного разу він вирішив одружити. Ось тільки хлопець вже був закоханий у простолюдинку, доньку відьми, як шепотіли люди. Само собою Арману це не сподобалося, він розлютився, коли його єдиний син, його первісток заявив, що поклав око на просту дівчину. І щоб остудити запал юного спадкоємця, його кохану та її матір звинуватили у чаклунстві. Дівчині, ім’я якої зараз ніхто не може згадати, вдалося втекти, а ось її матуся справді виявилася сильною відьмою. Коли її прив'язали до стовпа, вона прокляла ті землі і кожного, хто на них жив. Того дня, як тільки вітер розвіяв попіл згорілої відьми, біла фортеця Інуей почорніла, всі посіви миттю засохли, а люди та тварини заснули згубним сном. Настала мертва тиша, яка тривала рівно рік, навіть вітер не наважувався промчати через спляче князівство, жоден птах не пролітав над ним, ані звір, ані людина не наважувалися ступити на цю мертву землю. А через сім років усі будинки і сама фортеця зруйнувалися під натиском дикого лісу, який наступав наче за чиїмось наказом. Дерева крокували немов велетні, проростаючи корінням у сплячі тіла, дороги та залишки домівок. Ще через час у кронах дерев почали гніздитися блакитні дрозди. Опісля землі стали обживати дикі тварини, але люди досі бояться ступати на територію пустки. Деякі там засинають навічно, деякі бачать страшні сни, вони чують крики. Ходять чутки, що в підземних лабіринтах фортеці Інуей досі сплять деякі нещасні, зачаровані прокляттям. А іноді, сміливцям, що ризикнули вирушити в Сплячу пустку, чується спів молодої дівчини, і вони клянуться, що це дочка відьми, що вона намагається знайти свого милого. Тому мій дід, а потім і мій батько стали відловлювати та спалювати відьом, боячись, що кохана юного князя все ще жива і блукає світом. Заручившись підтримкою старого мага, з його допомогою мій дід закликав стародавню силу і наніс охоронний символ собі на плече. Тепер нашому роду не страшна ніяка магія, але за їхні дії відплата спіткала б і наші землі, якби не ти. …Боги послали нам тебе, як спасіння. У Тангуні перестали вмирати діти, люди здобули надію на прощення. Але останнім часом поповзли нові чутки, ніби у пустці оселилося невідоме зло. Деякі дурні постійно намагаються пробратися до фортеці у пошуках скарбів, але ті, кому пощастило повернутися – стають схожими на безумців. Вони запевняють, що на них полював вогняний демон. Будь-яка річ, яку вдавалося винести зі Сплячої пустки – несе смерть та біди. …І ось тепер ця погань дісталася моїх земель.

- Ми розберемося, Горане. Обіцяю, - кладу руку йому на плече, і він, простеживши за моїм рухом, сумно посміхнувся.

- Я знав, що з твоєю появою моє життя ніколи не стане колишнім, що завдяки тобі на мою долю випадуть неймовірні пригоди, що руда відьма принесе як щастя, так і купу халеп. …Але моє князівство не кане в безодню тільки тому, що одна з русалок полюбить ці землі. Хочу, щоб ти знала, що я ніколи не завдам тобі ані шкоди, ані болю. Я вірю тобі. У мене лише один спосіб врятуватися та врятувати своє князівство – це йти за тобою.

- Видно, вино вдарило тобі в голову, - заливаюсь сміхом, розчулюючись його сентиментальності. - Ти п'яний, Горане.

- Але правда від цього не каламутніє.

- Тоді дозволь вмовити тебе на ще одну пригоду, сповнену магії? …Навчи мене танцювати! …Прямо зараз.

- Хм, саме час. Варта! Витягти з ліжка кожного, хто вміє тримати смичок! – загорлав Горан.

- Але надворі глибока ніч, ваша милість, - спробував напоумити князя один із воїнів.

- Та що ти?! Жвавіше, я сказав! Ми збожеволіли і бажаємо танцювати! А хтось взагалі кудахче, - додав він трохи тихіше, ковтнувши ще вина.

…Щось відбувається, я це відчуваю, невідома мені магія намагається пробитися, дряпаючись у нашу свідомість, і я не вигадала кращого способу, тим більше що музика це один із найсильніших заслонів від магії. Танцювати я не вмію, у Ходорі мені це було ні до чого, та й вчителів вишуканих танців там не водилося. Але в підводному царстві танцям на прийомах приділяли особливу увагу, як я чула. Та й люди на своїх балах дуже майстерно кружляли під музику. Чому б не спробувати?

- Отже, всі підбадьорилися та почали! - Горан плеснув в долоні сонним музикантам. - Руто, зараз я навчу тебе танцювати мій найулюбленіший вальс. Дозволь твою руку. Я можу здатися тобі незграбним, але твоя витонченість урівноважить цей недолік. Крок до мене, від мене, поворот, знову до мене і одночасно крокуємо в бік.

Урок дався мені легко, ніби я завжди вміла танцювати й кружляти майже не торкаючись підлоги. Моя сила злилася з музикою. Спочатку вона заповнила цю залу, потім весь замок, а потім розповзлася і на весь Тангун, обдаровуючи кожного солодким та спокійним сном. Навіть Горан не помітив, як завалився на лавку та заснув. Як і музиканти, які провалилися в сон, сидячи на своїх місцях обійнявши інструменти. А я... завмерши на місці, щоб прочитати одне із заклинань, повільно обернулася, знаючи, що побачу її. Розмитий образ світловолосої дівчини в білому одязі стояв прямо за моєю спиною.

- Допоможи мені, - пролунав слабкий знеможений голос. - Допоможи.

- Хто ти?   

- Краще спитай, де я. Я все ще жива, розбуди мене. Духи відьом розлючені через твоє втручання. Вони закликали мою матір і без мене, морська царівно, тобі не сховатися від її гніву! Випусти мене. Порожнеча вже повзе у ваш бік. З кожним днем ​​вона все ближче й ближче. Адже твоя світла суть не стоятиме осторонь від страждань людей.

- Ну, все залежить від мого настрою, - знизую плечима.