Глава 4

Рута

«Світло проникає навіть у темні води, спалах полум'я вмить розганяє пітьму, а серце, що зберігає надію, здатне зігріти та врятувати безліч душ», - раптом згадалися слова матері, поки я збираюся силою духу, щоб обернутися і подивитися в обличчя морському демону. Відчуваю, як він пропалює мене поглядом, він точно знає, що мені ... страшно. Навіть не сумніваюся, що коли я обернуся – як раніше вже ніколи не буде. Поява морських демонів для таких як я ніколи не оберталася нічим добрим, адже кожен з них давав клятву знищити тих, хто посмів зрадити Володаря підводного царства. І те, що він друг Горана лише все ускладнює.

На мене всі витріщаються, і князь явно втрачає терпіння. Розтискаю пальці, відпускаючи Ромула, повільно повертаюсь... і натикаюсь на уважний темно-синій погляд високого та статного молодого чоловіка. Широкі плечі, сильні руки, стрункі ноги, хвилясте чорне волосся та зарозуміла усмішка на гарних губах. Серед мешканців підводного світу не зустріти темнооких, усі вони мають очі різноманітних відтінків моря. А ще їх відрізняє манера дивитися: уважно, чіпко, пірнаючи у вічі, намагаючись одурманити людину, підкорити її собі. І ті, хто не вміє захищатися від морських демонів, дуже швидко попадаються на гачок. Сирени зачаровують голосом, демони поглядом, а відьми своїм даром. Я відчуваю перекати його сили, він і не приховує її. Навпаки, цей лорд Елмар хоче мене залякати. Судячи з його кривої усмішки та розслабленої пози, цей пихатий морський індик навіть не підозрює, якою насправді силою володію я. Але, я поки що не збираюся нею хизуватися, нехай думає, що я дрібна квола рибка, не здатна дати здачі.

- Вона у нас скромниця, - Горан, звичайно ж, все витлумачив по-своєму.

- Я бачу, - Елмар склав свої губи в подобі поблажливої ​​посмішки. - Наш славний князь запевнив мене, що ти цілителька. У цих краях такий дар велика рідкість. Сподіваюсь, цей скупердяй вже відсипав тобі мішок золота?

- Золоті зливки їй ні до чого, я дав Руті дах і захист.

- Ти? …Захист? - нахабно перебив Горана нестерпний Елмар, косо поглядаючи в бік застиглого й похмурого Ромула. - Я знав, що ти ще той хитрун, але щоб брехун! – цей морський демон безперечно могутній, безстрашний, надто самовпевнений, і тому невихований.

- У вас погані манери, лорде Елмаре.

- То ти не німа. А я вже почав на це сподіватися. Ти не маєш рації, Руто, не ображай мене, адже я сама люб'язність. Отак завжди, намагаюся здаватися милим, але жінкам ніколи не догодити. В якому ж місці шкутильгають мої манери? - намагається проникнути в мене своїм поглядом, але йому не пробитися, через що його цікавість лише посилюється.

- Там, де ви звинуватили Горана у брехні.

- Та годі тобі, Руто, адже він не зі зла. Елмар у нас великий жартівник! – добродушно заступився за друга Горан нічого не підозрюючи.

«Він не зможе тебе захистити. Поговори зі мною, відьмо!», шкребеться голос у моїй голові.

«Забирайся!», подумки кидаю у відповідь.

- Горане, мені треба сказати тобі щось важливе, - хапаю князя за руку, заступивши за межу пристойності, що, звичайно ж, помітила Урсула, але схоже, що Горан не має наміру вести серйозні розмови, князь бажає веселитися.

- А чи не може це почекати до завтра? Зараз я маю вшанувати своїх дорогих гостей. Хутчіш сідайте всі за стіл! Їжте, пийте! Мабуть, Елмар розповість нам про свої подорожі, - і він мало не силою примудрився посадити мене на стілець поруч зі своєю клятою нареченою. Щоб їй несолодко спалося! Присутність морського демона мене нервує, я злюсь, коса раз у раз норовить розплестися, сила рветься назовні, тому під гарячу руку мені краще не попадатися. Лорд Елмар сідає так, щоб продовжувати на мене витріщатися, а Ромул чомусь взагалі покинув залу. Один Горан нічого не помічає, радіючи невідомо чому.

- Ще раз доторкнешся до мого нареченого, і я схоплю тебе за твою руду косу і суну твоє гарненьке личко в палаюче вугілля, - присунулася до мене ближче Урсула, - Ти мене зрозуміла?

- Ще раз заговориш зі мною в подібному тоні – і з твоєї горлянки замість слів вирватиметься лише кудахтання. Не варто мене сердити, князівно. Радуйся, що лишилася жива, - тихо видихаю у відповідь.

«Поговори зі мною, відьмо. Я нікуди не піду і тікати тобі нікуди. Поговори з власної волі інакше я тебе примушу!»

Але я не відповідаю, вдаю, що не чую і навіть не дивлюся в його бік. Як тільки у мене з'явиться можливість я розкрию Горану очі на те, з ким він водить дружбу. І дуже сподіваюся, що князь, пов'язаний нашою клятвою на крові, більше не відчинить свої двері перед морським лордом.

- То коли ж весілля, Горане? – тим часом цікавиться Елмар, зачаровуючи жінок своїми усмішками та дорогими перстнями на довгих пальцях, якими він так спритно розбирає м'ясо.

- У день зимового сонцестояння. Проводжаючи старий рік, новий ми вже зустрінемо подружжям. На той час прибуде з походу батько Урсули і ми закотимо пишне весілля. Ти само собою запрошений. Залишилося вже недовго, лише місяць почекати! - Горан робить вигляд, що він чекає не дочекається цього весілля, коли вони нарешті розділять шлюбне ложе і таке інше, але я знаю, що він відтягував це весілля як міг, бо його не ваблять пестощі нелюбої дівчини. Та й вона не палає справжнім коханням.

- О, навіть не сумнівайся, друже мій, я обов'язково підніму кубок на твоєму весіллі за щастя молодих. Тим більше, я поки що не маю наміру повертатися додому, у мене є деякі справи в Чаотангу, - його слова змусили мене кинути на нього пильний погляд.

- Кажуть, намісник печерного міста давно не показувався на люди, - зауважив хтось із гостей. – Ходять чутки, що його тяжко поранили під час полювання у Сплячій пустці. Наче щось недобре там оселилося.

- Напевно, це чергові байки, щоб люди туди менше совались. Ось побачу намісника і особисто розпитаю його про це полювання, - серед людей Елмар почувається як риба у воді, присутні ловлять кожне його слово, слуги готові розбити голови, прислужуючи йому. Дівчата почервоніли, навіть Урсула не зводить з нього очей, і я хоч убий не розумію, як Горан піддався на чари цього «уславленого мореплавця»! Невже оберіг князя безсилий проти морського демона.