Глава 3

Рута

Сторону я вибрала давно, як тільки почала відчувати присутність сили, тому що я швидше помру, ніж дозволю своїй душі розчинитись у пітьмі, злитися зі стародавнім злом та стати частиною світу, де ніколи не сходить сонце. Моя мати теж мала дар, але ніколи ним не користувалася, щоб не привернути увагу мисливців на відьом чи морських демонів, яких за легендою ми повинні боятися найсильніше.

Морські відьми вийшли на сушу так давно, що тепер та історія здається казкою і сила наша згасає. Мама казала, що такий дар як у мене не з’являвся вже сотню років, що я найсильніша морська відьма з усіх, що коли-небудь жили на скелях Ходора. А ще вона благала мене не проявляти свою силу, відмовитись від бажання допомогти або нашкодити, бо тільки так я зможу прожити до старості. Її лякали не стільки люди, скільки ті, хто стежив за нами з морських глибин, хто іноді підбирався до берега, підіймався на рифи, винюхуючи силу, яка, на їхню думку, має належати Володарю морів.

Але мені ніколи не доводилося бачити морських демонів, жодного разу за всі ці роки, тому іноді мені починало здаватися, що наша легенда трохи прикрашена як це зазвичай буває. Не думаю, що їм є діло до дочки рибалки, у морському царстві вистачає й своїх обдарованих.

І все-таки щось утримало мене від повернення додому. Передчуття біди змусило мою душу стиснутися та скрипнувши серцем прийняти пропозицію князя Горана, хоча я не вірю, що люди здатні тримати своє слово, але принаймні в нього є армія, яка в разі чого зупинить, або на який час затримає морських демонів, якщо вони все ж таки існують. Моя бабуся клялася, що один з них намагався затягти її під воду, їй навіть довелося пожертвувати своєю косою. Нібито я завжди зможу їх відчути та впізнати в будь-якому вигляді, але мені не вистачить сил, щоб з ними битися.

- Виглядаєш підмогу? - Голос Ромула знову змусив мене смикнутися і відволіктися від власних думок. Він постійно мене знаходить, де б я не сховалась. Сьогодні я забрела на розбиту рибальську пристань. Через те, що одного разу після жахливого шторму, який забрав у море ціле рибальське поселення, дно сильно змінилося, люди сюди більше не повернулися, обживши берег на захід від Тангуна. Через глибину та підводну течію тут навіть плавати було небезпечно, але мені це місце припало до душі, тут мої думки течуть плавно та спокійно.

- Ромуле, ти віриш у існування морських демонів? - Запитую в нього, не обертаючись.

- Вірив би, якби побачив на власні очі. А так це лише казки для дітей, як і багато легенд цього світу. Адже треба про щось тріпатися довгими зимовими вечорами. Може, даси мені відповідь, що ти тут робиш?

- І як ти думаєш вони виглядають? - Ось тепер я обернулася, спіймавши погляд його уважних чорних очей. Він завжди гнівається, коли я залишаю його запитання без відповіді. – Вони вкриті лускою, з палаючими риб'ячими очима та перетинками між пальцями? Старі відьми запевняють, що їх неможливо відрізнити від людини. Морські демони підступні, сильні та нещадні, це найвідданіші воїни Володаря морів. І якщо доведеться вони можуть напасти та знищити прибережне місто за одну ніч. Це вони нападають на кораблі та крадуть дівчат у рибальських поселеннях задля розваги. І всі вони обдаровані, здатні змусити людину забути про зустріч із ними. Їх можуть відчувати лише морські відьми, бо ми з ними однієї крові.

- Але, як я чув, вони вас прокляли.

- Правильно. Скажи мені, Ромуле, воїни, яких виховали ченці ютарі, адже дають обітницю безшлюбності, зрікаючись тілесних утіх, заради свого служіння?

- Так і є. Чому ти мене про це питаєш? Не подобається мені це, ти щось темніш.

- Ти мені теж не подобаєшся, але мені потрібний свідок. Ти згодишся, - підводжуся на ноги і рішуче стягую з себе одяг. Час настав, мої роздуми мало що змінюють.

- В ім'я світла, що ти надумала робити? - гарчить Ромул. Ще трохи і він кинеться одягати мене назад.

- Морські відьми без зайвої потреби до моря навіть близько не підходять, боячись неминучої розплати. Але якщо в день свого повноліття відьма, яка зберегла свою цноту, пірне на глибину, прошепотівши особливе заклинання – її сила значно зросте. Я не зможу звільнити народ Тангуна від насланого прокляття, мені не вдасться очистити його повністю, мій дар не настільки могутній. Але якщо взяти крапельку сили у моря…

- Але тут прихована якась каверза? - Моя нагота його бентежить, і Ромул нарешті відвів погляд убік. Навіть якщо ти свято шануєш свої вчення і дух твій сильний, силу твоєї обітниці все одно випробовуватимуть, тому що тіло слабке, його бажання може піддатися спокусі. І зараз моє оголене тіло його сильно спокушає, я це відчуваю. Відчуваю, як вирує його кров, як важко йому дихати і як порочні думки туманять його розум. Але мені потрібно, щоб цей воїн залишився відданим своїй клятві, тому я мовчки чекаю, поки його дух приборкає бажання власного тіла.

- Звичайно ж, це ризиковано. Навіть не знаю, хто з морських відьом робив таке за останні сто років. Адже вони століттями ховалися, а пройти через цей ритуал все одно, що кинути виклик. Морські демони дізнаються про це, відчують та прийдуть за мною. Ніхто за просто так своєю силою не ділиться, їм не сподобається, що я зазіхнула на могутність їхнього Володаря.

- Я тебе навіть зараз остерігаюся, ти й так сильна, а що буде коли твоя сила зросте? Ти станеш небезпечною. Одягайся. Не варто будити зло, навіть якщо воно прикрашене легендами.

- Відьма, що обрала світлу сторону, не є небезпечною для тих, кого вона захищає. Я стану небезпечною для своїх ворогів. Я можу очистити місто. І разом ми зможемо захиститися від мешканців підводного царства. Для мене нема шляху назад. Можна було б звинуватити мого недолугого брата чи впертого Горана, але насправді це втручання долі. Силі чомусь завгодно, щоб я залишалася тут. …Надряпаєш один символ у мене на спині? – нахиляюсь і малюю на піску перед застиглим Ромулом стародавній символ.