Глава 2

 У покоях Урсули крізь вузьку щілину денне світло пробивалося тонким промінчиком, дим від свічок наповнював повітря важкою гіркотою, дихання вмираючої було слабким і майже невідчутним. Обережно доторкнувшись до князівні кінчиками пальців, Рута відчула, що життя в ній ледь тремтить, готове зірватися в будь-яку мить і пурхнути, мов лякливий метелик. Тіло та душа цієї дівчини були змучені затяжною хворобою, і звичайні лікарі вже давно не могли їй допомогти, гублячись у здогадах. Це була особлива хвороба, надіслана зі світу тіней. Рута скривилася, впізнавши запах прокляття. Вона все ще сердилася на брата і, можливо, тому зовсім не відчувала співчуття до обраниці князя. Князя, який слідував за нею по п'ятах, нависаючи шулікою й стежачи за кожним її рухом.

- Погасіть всі свічки та відчиніть вікна! — не прибираючи рук від кволого тіла, твердо веліла Рута.

- Ще одна самозванка з'явилася, - докірливо пробурчала огрядна жінка, недовірливо глянувши на юну відьму, навіть не думаючи коритися.

- Я сказала вікна! – крикнула Рута, насупившись. Кивок Горана змусив його воїнів відразу зірватися з місць, виконуючи вказівки відьми.

- Мені потрібна повна купіль морської води і якнайшвидше, - звернулася Рута, вже безпосередньо глянувши на князя. - Розпорядися про це негайно. Трохи пізніше я маю сказати тобі дещо, а поки забирайтеся звідси усі до одного!

…

- У мене від неї мороз по шкірі повзе, - подав голос один із вірних лицарів князя, спускаючись разом із ним до зали. - Чи можна їй так сліпо довірити життя вашої нареченої? У тому, що вона відьма я не маю сумніву, але в тому, що вона бажає нам добра – ще й як сумніваюся.

- Вона наша остання надія, Ромуле. Упевнений, Рута дотримає слова. Дівчина не ризикуватиме своїм кровним братом. Нехай їй нададуть усе потрібне. Якщо Урсула помре ти знаєш, чого нам потім чекати. Зрозуміло, що ми відьмі не до душі, вона нас ненавидить, але допомогти князівні може лише магія, а вона єдина відьма, яка попалася нам в руки за ці кілька місяців.

 Під тужливе пересмикування струн музиканта-горбуна, князь зі своїми лицарями з похмурим виглядом пускали по колу срібний кубок, що заповнювався до країв рубіновим вином, таким кислим, як і їхні думки. Але як тільки Рута переступила поріг, погляди чоловіків, що вмить напружилися, одразу звернулися в її бік.

- Перш ніж ... я зроблю спробу звільнити Урсулу від її хвороби, я повинна попередити тебе, Горане, - Рута замовкла, чекаючи, що воїни залишать їх самих. - Це ти захочеш почути віч-на-віч, - попередила вона, але жоден із лицарів не ворухнувся, незважаючи на наказуючий жест їхнього князя.

- Ми всі присягнули тобі у вірності, Горане, - заговорив Ромул, не зводячи очей з Рути. - Ти останній нащадок роду, а у цієї… дівчини більше, ніж у когось є мотиви позбавити тебе життя. Тож ми залишимося. А все, що зловлять наші вуха – з нами й помре.

- Говори, у мене немає секретів від моїх людей, - похмуро мовив Горан, підводячи очі на рудоволосу сліпуче красиву дівчину, чий засуджуючий погляд ніби з розмаху бив кожного чоловіка в цьому залі. – Тобі я довіряю ще менше, ніж їм.

- Як скажеш, - знизала плечима Рута, сідаючи, хоча за правилами вона не мала права опуститися поряд з паном без його дозволу.

Нарочито кидаючи їм виклик, дівчина знала, що князь, який потребує її послуг, заплющить очі і на цю її витівку.

- Природа завжди прагне рівноваги, і коли ми щось отримуємо від неї – натомість вона завжди щось забирає. Якщо я поверну Урсулі життя – щось втратиться в якості плати, бо це непроста хвороба. Не можна знати напевно що саме візьмуть духи, але зазвичай вони беруть те, чого найбільше потребує людина, або ті, хто за неї просить. Можливо, одужавши, Урсула пошкодує, що залишилася живою. Палиця з двома кінцями, князю. Я попередила тебе про наслідки, але вирішувати тобі.

- Що ж таке важливе вона може втратити? Адже найцінніше це її життя? – стомлено поцікавився він.

- Життя людини завжди чимось сповнене, - заперечила Рута, вдивляючись у його уважні блакитні очі. І через те, що ховалося в їхній глибині, юна відьма вже відчула, що піде на сплату духам. Повагавшись, вона все ж таки вирішила висловити своє припущення. - Коли Урсула прокинеться, ваша взаємна симпатія та прихильність може зникнути. Договір, який колись зв'язував вас, опиниться під загрозою. А можливо, твоя наречена ніколи не зможе мати дітей. Чи ти готовий піти на такі жертви?

- Я хочу і наполягаю, щоб князівна Урсула, дочка великого князя Дакара повернулася до життя. Решту ми якось витримаємо. Але ти не зникнеш наступного ж дня після того, як вона прокинеться. Хочу сказати, Руто, що ти залишишся тут, поки князівна не зміцніє і поки ти не скажеш мені точно, чим саме ми пожертвували.

- Горане, але ти ж давав мені слово відпустити нас із Люком, як тільки я зцілю твою наречену! – Обурено схопилася Рута, спалахнувши рум'янцем. Він теж підвівся. Величний. Воїн і чоловік у жилах якого текла кров царів. Прекрасний у своєму гніві, який він ледь стримував. Погляд відьми схрестився з поглядом князя немов у поєдинку. …Мовчання тривало недовго. Саме стільки часу, скільки потрібно було для приборкання емоцій.

- Я не зрікаюся цієї клятви, я лише прошу затриматися. Доки ми не переконаємося, що князівні більше нічого не загрожує. Тим більше, насувається зима і дорога назад стане небезпечною, ти сама говорила, - спокійно промовив Горан. - А потім я споряджу корабель, і ви відправитеся морем на свої прокляті скелі.

- Схоже, ти не розумієш, - голос Рути затремтів, і князь, на свій подив, побачив в очах цієї скутої неприязню до них дівчини сльози. - Навіть якщо ти запропонуєш мені половину всієї своєї скарбниці, я не можу залишатися в Тангуні. … Я чую їхні стогони. … Я бачу їхні обличчя, які скорчилися в муках. Моя плоть відчуває пожираючий їхні тіла вогонь. Я хочу піти з цього жахливого місця навіть у пургу, — з цими словами Рута попрямувала геть із зали.