Мороки Поолісся.

Мороки Полісся.

Дощ над Поліссям не припинявся третій день. Повітря просякло важкою мрякою, яка давно наскрізь промочила одяг. Вода затікала за комір, стікаючи по спині, пробігаючи мурашками по шкірі. Чагарник під ногами перетворився на чорне багно.

Дим зупинився й важко видихнув. Подивився на екран смартфона. Навігатор вимкнувся годину тому, якраз після старого протипожежного рову.

Провідник зі Славутича просто зник. Узяв триста доларів за прохід поза КПП, зробив крок убік від бетонки, тріснув сушняк - і все. Дим спочатку думав, що той відійшов до вітру. Потім гукав. Бігав довкола з піднятим телефоном, марно шукаючи зв'язок.

Від романтики Зони ЧЗВ, майже одразу не залишилося й сліду. Жодних гарних кадрів для соцмереж чи «сталкерської естетики». Тільки мряка, холод і сморід стоячої води. Дозиметр на лямці рюкзака показував 0.14 мікрозіверта. Звичайну норму. Повітря пахло гниллю. Так пахне м'ясо, яке залежалося в пакеті, про яке ти забув на день, так і не поклавши його в морозилку.

Посеред запливлої мулом виселки стояла єдина майже ціла хата. Похилена мазанка під дірявим дахом.

Дим ступив на ґанок. Гнилі дошки під черевиками глухо скрипнули.

В середині пахло цвіллю полином, і підгнилими травами. Дим повів ліхтарем по стінах. На покуті темніла ікона. Очі святого хтось виколупав чимось гострим, залишивши в дереві дві дірки.

Він скинув рюкзак на підлогу. Шум дощу знадвору раптово стих. Ніби хату накрили товстою ковдрою.

По кімнаті розтеклась мертва тиша.

Лише з дірки у стелі падали великі краплі: хлюп, хлюп, хлюп.

У кутку Дим побачив відкриту грубку, і купу ,якимось дивом, сухих газет, підшитих як колись, у совкових бібліотеках. Настрій покращився. З думками про те що нарешті він зможе зігрітись і висушити одяг.

Видер листок, підпалив запальничкою газету і кинув в грубу. Вогонь узявся неохоче, пускаючи їдкий дим.

Щоб відволіктися від холоду, Вадим намацав у бічній кишені рюкзака екшн-камеру. Він натиснув кнопку живлення, екран спалахнув блідою синюватою підсвідкою, вихопивши з темряви його втомлене, вкрите краплями поту і дощу обличчя. Об'єктив зафіксував куток хати. Червоний індикатор запису ритмічно замигав у кутку дисплея.

Вадим підніс камеру на рівень очей, намагаючись тримати її рівно, але рука все одно злегка тремтіла від андреналіну.

- Перечікую ніч під Товстим Лісом, - говорив він на камеру, намагаючись карбувати слова, як робили блогери у відео, які він частенько любив переглядати дома.

Але власний голос здався надто тихим і чужим. Він сипів, губився між тріском вогню та лункими ударами крапель зі стелі.

- Провідник утік...

- Вадим запнувся й повернув об'єктив у бік темного вікна без шибок.

- Кинув мене самого. Зв'язку немає. Дозиметр мовчить, але тут... чорт забирай, тут щось не так.

Він нервово облизав пересохлі губи й знову перевів камеру на себе. Червоний вогник рекорду, здавався єдиним зв'язком із нормальним світом.

Дим опустив камеру, залишивши її увімкненою. Бліде світло дисплею вихопило із темряви лише смужку долівки та його власні промоклі черевики. У хаті ставало дедалі холодніше, а їдкий дим від старих газет швидше дер по очах, ніж щось зігрівав. Вогник у грубі вже почав згасати, залишаючи по собі тільки тліючий червоний попіл.

Потрібні були нормальні дрова. На вулиці все промокло наскрізь, тож шукати сухий гілляк у темряві не було жодного сенсу.

Дим підвівся на ноги, спираючись долонею об вологу, слизьку від плісняви стіну. Ноги заніміли й слухалися погано. Він ступив два кроки вглиб кімнати, орієнтуючись за світлом від екранчика камери, яку тримав у лівій руці. У кутку, під понівеченою іконою, темніла стара дерев’яна лава. Вона майже вросла в долівку, а її поверхню вкривав товстий шар сухого пташиного посліду й пилу.

Дим поставив камеру на край лави об'єктивом до себе, нахилився й ухопився обома руками за край верхньої дошки. Соснова дошка з лави виявилася сухою, але міцною. Дим уперся черевиком у нижній зруб і ривком потягнув її на себе.

Дерево сухо й гучно тріснуло, відлунивши під низькою стелею. З лави вискочив довгий іржавий цвях, із брязкотом упавши на долівку і кудись закотився. Дим відламав довгий шматок, важко дихаючи від раптового зусилля, і повернувся назад до згасаючої груби.

Він присів, сперся на коліно й запхав відламане дерево прямо в давно прогорілий попіл на дні груби. За хвилину дошка затріщала, пускаючи іскри, і вогонь неохоче охопив сухий край.

І саме в той момент, коли суха сосна спалахнула яскравим помаранчевим язиком, під підлогою щось ворухнулося.

Долівкою пробігла вібрація. Крізь щілини між мостинами повалила пара.

Засмерділо болотним мулом. Полум'я в багатті зблідло і почало віддавати блакитними кольорами, а туман розтікався по підлозі.

- що за...? - Дим відсахнувся.

Але з-за стіни хтось відповів.