43

Давид

Під ранок вже час було повертатись назад до себе в кімнату. Якби тяжко не було прощатись із Дашею після всього, проте родичі так і не знають, що ми знову разом. Хоча, гадаю, думки про це у них промайнули. Та і Саша також багато чого розповів бабусі, а та любить допит влаштувати.

Я помахав на прощання дівчині, яка вже ледве не спала, і покинув її кімнату. Посмішка все ще не зникала з мого обличчя. Я закрив двері та намагався одягнути футболку по дорозі у свою кімнату, проте несподівано наштовхнувся на когось в темному коридорі.

-Сліпий зовсім? Вік дає про себе знати, чи не так? – я нарешті одягнув свою футболку і глянув, хто все ж таки стоїть переді мною. Авжеж, і по голосу вже було зрозуміло, що це Еміль. Ще цього мені не вистачало.

-Чого тобі? – запитав я різким тоном. Як він до мене, так і я до нього.

-Та нічого.. – навіть в цій темноті я побачив його хитру посмішку і погляд на двері, що вели в кімнату до Даші. – Питань немає звідки ти.

-У тебе є якісь заперечення стосовно цього? Здається, я дорослий хлопчик і, до того ж самостійний. І де я, з ким – тебе хвилювати не повинно. – я натягнув посмішку і постукав йому по плечу.

-З давніх пір самостійний? – він знову тихо посміявся і закотив очі. –Чув, Яна нещодавно народила малу, а Даша малого… чи не ти часом батько усіх нещодавніх дітей? Бабуся розповіла, що ти не так давно дізнався про свого синочка. Можливо тебе намагаються надурити, бовдур?

-В тебе є два варіанти кінця нашої розмови. Перший і найбільш можливий, я б’ю тобі в пику і ти ледве прокинешся завтра. І другий варіант, я удам, що мені почулась уся твоя маячня і піду своєю дорогою. – авжеж, перший варіант мене найбільше імпонує, але навряд чи йому він також зайшов.

-Правда в очі коле? – він знову посміхнувся, проте довго його посмішка не тривала. Я несподівано вдарив його в між ребра і той лише жадібно намагався вдихнути повітря. Схоже, я потрапив в дихальну систему, що і намагався зробити. Легкий спосіб тихенько завдати удару, і не розбудити усіх членів родини.

-Ти обрав свій варіант. Радій, що я зробив тобі акцію, бо всі сплять. – я постукав його по плечу знову і пішов до себе в кімнату. Далі говорити з ним не бачу сенсу.

Зараз рання година і за вікном все ще темно, тому я завалився в ліжко. Саша, як і гадав, спить своїм міцним сном. Думаю, його навіть метеорит чи НЛО не розбудить. Тому я поправив ковдру на синові та також заснув поруч.

Сьогодні 31 грудня, але новорічного настрою я не відчуваю взагалі. Здається, немов зараз просто звичайний день, як і всі інші. На годиннику майже восьма, проте я вже прокинувся. А все через які вже розмови Саші уві сні. Невже я так само марив у дитинстві?

Зрозумівши, що я більше не засну, я пішов на кухню і зробив собі міцної кави. Хоча, я більше не спав, проте я зовсім не виспався. Тому, аби хоча б трошки збадьоритись, я взяв чашку зі своєю кавою і вийшов на терасу. На подив, всі ще спали, або просто були в себе по кімнатах. Здається, один я такий дурний.

Я вийшов на терасу та сів в одне з крісел. Мороз вдарив по всьому тіло, і я швидко вкутався в ковдру. Добре, що бабуся завжди залишає їх тут декілька. Схоже, виходити на вулиці у футболці та легких штанях було моєю помилкою, але кого це хвилює?

Я відпив гарячої кави, і мені нарешті стало краще. Тому всівшись і закутавшись зручніше, я продовжив свій кава-брейк.

-Ти чому тут так рано? – я повернувся на бабусин голос, яка злісно дивилась на мене, склавши руки в боки. Здається, зараз я отримаю стусанів.. –І чому ти голий?

-Доброго ранку і тобі. – я мило посміхнувся, випиваючи залишки свого напою.

-Давиде, я запитаю знову, чому ти так холодно одягнутий? Якщо ти не пам’ятаєш, то на вулиці все ще зима, і до того ж я не хочу обмежуватись лише одним внуком від тебе!

-О ГОСПОДИ! Бабуся!! – я поперхнувся кавою і, кашляючи, втік назад в будинок. Які ще внуки? Я тільки ось недавно батьком став! Навіть не знав про сина стільки років. Я, звичайно, не проти ще дітей, але не час зараз для цього.

-Ти куди це втік від мене? – вслід за мною, в будинок забігла бабуся. –Ти вирішив уникати тему внуків зі мною?

-Бабусь, ну справді, годі. – я закотив очі і намагався сховатись від неї. І на щастя в кухню зайшла Даша, тому я швидко сховався за її спиною від цієї теми.

-Добрий ранок, що тут відбувається? – Даша почала розглядати все навкруги, ховаючи свій сміх.

-Привіт, доню. Та ось цей молодий ваш чоловік уникає від мене теми про майбутніх внуків! – бабуся знову склала руки в боки, тепер пильно дивлячись на мене та дівчину. Звідки вона взагалі знає, що ми разом?

-А… Внуки? Ще? – Даша нервово глянула на мене через своє плече і перевила дихання. – Я і Давид?

-А що ні? – старенька покосилась на нас, нахмуривши брови. – Це ви мені намагаєтесь сказати, що ви не разом? - вона театрально розсміялась, плескаючи в долоні. –Артисти! Ар-ти-сти! Мене намагаєтесь надурити? Те, що ти Давид тільки зараз дізнався про сина не означає, що ти й Даша знову не разом. Тому, молоденькі мої, мене не обвести навколо пальця! А правнуків я чекаю! Тим паче Давиде, не тобі знати, як бігати до Даші в кімнаті поночі.

-Бабуся! – ми в один голос ледве не закричали з Дашею, а потім перекинулись поглядами. Перший раз я втік до неї в кімнату вночі, а про це знають вже усі в цьому будинку!!

-Добрий ранок, молодята і бабуся. Що тут ви розкричались? – тепер до кімнати зайшла Ліза з Семом.

-І ви вже також в курсі? – я перевів погляд на сестру, і та почала сміятись.

-Це було очевидно. – вона продовжила хихотати, не стримуючись. Я лише раз я пішов до Даші вночі, вперше, і всі все знають!!!

-Не хвилюйтесь ви. Все, що було у вашій кімнаті, залишається лише там. – Сем також розсміявся і я з Дашею ще більше почервоніли.

-Йдіть всі до біса! – я взяв Дашу за руку і нарешті ми покинули цю саркастичну компанію, під їхній запальний сміх. Проте, далеко ми не пішли, лише просто в сусідню кімнату.

-Що там відбувалось? – Даша підняла брови якомога вище, немов вони зібрались в космос. –Які правнуки?

-Бабуся вирішила влаштувати мені допит з самого ранку. Як я не намагався втекти від неї, але як бачиш, не вийшло. – я знизив плечима і сів на диван, що стояв у залі. Дівчина довго не вагаючись також впала поруч зі мною.

-Ти не хочеш ще дітей? - Малишева повернулась до мене, все ще з піднятими бровами, проте тепер на її лиці ще був якийсь сум.

-Я? – вказав на себе пальцем. –Дітей ще? Ні… ну..

-Даша, онучко, допоможи мені, будь ласка,. – голос бабусі перебив мене. Даша закусила губу і дивно глянула в бік, хлопнула себе по ногах і піднялась.

-Я зрозуміла тебе.

-Дашо, я не договорив! – проте це було вже пізно. Вона втекла назад на кухню до всіх. Здається, сьогодні я ще маю просити вибачення.

Весь день пройшов у роботі. Я допоміг прибратись в будинку й залишок дня займався фермою, поки інші готували на кухні. Навіщо скільки їжі? Я пропонував просто замовити їжу в ресторані, проте бабуся лише накричала на мене. До речі, Даша все ще не розмовляє зі мною. Як я не намагався поговорити з нею, вона всіляко уникала мене. Навіть Саша це помітив і намагався поговорити із нами, але Даша знову переводила тему.

Нарешті звільнившись від усієї роботи, я спустився на низ до всіх інших. До мене одразу ж підбіг син, обіймаючи мене за пояс.

-Тато, ти нарешті до нас? – я посміхнувся малому і потріпав його волосся.

-Так, нарешті до вас. – боковим зором я помітив, що за нами спостерігає Даша, проте я намагався не показати їй, що я її побачив.

-Бабуся сказала, що ми скоро сідаємо за стіл. Ти допоможеш мені одягнутись? – хлопець посміхнувся і взяв мене за руку.

-Вже час одягатись? – я швиденьку глянув на годинник, що був у мене на руці. Ого! І справді вже час одягатись і бути готовим до святкової вечері. Щось я пропустив за роботою увесь день. –Тоді.. Пішли швиденько. – на останок, я все ж таки кинув погляд на Дашу, але тепер вона удала, що не помітила.

Ми піднялись з сином до себе і почали шукати собі наряд на вечір. Колір наступного року – зелений, чому власне, Саша безмежно радий. Ну і колір його одягу був очевидний: світло-коричневі брюки і зелено-м’ятна сорочка. Ці кольори гарно поєднувались із його темними очима та волоссям. Цей хлопець точно виросте ще тим модником.

Я ж зупинився на зеленому поло і світлих джинсах. Ці кольори допоможуть мені в наступному році? Сподіваюсь ця вдача прийде з першими хвилинами нового року, адже з Дашею я все ще не помирився.

Набризкавшись запашними нашими одеколонами, ми спустились на низ, де вже сиділи за диваном Рустам, Еміль, Сем і Ліза за переглядом новорічних програм. Це, що, дитячі спогади?

-Ох, красунчики мої! – бабуся підійшла ззаду і обійняла нас з сином за спини. На ній, як завжди, було одне з її улюблених суконь білого кольору. Схоже, зелений їй не по душі. Лише в садку.

-Ти теж неперевершено виглядаєш. – я посміхнувся до неї і поцілував її в лоба.

-Так, Nene, ти дуже гарна! – Саша посміхнувся і також притиснувся до старенької. Ох, підлиза малий.

-Мої ви хороші. – бабуся засяяла і пішла до інших, забираючи у мене сина. Я посміхнувся їм у слід і схилився на перила від сходинок, діставши телефон. Мені потрібно дочекатись своєї жінки, аби все ж таки помиритись із нею. Проте, почекавши хвилин десять, моя спина затекла, ще і рука знову дала про себе знати. Чому саме зараз?

Я взяв за плече і піднявся до себе в кімнату, зіштовхнувшись по дорозі з Дашею. Я кивнув їй і побіг далі. Зараз мені потрібно випити знеболюючі, адже гратись з рукою і далі я не бажаю. Даша, на щастя, не пішла за мною, схоже бабуся зловила її на сходинках. І добре. Не хочу, аби вона бачила мене в такому стані знову. Тому я швидко випив усі ліки, дочекався поки стане краще і пішов до всіх за стіл.

-Ти нарешті прийшов! Ми тебе зачекались! – обурилась Ліза, як тільки-но я зайшов в кімнату.

-Прошу вибачення, мав термінові справи. – я обійшов стіл, і на ненадовго затримався позаду Дашу, непомітно проводячи пальцем по її оголених плечах. Все ж таки, її нова сукня темно зеленого кольору, яка трохи блистить, неймовірна. Як і вся дівчина. Посміхнувшись до всіх, я зайняв своє місце.

-І так, діти мої, ви маєте з’їсти більш ніж половина усього цього, що є зараз на столі. – сказала бабуся, вказуючи на усі страви. Здається, сьогодні ми якщо не луснемо, то тріснемо. Адже, стільки страв, скільки було сьогодні на столі – не було в цьому домі з малих років. –А ще на десерт буде пиріг, тому майте місце і для нього. – точно луснемо.

Після бабусиних погроз, що з-за столу ніхто не вийде, якщо не поїсть, усі почали вечеряти і не дивно. Паралельно я і Сем обговорювали вчорашній матч з футболу, що я так і не встиг подивитись, а інші також мали свої якісь теми для розмов. Час від часу, я і Даша перекидувались поглядами. Гадаю, вже час поговорити. Поки інші були зацікавлені в розмовах про сад, я підійшов позаду Даші і схилився до її вуха.

-Поговоримо нарешті? – дівчина схвально кивнула на мої слова і піднялась.

Я пропустив її вперед і ми разом вийшли на терасу. Перед цим я взяв пледа, аби Даша не замерзла ще. Тому одразу ж вийшовши на вулицю, я накинув його на плечі дівчині. Так, її нова сукня була просто неймовірна й усі ці вирізи та декольте на ній мене лише збивали з думки, але я не хочу аби моя кохана змерзла та захворіла ще потім.

-Ми не договори з тобою сьогодні вранці. – я поправив плед на дівчині, і вона ледь помітно почервоніла.

-Я теж так гадаю. – весь час вона пильно дивилась мені у вічі, шукаючи усі відповіді на свої питання. Я схилився на огорожу тераси, продовжуючи наш зоровий контакт мовчки. Не знаю скільки ми так простояли, просто дивлячись одне на одного, але нарешті я набрався сміливості та заговорив.

-Я хочу усе з тобою. Я справді хочу ще дітей, проте гадаю, що зараз ми маємо трохи почекати. Як ти й казала раніше, у нас було мало часу саме для нас двох. Авжеж, Саша нам не заважає, навпаки з ним весело і ще прикольніше. Але все ж таки я хочу поки, що почекати. – я взяв її за руки, гріючи їх від морозу. Кому, кому, а мені зараз було лише жарко. Схоже, я хвилююсь. – Я кохаю тебе і хочу бути з тобою завжди. Мати ще одну чи двох дітей так точно, і жити в нашому будинку. Але можливо рік-два зробимо саме нашими?

-Давид… - вона нарешті посміхнулась і обійняла долонями моє лице. – Я також цього хочу. Я знаю, що ти хочеш трьох дітей і більше, ти розповідав це раніше. Вранці я всього лише накрутила себе, як буває у мене. – вона знову посміхнулась, ховаючи трохи погляд. –Нам потрібен час для двох, це зрозуміло вже усім.

-Ти не злишся на мене? – я схилив голову до її, закриваючи очі. Я знову тону в цій дівчині.

-Аж ніяк, дурнику. – Даша легенько провела по моїй щоці пальцями трохи дряпаючи своєю каблучкою. Я притягнув дівчину за талію і поцілував, водночас коли з дому донісся гучний «бах» від хлопушки.

-Здається, ми пропустили новий рік. – я посміхнувся, на мить зупиняючись від поцілунку.

-Як новий рік зустрінеш, так його і проведеш. – вона клацнула мені по носі та продовжила поцілунок.