31

Давид

Я тяжко видихнув, поправляючи комірець своєї сорочки. Вона знала, як я реагую на подібні слова, тим паче коли вона сама їх і каже.

-Давиде Рустамович, ви не маєте ні слова, аби виправдати себе? – дівчина знову поставила питання, і лягла спиною на стінку стільця, закидаючи ногу на ногу. –Мм.. як шкода..

-Гадаю, що всі мої слова вже використані проти мене. Мені нема, чого додати. – я повторив дію коханої, і також розслабився на стільці. – Проте, ні. Є! – знову наблизився. –Невже ти справді думаєш, що маю тих двісті тридцять скількись то там дівчат?

-А хіба ні? – вона справді так сильно повірила у мої слова?

-Ти справді віриш в це, чи хочеш вірити? – сперся ліктями на стіл.

-Ти робиш усе, аби я вірила в це. Тому так, думаю ти змінював цих дівчат, щоб забути мене. Проте, мій дорогенький, ти прорахувався, забув одну дуже важливу деталь. – несподівано вона піднялась і наблизилась у мій бік, аби сісти поруч, але на стіл. Її дикий погляд був сконцентрований лише на мені, попри те, що вона ледве не пролила на себе свій напиток.

-Нагадай мені. – я посміхнувся і звільнив їй місце, щоб вона все ж таки сіла навпроти мене. Тому я схилився на спинку, складаючи руки перед собою.

-Твій прорахунок в тому, що як би ти не змінював своїх дівчат, уявляючи мене замість них, ти ніколи не отримаєш у них того, що є у мене. Тобі ніколи не позбутися думки про мене, якби ти не намагався це зробити. Ніхто ніколи не замінить мене. Ні в компанії, ні в коханні, ні в сексі, тим паче. Ти завжди будеш уявляти мене, замість них. Можу навіть посперечатись, ти навіть спати лягаєш, аби тільки бачити мене у своїх снах. Чи не так, коханий? – я вкотре тяжко видихнув після її слів. Навіщо вона так грає? Їй так сильно подобається знущатись наді мною?

-Моє терпіння може закінчитись, будь обережніше, мила. – я закусив свою нижню губу, аби зволожити їх. Здається, у мене навіть дихання пішло у відпустку.

-Так? Невже, твоя фантазія навіть зараз дістає тебе? – вона склала руки собі на коліна, спираючись головою на одну, і все ще тримає у руках той клятий стакан з глінтвейном. – То ж, ти все ж таки згоден з моїми словами? Тобі не позбутись цих думок про мене. Ніколи й нізащо.

-Чому ти думаєш, що я хочу їх позбутись? – я повільно наблизився до неї, проводячи пальцями по її нозі. –Тобі приємно знати, що я постійно думаю про тебе?

-Мені? – закусила губу, дивлячись на стелю. – Можливо. Кому буде не приємно це знати?

-Але ти все ще гадаєш, що навіть, коли я все ще залишаюсь до безтями закоханим у тебе, постійно думаю про тебе, обожнюю бачити тебе у своїх снах, я все одно змінюю дівчат направо і наліво? – я піднявся зі свого місця, і повністю знищив «бар’єр» відстані між нами. Зараз наші губи в сантиметрі від одне одного, а носи торкаються. Я відчув, як ледве чутно вона видала стогін, від несподіванки. Наше спокійне дихання давним-давно зникло. Тепер є тільки пристрасть. – Я ні разу не чіпав іншу дівчину після тебе.

Даша різко відкинула свій стакан кудись в сторону і прозвучав гучний звук биття скла. Я повернув голову, аби перевірити, що сталось, але навіть не встиг. Дівчина різко повернула моє лице до себе і накрила губи шаленим поцілунком. Поки я не встиг зрозуміти, що сталось, вона встигла боляче вкусити мене за губу, беручи повний контроль наді мною. Вона схватила мої руки та поклала собі на талію, знову кусаючи за губу. Вона завжди так робила, коли їй щось не подобалось.

Я не можу втриматись від неї, тому відповідаю на поцілунок з тією ж самою дикістю, притягуючи її чим ближче до себе, від чого вона знову видає ледве чутний стогін. Вона також притягує моє лице ближче, продовжуючи поцілунок, незважаючи, що дихання зовсім не залишилось.

-Досить думати! – на мить відволікається, відтягуючи мою губу до себе. – Дій!! - Якщо вона хоче грати за цими правилами, то я лише згоден.

Я підхвачую її на себе, тримаючи одну руку на її талії, іншою тримаю сідниці. Вона огортає мене ногами, міцно тримаючи мою шию.

-Невже ти все ще боїшся, що я впущу тебе? – запитав, посміхаючись їй губи.

-Досить балакати! – знову накриває мене своїми губами, впираючись нігтями мені в шию.

Не припиняючи нашу дикість, я йду до спальні. Як тільки нащупую ногою ліжко, обережно кладу туди дівчину, нависаючи над нею зверху. Вона підкидує голову назад, звільняючи шию. Я не думаючи починаю цілувати її, інколи ледве сильно кусаючи її тонку шкіру. Вона знову повертає моє лице до себе і продовжує поцілунок, перевертаючи мене на спину, і сідає зверху. Здається, я відчуваю дежавю.

-Я вкотре беру над тобою владу, папочка. – обвила мою шию руками, притягуючи до себе. Ще трошки й вона відкусить мені губи. Знову пристрасть, ненаситність, дикість. Це ніколи не зникне між нами. Я притискав її до себе, все ближче і ближче, пестячи її талію, ноги, спину, від чого вона вигинається, немов кішка.

-Твоє тіло не забуло мої дотики. – спустився з губи знову на ключицю, що трохи було видно з-під її футболки. –Я хочу тебе, шалено хочу. Але чи робимо ми правильно?

-Навіщо ти думаєш про це зараз? Ми хочемо це однаково! Досить думати! – сказала скрізь зуби, царапаючи мені спину. - Я хочу тебе, Давид. -я зупинився і подивився на неї. Вона посміхалася хитро. Її погляд, вся вона… не припиняють зводити мене з розуму. Я не можу більше втримуватись.

-Мені до біса не вистачає тебе! – тепер вже я накрив її губи першим, знову божевільним поцілунком, що вкрай вбивав наше дихання. Вона стягує з мене мою сорочку, ледь не рвучи мені гудзики, і сама знімає з себе футболку. - Мені не вистачає тебе. Навіть зараз, мало тебе. І завжди буде мало!