14

Давид

Добре, що на цей раз, вдача була на нашому боці, тому дорога була чистою, без заторів. Схоже, в таку погоду люди, все ж таки, вирішили залишитись дома з чашкою кави, а не бути десь у дорозі кудись.

-Ти не найкращу погоду обрав для таких гульок.. – підмітила Даша, дивлячись кудись у вікно.

-Ну, пробач, я ще не на стільки старий, щоб кожного вечора дивитись погоду на завтра. – скривився. – Та і везу я, щоб син порозважався. – дівчина різко перервала свою «захоплюючу» дружбу з вікном і перевила погляд на мене. Схоже, вона налякана, але коли ти скажеш мені всю правду?.. – Чому ти так на мене дивишся? Я пообіцяв твоєму сину звозити його на атракціони, не дивлячись, що зараз пізня холодна осінь!

-Так… - сховала погляд і знову повернулась до вікна.

-А чому ви сваритесь? –несподівано заговорив Саша, відволікаючись від свого планшета. Хакер підростає.

-Ми не сваримось, малий. Це всього лише жарти. Ми завжди так жартуємо з твоєю мамою. Так, Дашо? – глянув на свою кохану і підморгнув, від чого вона закотила очі.

-Так, Давид. Не хвилюйся, Сашо, це всього лише наші жарти.

-Гаразд… а ви довго товаришуєте? – знову запитав хлопець. Ох, знав би ти, що наше товариство привело тебе на світ, друже, так би не питав. Від своїх думок я і розсміявся і знову зловив косий погляд на собі від дівчини.

-Ну, на трохи більше, ніж тобі років. – я посміхнувся синові. – Дивно, так? – знову подивися на Дашу, що ще більше почала нервувати. Нервуй, нервуй. Я буду продовжувати так жартувати до тих пір, поки ти не скажеш мені усю правду.

-Давид, а хто ти за освітою?

Ух, які серйозні питання пішли.

-У мене дві освіти: «Архітектура та містобудування» і «фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок». Круто, так? – хлопець аж рота відкрив.

-Прикольно, аж дві! А так можна?

-Авжеж. Скільки хочеш, стільки і можна. Ти вже планував ким будеш працювати?

-Так, хочу розробляти свої власні комп’ютерні ігри. – очі малого загорілись і від знову почав грати в свій планшет.

-Це круто, вони багато грошей заробляють. – після моїх слів Даша розсміялась. Я щось не так сказав?

-Чому ти вимірюєш все у грошах?

-Все? Коли я щось вимірював у грошах? – підняв брови.

-Тобі завжди було краще купити щось, повезти кудись, і все в цьому дусі. Чому ти просто не насолоджуєшся моментом?

-А кого я колись купував? Що ти говориш взагалі? – розізлився. – Якщо для тебе зробити комусь подарунок, повезти кудись на відпочинок, чи ще щось – це купити, то я не винен, що ти такої думки! – я припаркував машину, дістав парасольку з бардачка і протягнув дівчині. –Тримай, купую тебе. Ми приїхали.

Добре, що машина припаркова неподалік від торгового центру, тому бігти було трошки, аби повністю не промокнути від цього дощу. І, що це були за наїзди у мій бік? Все ж було добре..

Ми піднялись на третій поверх будівлі і нарешті зайшли в той парк атракціонів. Від побаченого очі Саші розбіглись і він почав проговорювати, де хоче покататись. Тому я швидко придбав нам усім трьом білети і хлопець одразу ж побіг на одну з каруселей.

-І що це було в мою адресу? – серйозним тоном запитав у дівчини.

-Ти чув мою думку стосовно цього всього. Я знаю, що ти любиш дітей, ти і Мію так балував, але на відміну від сестри, Саша – мій син. І я не сильно хочу, щоб він був балуваним.

-Я всього лише хочу зробити щось добре, порадувати хлопця. Чому ти така агресивна до мене? – я справді не розумів, що мого такого статись за ніч, що сьогодні я отримую таку кількість образ в мій бік.

-Пробач, ти правий.. – вона прибрала звисаючий локон за вухо і відійшла від мене.

-Щось сталось? – підійшов до дівчини і поклав руку їй на плече. –Ти сьогодні сама не своя, що трапилось?

-Нічого. Всю ні погано спала, накрутила себе. – вона повернулась до мене, одразу ж спіймавши мій зоровий контакт на ній. –Пробач, що зірвалась на тобі. Я правда, дуже ціную, що ти такий, як ти є. Постійно балуєш усіх, особливо дітей. Дякую.

-Я просто хочу, щоб у нього було все, чого не було у мене. Я знаю, як рости без батька, а потім і без матері, і коли постійно всю любов заміняють грошима, купуючи щоразу нові іграшки, лиш просто відчепись. Типу: «краще грайся, і не займай мене. Лиш тільки удай, що ти любиш мене». –моє дитинство було не з найкращих. Тяжкі, часом бідні часи, смерть матері, а потім Рустам намагається купити мене. Я не хочу бути таким, як він. Я не намагаюсь купити сина, ні. Я прекрасно розумів, що провтикав усі моменти з ним, як він народився, його перше слово, перші кроки, усе. Я не намагаюсь за допомогою подарунків купити його любов, чи так показати свою любов.. я просто хочу, щоб він був щасливив.

-Чому ти так прив’язався до Саші? – очі дівчини мало не застрягли у сльозах. Їй тяжко. І навіть тяжче, ніж мені.

-Як не дивно, але ми чимось схожі з ним. – я посміхнувся і помахав синові, що все ще катався на тій же каруселі. –Я не хочу, щоб його дитяча посмішка зникла.

Перевів погляд на Дашу, що «непомітно» витерла сльозу, яка все ж таки вирвалась з полону. Я не хотів нічого говорити, аби не сказати лишнього. Я просто обійняв її за талію, притискаючи до себе. На подив, вона не чинила опір, а також обійняла мене і мовчала. Ми були вже дуже близькими і так, тому нам не потрібні були слова, аби поговорити.

-Дякую. – я кивнув у слова дівчини і вона відійшла.

-Ви бачили, які там американські гірки? – закричав хлопець, тільки-но вийшовши з каруселі. –Давид, ти підеш зі мною?

-Підеш, і мама також підеш з нами. – я посміхнувся хлопцеві, знову тріпаючи його волосся. –Так, мамо, ти підеш з нами? Там якраз три місця.

-Підеш, куди я дінусь. – Даша посміхнулась, дивлячись пильно мені в очі.

Здається, сьогодні ми встигли обійти усі атракціони цього парку. І так, не тільки Саша, а ми! І кімната страху, і куча різних екстремальних каруселей, горок, все що завгодно. Навіть, Даша, яка все ще боялась висоти, все одно ходила з ними кататись.

-Ти дуже смілива, що борешся зі своїм страхом. – я повернувся до дівчини, одразу ж, як син в черговий раз, пішов гратись в дитячу кімнату, залишаючи нас на одинці.

-Не розумію про, що ти. – вона підморгнула і відвернулась, сміючись і танцюючи під якусь мелодію, що грала в парку.

-Схоже в тобі все ще кипить адреналін. – я розсміявся. –Дуже гарно танцюєш. Схоже, тебе потрібно кликати кудись на танці, ніж на дитячі каруселі кататись.

-Тобі лиш би кудись мене покликати. – вона повернулась до мене, і швидко знову розвернулась, продовжуючи посміхатись.

-З тобою куди завгодно, мила.

-Не починай, Давид. Все це в минулому.

-Як скажеш. – я хитро посміхнувся. –Скажи, ти колись приховувала якусь таємницю від іншої людини, знаючи, що цей секрет вкрай змінить життя тієї людини?