5

Даша

Що це взагалі було? Як так вийшло, що Саша ВИПАДКОВО зустрів Давида? І що взагалі Давид робив тут з Батуром? Невже Йилдиз зараз все розповість йому? Потрібно як найшвидше подзвонити Яні.

-Агов! Даша! – мої думки різко перебив Сергій. Точно! Я геть забула, що ми ще досі в парку. –Що це взагалі було? Хто це був такий? – його голос був серйозний, холодний і він мало не кричав. Що з ним?

-Чому така реакція, Костюк, здається це мої власні проблеми. – мені не сподобалась його реакція, і взагалі не розумію, чому я маю перед ним відчитуватись.

-Це той самий Давид, що кинув тебе? – добре, що Сашко знов десь поїхав кататись, а то якби він стояв поруч і почув це, Костюку мало б не дісталось! Він знає, що тема про батька, при Саші – ТАБУ.

-Сергій, прошу тебе, не підіймай цю тему! – я повернулась до хлопця і ледве не зірвалась. –Припини цю розмову!

-Мені просто цікаво. – він розвів руки і опустив очі. –Пробач, я не хотів тебе образити. Просто, не розумію, що робити і як поводитися, коли він... Покидьок.. знову з’явився в твоєму житті.

-Я сама розберусь зі своїми проблемами, гаразд? – я косо глянула на хлопця і той знову сховав свій погляд. – Якщо мені потрібна буде допомога, я звернусь.

-Гаразд, я зрозумів.. Ти Саші розповіси про Давида?

-Ти знову? – я закотила очі. Я нічого не казала синові про його батька. Та і він не питав за нього нічого. Думаю, йому вистачає любові, тому він не ставить такі питання, хоч іншим це дивно.– Якщо Давид згадає, я розкажу всю правду. Але зараз поки, що нехай думає, що він його друг. Можливо їх взаємовідносини погано складуться..

-Ти дозволиш йому прийти до Сашки на вихідних? – він здивувався. Я і сама не знала відповідь на це питання. Мені подобається, що попри всю інформацію, яку не знає Йилмаз, він все одно гарно поспілкувався з Сашею, хоч трошки, але ж гарно.

-Думаю, це буде помилка, якщо я не дозволю Давидові спілкуватись з сином.

-Але він навіть не згадав про нього за всі ці роки! – його голос знову зірвався. Що з ним сьогодні? Він ніколи не вів себе так дивно та агресивно.

-Костюк! – також підняла голос на хлопця. –Досить!

Я забрала сина і ми пішли додому. Добре, що він нічого не казав і не чинив опір, а мирно згодився піти додому. Напевно, сам вже втомився на цих роликах. Катається з обіду. Як тільки в нього сил хватає? Дитячий садочок, тренування, ще й ролики..

Ми повернулись додому і все, як зазвичай. Саша прийняв душ і втік до себе в кімнату, а я пішла готувати вечерю, а якщо точніше, то просто легенький перекус перед сном. Типу кава, чай і невеличкий фруктовий пиріг. Не знаю чому, але останнім часом багато випікаю. То печиво, то тортики, пироги різні і так далі. Напевно, це вже старість.

-Саш, йди їсти пиріг! – гукнула синові і він вмить прибіг на кухню.

-Мій улюблений? – очі хлопця загорілись і він всівся за стіл, очікуючи свою порцію.

-Сань, в тебе усі пироги улюблені. Я вже збилась з рахунку, скільки їх ти любиш. – я посміхнулась і поклала в тарілки по шматочку пирога.

-Це тому, що ти їх готуєш. – він мило закліпав очима і розсіявся.

-Ох, підлиза! – я потріпала волосся синові і той ще більше розсміявся.

-Давид теж так мені робив сьогодні. Він класний. – хлопець всівся зручніше і почав їсти свій пиріг.

-Здається, ви і справді поладнали з ним? – з одної сторони, мені подобалось те, що вони нарешті познайомились, хоч і дивно, що Давид і досі нічого не сказав за сина. Адже, підбиваючи підсумки усіх наших розмов, він завжди хотів дитину і назвати його Сашею. Будь то дівчинка, чи хлопець. Але чому зараз він морозиться і нічого досі не каже? А з іншої сторони, якщо він все згадає і зрозуміє, що це його син, він забере його в мене? Не хочу навіть думати про це.

-Так, він крутий. Я був би дуже радий, якщо ти дозволиш, щоб він прийшов до нас на вихідних погратись зі мною.. – син повернувся до мене і зробив очі, ніби кіт зі «Шрека», ох попрошайка.

-Гаразд. Якщо ти так сильно цього хочеш, то добре. Завтра Давид все одно буде в «Sevge», тому я повідомлю його про твої плани, добре?

Я не можу забороняти Саші не бачитись з його батьком, хоч і дуже боюсь цього. Але… сьогодні я і справді побачила між ними особливий зв’язок. Та і так було зрозуміло, що вони мов дві каплі води. Однакові характери, однакові слова, манери, навіть виявляється вірші пишуть також.

-Дякую велике! – малий з величезною радістю в очах налетів на мене з обіймами. –А ти приготуєш нам пасту? – так, ще цим схожі. Обидва фанати італійської пасти.

-Океей. – я поцілувала хлопця в лоб і ми продовжили нашу вечерю. Що ж.. здається завтра прийдеться серйозно поговорити з Давидом. Але гадаю, поки що рано казати, що він його син, якщо він цього не пам’ятає. –Тільки домовмося, не кажи нічого своєму новому другу про мене і наше приватне життя.

-Типу, за тебе і Сергія нічого не казати? – він посміхнувся, наминаючи останні шматочки пирога.

-І про себе багато чого не кажи, добре?

-Я буду знайомитись з ним потроху. Коли я побачу, що ми стали справжніми друзями, тоді ми будемо говорити на більш приватні теми. – оце сказав.. І не віриться, що він такий вже дорослий, хоч йому тільки майже шість!!! Це все його планшети та якісь відео про математику, космос та техніку. Як тільки він поєднує усі свої хобі в собі? Піаніно, айті, бокс, танці, космос, математика і вірші. Прям геній, а не малий.