Книга 9

Ельсінор влив яєчну суміш на пательню із суцвіттями броколі та кружечками моркви. Зверху присипав масу сиром і накрив. Він не любить броколі. Але відтоді, як до нього зачастила Астрід, довелося їсти. Прісний смак капусти він урізнонітнював дрібкою хмелі-сунелі, але це лише безнадійна спроба обманути смакові рецептори.

Вчора Майя, його сусідка і власниця антикварної крамнички, поїхала в Сундсваль на аукціон, а молодшу сестру Астрід залишила на Ельсінора Берадзе, що, втім, стало вже звичною справою.

Думка про Майю змусила його зморщитися. Раніше молода жінка зустрічалася з його другом, поліціянтом Уве Ліндбергом, і тоді Ельсінор не вірив, що вона відчуває до грубого бовдура ніжні почуття. Проте коли Уве пішов від неї, Берадзе зрозумів, що помилився. Майя була нещасна. У неї було розбите серце. І хоча вона не ридала привселюдно й не рвала на собі волосся, чоловік упевнений: сльози спалюють її душу.

«Шкода, що любов неможливо законсервувати у формальдегіді. Тоді вона була б вічною», – зітхнув Берадзе. Але його жаль перервала похмура десятилітня дівчинка.

– Ти схожа з привидом, – зауважив він, коли Астрід усе ще в піжамі й із запатланим волоссям причалапала до нього в кухню.

– Можна подумати, ти коли-небудь бачив привид, – невдоволено буркнула підліток.

– Зараз один переді мною, – спокійно відрізав Ельсінор.

– Ох, дарма пів ночі не спала, – скаржилась Астрід. – Серіал дурнуватий цілковито!

– Я ж тобі казав, – стенув плечима чоловік, який ввечері декілька разів намагався змусити дитину піти раніше спати. Однак школярка ігнорувала його пораду, хоча й знала, що вранці потрібно буде йти на уроки.

– Десять серій! – пропускаючи мимо вух його зауваження, бідкалася Астрід. – Цілих десять серій Бйорн дражнив, мучив і ображав Сюзен. А потім наговорив якоїсь романтичної нісенітниці про любов і ревнощі, і ця дурепа сказала йому «так» і почала з ним зустрічатися. Почуваюся обманутою, – колупала вона яєчню, відсуваючи ненависну моркву вбік.

– То Бйорнові подобалась Сюзен? Я думав, що вони вороги, – Берадзе завжди підтримував інтереси Астрід, яка насправді була дуже самітною дитиною.

– В анотації до серіалу написано, що це романтична комедія. Але де романтика? Пригадуєш, як він змусив її грати у волейбол, хоча знав, що вона не любить спорт, – дівчинка рішуче відсунула тарілку. Вона з’їла яйце і броколі, а моркву залишила лежати скраю, виклавши гіркою.

– Так, мені здавалось, він не приймає її такою, якою вона є.  

– Саме так! Ти все зрозумів! – поглянула вона на чоловіка, мов на диво.

– Але, Астрід, чи не пора у школу? – вирішив він поміняти тему.

– Школа! – простогнала дівчинка і демонстративно неохоче, шаргаючи ногами, пішла у ванну.

Іще пів години вона збиралась. І, чекаючи на неї, періодично подивляючись на годинник і підганяючи, він думав про те, як же йому простіше жилося, коли вона дивилася аніме на зразок «Наруто» або «Зошит смерти». Її все влаштовувало, вона була щаслива. Але ось уже декілька тижнів, як вона почала дивитися підліткові ромкоми, і його життя перетворилася на пекло.

– Астрід, я запізнюся на роботу! – попереджував він.

– Ти сам винен, – схопила вона наплічник, такий же темний, як і весь її образ. – Давно купив би машину і не їздив би в метро.

– Думаєш, вранці у Стокгольмі нема пробок? Та я ще пізніше приїжджав би в університет, якби водив авто. А паркінги?

– У викладачів свої паркувальні місця! – сперечалася з ним дівчинка. Він не став відповідати.  

Коли вони дійшли до школи й Астрід, не прощаючись, вбігла у двір, він розвернувся і пішов уздовж алеї з відцвілими липами до станції метро. Погода нині була прохолодна, втім, як і все шведське літо дві тисячі двадцять третього року. І, незважаючи на те, що це були останні серпневі дні, трава була такою ж смарагдовою, як у травні, а на деревах так само шелестіло зелене листя. Й лише холодний північний вітер нагадував, що ось-ось почнеться осінь.

В університет він усе-таки приїхав вчасно. Випив з колегами кави, обмінявся короткими фразами про погоду й пішов у свою авдиторію. Помітив, що підлога в ній іще волога, схоже, прибиральниця щойно впоралась, а студентів було зовсім мало. Шведська пунктуальність допускає дві-три хвилини запізнення, і ніхто з цього приводу не переймається. «Інья фара», що перекладалось «нічого страшного». І цю фразу шведи вимовляють не рідше, аніж «Інья стреса» («жодного стресу»). Звісно, жити там, де люди уникають не тільки конфліктних ситуацій, а й навіть натяку на них, – дуже приємно!

Але варто було Ельсінорові подумати про це, як із сусідньої авдиторії почувся крик. І цей крик Берадзе ні з чим не сплутає ніколи. Так сигналізують ті, хто, на нещастя, виявив труп. Берадзе миттєво вискочив зі своєї авдиторії й підбіг до кімнати, з котрої задкувала перелякана прибиральниця. Він підбіг першим до дверей і, оцінивши ситуацію, перегородив шлях до місця злочину студентам і викладачам, які кинулися на крик.

Оглянувши натовп, Берадзе поглядом зачепив із натовпу свого студента Ноя й наказав:

– Виклич поліцію!

Потім звернувся до студентки:

– Поклич ректора!